Загальна характеристика ризику в життєдіяльності працівників податкової служби

Працівники Державної податкової служби України постійно перебувають під загрозою, яку навіть важко окреслити за допомогою звичайних методів, тому що ця загроза не є явною. Вона, як певний фон, як антураж існує поряд з податківцем; вона дещо схожа на його тінь, тому що ніколи не лишить на самоті, і тому до неї можна звикнути, хоча цей факт, як правило, свідчить про втрату податківцем пильності.

Загрози можуть бути уявними, і тоді немає сенсу звертати на них увагу. Але, іноді, вони переростають у щось більше, у щось таке, що може завдати шкоди.

Для того, щоб захистити податківців від загроз зі сторони злочинного елементу, в складі Державної податкової адміністрації України були створені спеціальні воєнізовані підрозділи "фізичного захисту", але вони здійснюють захист лише в певних межах, і цього недостатньо.

Співробітники податкових органів працюють з тими особами, які мають не тільки певний капітал, а й сили, необхідні для захисту цього капіталу. І сили ці не завжди використовуються у визначеному законом порядку. Іноді, коли інші методи не допомагають, підприємець може зробити "крок відчаю", що, в свою чергу, може призвести до загибелі податківця.

За статистичними даними в Японії за останні 20 років загинуло 18 поліцейських, в Англії - 14, у Швеції - 8, у Швейцарії - 7, в Голландії -5, в Італії - 14... Такі цифри приводять в цивілізованих країнах. Україна відрізняється від таких країн насправді "слов'янським" розмахом: тільки за останні 4 роки наші правоохоронні органи втратили десь "біля" 600 загиблих, не говорячи вже про тих, хто дістав поранення. Цікавим є те, що за військовими мірками ці цифри є свідченням ведення локального конфлікту, який мав місце, наприклад, в Сомалі, коли Збройні Сили США застосували по відношенню до мирного населення зброю масового знищення. І самим жахливим є те, що українське суспільство вже звикло до цього. Чого ж тут обурюватися, переживати, якщо саме професією правоохоронця (зокрема - міліціонера, податкового міліціонера) історично закріпилося право і обов'язок (!) ... вмирати в самому розквіті сил.

Весь парадокс, і без перебільшення - трагедія, полягає в тому, що професія охоронців та захисників правопорядку й досі не має чітко розробленого інституту техніки безпеки в методологічному і прикладному аспектах, враховуючи родові ознаки професійної діяльності. Контакт працівника правоохоронного органу, до якої б служби він не належав, зі злочинцем вже є екстраординарним явищем, не говорячи вже про те, що на факт розвитку такого контакту можуть негативним чином впливати різноманітні екстремальні фактори. Тому працівники правоохоронних органів повинні бути готовими до таких контактів. І вся багатоваріантність таких контактів, все розмаїття психологічних, тактичних, технічних прийомів з боку злочинця - є тією емпіричною базою та репрезентативною статистикою, на основі яких можна, і навіть необхідно розробляти штатні правила безпечної поведінки, дій і прийомів, і вчити цього наших правоохоронців. Той досвід, за який вже неодноразово було заплачено життям і здоров'ям попередніх поколінь, повинен бути збережений, і саме він повинен зберегти тих, хто прийде на зміну загиблим.

Розробка безпечних технологій у службовій діяльності працівників правоохоронних органів не повинна обмежуватися лише сферою протиборства зі злочинними елементами, хоча й вона і є визначальною серед чинників професійного ризику. В зв'язку зі специфікою своїх службових обов'язків кожен працівник будь-якого правоохоронного органу (і податкової міліції зокрема) може опинитися на місці аварій і катастроф, в надзвичайних обставинах як техногенного, так і природничого характеру: вибухи і пожежі в житлових будинках; вибухи і пожежі на підприємствах; зруйновані нафтопроводи; зруйновані сховища вибухонебезпечних, пальних, і токсичних речовин; землетруси; повені; терористичні акти... - ось ті ситуації, в яких працівнику правоохоронного органу необхідно не тільки виконати поставлені перед ним завдання, а, насамперед, залишитися живим і неушкодженим!

Дійсно, очевидці вже не один раз пересвідчувались в тому, що в неадекватних ситуаціях, як правило, допомагає не обсяг теоретичних знань, хоча без них, скажімо так, іноді майже неможливо впоратися з проблемою, а досвід та психічна готовність до активних дій в небезпечних та незвичних умовах.

