Отже: Найважливіше завдання освіти – не озброїти учнів фактичними знаннями, а розвиток їхнього розуму, тобто здатність до аналізу, синтезу, логічного мислення.

На початку XIX століття з'явилась теорія матеріальної освіти – базується на філософії емпіризму і стверджує, що джерелом знань – людський досвід. Суть: головний критерій добору змісту освіти – практична значимість знань, ступінь придатності до життя, до майбутньої професійної діяльності, тому вивчати треба природничо-наукові і прикладні дисципліни (біологія, хімія, фізика).

К.Д. Ушинський критикував ці теорії як однобічні. Він стверджував, що "розвиток без знань – це мильна бульбашка". Школа має не лише розвивати теоретичні здібності, а й збагачувати дітей практичними уміннями.

Дидактичний утилітаризм – на межі ХІХ і ХХ століття у США на незадоволення теорії формальної та матеріальної. Обґрунтував америк. психолог, філософ і педагог Джон Дьюї. (у Європі аналогічні погляди – Г.Кершенштейнер (1854-1932). В основу шкільної освіти пропонували покласти практичну діяльність дітей, озброєння їх уміннями і навичками в різних сферах життя.

Дидактичний екземпляризм – ця теорія виникла як відповідь на питання: чи можна зменшити обсяг навч.матеріалу не збіднивши при цьому картини світу, що формується у свідомості учнів?

В основі принцип: «pars pro toto» (частина замість цілого). На прикладі репрезентативних фрагментів навчального матеріалу познайомити учнів із темою в цілому. Н-д: на прикладі жаби сформувати у учнів уявлення про весь клас земноводних.

У сучасних умовах підхід до побудови змісту освіти - теорія формальної + матеріальної.