Регіональна політика та економічна безпека регіонів.

Утворення політично та економічно стабільного суспільства неможливе без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розбіжностей, подолання кризових явищ і відставання у розвитку окремих територій.

Основними причинами нерівномірного розвитку та економічної відсталості окремих територіально-адміністративних утворень в державі можуть бути:

– довгострокові циклічні кризи надвиробництва;

– порушення виробничих і господарських структур;

– низький рівень галузевої диверсифікації і залежність від зовнішніх ринків;

– невідповідність факторів виробництва потребам сучасної НТР;

– несприятливі природні і кліматичні умови, екологічні катастрофи, стихійні лиха;

– історичні і соціально-культурні особливості;

– несприятливі демографічні тенденції.

Характер і гострота проблеми насамперед визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, її історичними і національними особливостями. Більше того, з переходом до якісно нового етапу розвитку змінюються і критерії відставання. Так, у промислово розвинутих країнах до Другої світової війни до відсталих відносили аграрні і гірсько-добувні райони. У 50-ті роки такими вважалися райони, орієнтовані на початкову переробку промислової і сільськогосподарської сировини, у 70-ті роки – ті, де були зосереджені базові галузі промисловості (металургія, автомобільна промисловість, енергетика), в останні роки – райони, які повільно освоюють науковоємні і ресурсозберігаючі технології.

При аналізі економічної ситуації в регіоні, слід виходити з поняття національної безпеки, яка означає стан чи властивість держави забезпечувати адекватне реагування в умовах постійного де стабілізаційного впливу військових, економічних, політичних, екологічних, соціальних, техногенних та інших факторів.

При цьому заходи держави мають спрямовуватися на ліквідацію загроз і на захист інтересів як держави в цілому, так і окремої людини. Тому у державній політиці по забезпеченню національної безпеки мають бути відображені місце і роль кожного регіону в досягненні загальнодержавних інтересів.

Важливою складовою національної безпеки є економічна безпека. Це можливість і готовність економіки забезпечити гідні умови життя і розвитку особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, протистояти впливу внутрішнім і зовнішнім загрозам. Таким чином, економічну безпеку можна визначити як можливість національної економіки країни та її регіонів забезпечити стабільний поступовий розвиток і відповідний захист економічними методами як інтересів окремої людини, так і регіонів країни в цілому.

У свою чергу регіональні особливості визначають всю сукупність загроз, які впливають не лише на безпеку даного регіону, але і всієї країни.

Економічна безпека регіону – це сукупність поточного стану, умов, факторів, що характеризують стабільність і поступальний рух економічного розвитку регіону, який органічно інтегрований в економіку країни як відносно самостійна структура. На рівні муніципального утворення економічна безпека передбачає підтримку стабільного розвитку провідних підприємств, що виключає негативний вплив на умови життя місцевого населення.

До завдань, які постають у процесі визначення економічної безпеки, слід віднести:

– встановлення та аналіз факторів, здатних впливати на стабільний розвиток території;

– визначення пріоритетів і перетворень у межах загальнодержавної стратегії розвитку;

– недопущення дискримінації з боку загальнодержавних органів влади стосовно території, забезпечення паритетної участі у реалізації загальнонаціональних програм розвитку регіонів, розміщення держзамовлень тощо.

Ці завдання і мають визначати сутність регіональної політики по забезпеченню економічної безпеки.

При цьому роль державних органів управління зводиться до:

– здійснення державної підтримки регіонального розвитку шляхом реалізації комплексу державних програм;

– розміщення держзамовлення на постачання продукції підприємствами регіону для загальнодержавних потреб;

– паритетної участі у великих регіональних інвестиційних проектах;

– рівноправної взаємодії державної і місцевої бюджетних систем, які ґрунтуються на розмежуванні податкових та інших функцій;

– створення сприятливих умов для розвитку територій;

– вибору обґрунтованої економічної стратегії щодо розвитку території.

Кризова економічна ситуація в регіонах може загрожувати національній економічній безпеці у випадках, коли:

а) дія окремих факторів дестабілізації сягає такого рівня гостроти, за якого можуть спостерігатися незворотні процеси в тих чи інших сферах господарського комплексу регіону, що позначається на економіці прилеглих територій і економіці України в цілому і потребує довгострокових і високо витратних заходів;

б) коли ліквідація кризової ситуації в регіоні стає можливою лише за втручання державних органів і додатковому фінансуванні з державного бюджету.