Психологічна готовність виконавця, на думку психологів і психіатрів, не лише безпосередньо забезпечує здатність людини адекватно реагувати на загрозу - застосовувати цілеспрямовані раціональні і рішучі дії, а й підвищує стійкість до психічного травмування особи в умовах, загрозливих для життя, і які викликають моральну шкоду та матеріальні збитки.

Як свідчать статистичні дані, можливість виконувати свої функціональні (професійні) обов'язки в обстановці масової смертності та масових ушкоджень матеріальних об'єктів, зберігають лише 4 відсотки працівників правоохоронних органів, інші працівники внаслідок отриманих психічних травм не змогли зорієнтуватися в обстановці, та зреагувати належним чином.

Думка про те, що психічна травма є безпосереднім наслідком пост травматичного стресу і підстерігає лише безпосередніх учасників травмуючи подій - помилкова. Психічна травма може бути зареєстрована у членів їх сімей, сусідів, знайомих, свідків тощо... Проведені вітчизняними та іноземними спеціалістами спостереження свідчать про те, що: тривалість симптомів психічних порушень (розладів людської психіки) може скласти від одного тижня до 30 і більше років (!). Ознаки такого розладу майже повністю зникають у 30 відсотків потерпілих; в 40 відсотках випадків симптоми залишаються, але вони мають стерту форму; незважаючи на надану допомогу 10 відсотків потерпілих мають приклади погіршення їх загального психічного стану. Яскравим прикладом вищезазначених фактів може стати наступна інформація:

Поліцейський підрозділ, який брав участь в інциденті, що супроводжувався масовими жертвами, може в найближчі 3-5 років втратити до 20 відсотків особового складу через звільнення тих осіб, які будуть мати порушену адаптаційну психічну функцію. А із загальної кількості поліцейських, які застосували вогнепальну зброю на поразку, навіть у тих ситуаціях, коли таке застосування врятувало їм життя, приблизно 70 відсотків звільняються з поліції протягом 5 років, при чому пояснюють вони це тим, що даний інцидент потягнув за собою велику кількість жахливих наслідків.

Порушення чи втрата психічного здоров'я - це реальна передумова для виникнення негативної поведінки працівників правоохоронних органів, до якої можна віднести: алкоголізм; наркоманія; токсикоманія; самогубство...

Оскільки вище перелічені явища також часто стають причиною звільнення працівників, або можуть стати причиною їх смерті, гостро стоїть питання щодо навчання працівників правоохоронних органів тактиці, методам і прийомам особистого психічного "забезпечення", до якого фахівці відносять: психо-контроль; психо-діагностику; саморегуляцію тощо. І це не дивно, адже працівники правоохоронних органів працюють в умовах постійних психічних навантажень та емоційно-психологічних перевантажень. Тому їм (працівникам) вкрай важливим є вміння володіти хоча б найпростішими навичками психологічної самодіагностики і саморегуляції, для того щоб вирішувати покладені на них завдання.

Беручи до уваги все те, що було зазначено нами вище, слід відмітити наступне: працівники правоохоронних органів здійснюють свою діяльність в умовах підвищеного рівня професійного ризику, факторами впливу на який можуть бути навіть явища, безпосередньо не пов'язані зі службовою діяльністю вищезазначених осіб; саме тому потрібно враховувати їх в самому повному обсязі, що, в свою чергу, дозволить знизити рівень небезпеки.

Деякі фахівці визначають професійний ризик як сукупність потенційних небезпечних факторів, які постійно впливають на працівника, і можуть бути реалізовані при наявності певних умов як в залежності від волі останнього, так і незалежно від його волі (в залежності від цього розрізняють альтернативний та безальтернативний ризики).

Рівень професійного ризику завжди пов'язується з можливістю вибору моделі поведінки працівником. Така поведінка може бути як більш, так і менш ризикованою.

Ступені ризику:

1. "0" - рівень; (характеризується низьким рівнем можливої небезпеки).

2. граничний рівень; (характеризується підвищеним рівнем можливої небезпеки).

3. Критичний рівень; (характеризується високим рівнем можливої небезпеки).

4. Катастрофічний рівень; (характеризується рівнем можливої небезпеки, близьким до абсолютного).

Працівники правоохоронних органів завжди повинні вміти оцінити ситуацію, що склалася з позиції ступеня ризикованості виконання відповідних дій, та прийняти адекватне рішення (чи доцільно виконувати заплановану дію в умовах підвищеного рівня можливої небезпеки).