Регіональний аспект економічної безпеки, перш за все, залежить від так званих внутрішніх факторів, порушення гранично допустимих величин яких приводить до регіональних кризових ситуацій. Тому важливим питанням залишається розрахунку показників, за якими можна визначити ступінь економічної безпеки регіону (індексу економічної безпеки, ІЕБ території).

Як правило, в якості таких показників використовують:

1. Ступінь зношеності основних виробничих фондів, %.

2. Рівень виробничих капіталовкладень на 1 грн. основних фондів.

3. Індекс динаміки обсягів промислового виробництва, (базовий рік = 100%).

4. Відношення інвестицій до валового регіонального продукту, %.

5. Відношення обсягів трансфертів з державного фонду підтримки територій до валового регіонального продукту, %.

6. Співвідношення індексів росту доданої вартості території та основного капіталу, % (ДВТ).

7. Відносне зменшення зайнятих у науці і науковому обслуговуванні в загальній кількості зайнятих на території в порівнянні з базовим роком, %.

8. Відношення податків та інших платежів у бюджет до валового регіонального продукту, %.

9. Частка оплати праці у ДВТ, %.

10. Частка незайнятих трудовою діяльністю громадян, що шукають роботу, у загальній кількості економічно активного населення, %.

11. Відношення різниці між кількістю громадян, що шукають роботу, і заявленою підприємствами і організаціями потребою у робітниках, до загальної кількості зайнятих в економіці, %.

12. Природне скорочення населення, осіб на 100 жителів.

13. Відношення середнього строку життя до нормативу, %.

14. Кількість населення з доходами, нижчими за мінімальні, у загальній його кількості, %.

15. Частка оплати праці у структурі особистих доходів населення, %.

16. Співвідношення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму, %.

17. Норми особистих заощаджень (приріст коштів на депозитах і внесках, у цінних паперах, нерухомості, товарах тривалого користування) в особистих доходах, %.

18. Відношення витрат на соціальні програми до валового регіонального продукту, %.

19. Частка населення, що проживає у зонах екологічного забруднення, природних катастроф, до загальної його кількості, %.

20. Питома вага тяжких злочинів у загальній кількості злочинів, %.

21. Частка розкритих злочинів у загальній кількості зареєстрованих злочинів, %.

Приведена система показників може бути містити і інші показники.

Зміну соціально-економічного стану в регіонах України, яке пов’язане з перевищенням гранично допустимих (або порогових) значень, що визначають порушення нормального чи стабільного стану, слід розглядати як регіональну кризову ситуацію.

При цьому будь-який вплив, що приводить до негативної зміни існуючого стану і послаблення безпеки держави, слід розглядати як передкризову ситуацію.

Після кількісного аналізу і визначення стану регіону, визначається можливість або неможливість зняття аномально високих напруг за рахунок внутрішніх ресурсів регіону, прогнозуються можливі наслідки нерегульованого розвитку ситуації і в результаті визначається необхідність швидкої розробки особливих заходів.

Регіональна кризова ситуація потребує втручання державних законодавчих і виконавчих органів влади і застосування надзвичайних методів державного економічного регулювання територіального розвитку.

Основними видами кризових ситуацій є:

– Зміна демографічної ситуації, що приводить до скорочення кількості населення, погіршення генофонду країни і регіонів;

– Перевищення раціональних норм техногенного навантаження території при розміщенні виробничих об’єктів, що приводить до погіршення екосистеми регіону;

– Падіння більш ніж на 50-60 % виробництва в галузях спеціалізації регіону;

– Зростання безробіття більше 15 % від кількості економічно активного населення регіону;

– Надзвичайна залежність промислового комплексу регіону (до 60 %) від міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв’язків;

– низька забезпеченість фінансовими ресурсами;

– низька забезпеченість об’єктами інфраструктури та інші.

Регіональні кризові ситуації мають бути в сфері постійного моніторингу державної регіональної політики, оскільки їх наслідки є дуже небезпечними.