Тепловий та сонячний удари

Коли людина перебуває у жаркому кліматі, особливо за підвищеної вологості повітря, або працює у ливарному цеху, де температура повітря дуже висока, виникає небезпека перегріву організму. Причини цього — відсутність руху повітря, підвищене утворення тепла в організмі (під час важкої фізичної праці), тісний одяг.

Тепловий удар — це гостре захворювання, спричинене порушенням терморегуляції організму за тривалої дії високої температури. В результаті виникають порушення у роботі життєво важливих систем організму. В нормальних умовах терморегуляція здійснюється виділенням поту, який, випаровуючись, охолоджує поверхню тіла, розширенням капілярів шкіри, частим диханням, що сприяє виведенню надлишку тепла.

Підвищення температури тіла за зовнішнього перегрівання відрізняється від підвищення температури під час хвороби. В останньому випадку — це захисний процес, спричинений запаленням, що відбувається під контролем центральної нервової системи. А розлади здоров'я, пов'язані з перегріванням, зумовлені зовнішніми факторами, за яких організм не може охолодитися до необхідної температури. Намагаючись самоохолодитися, організм виділяє більше поту, це, в свою чергу, призводить до зневоднення, порушення водно-сольового балансу, зниження об'єму крові, яка, до речі, змінює свій хімічний склад.

Першими ознаками такого захворювання є слабкість, стомленість. Далі виникають головний біль, запаморочення, біль у ногах і спині. Потім спостерігаються нудота, блювання, шум у вухах, потемніння в очах, задишка. Пульс підвищений. При подальшому розвитку хвороби шкіра обличчя набуває синюшного відтінку, посилюється задишка, пульс слабшає і в деяких випадках може зникнути. З'являються марення, галюцинації, судоми. Температура тіла підвищується до 40 °С і більше. За такого стану починається швидкий розлад основних функціональних систем організму.

У цьому разі хворого потрібно винести із зони дії високої температури, зняти з нього верхній одяг, покласти, трохи піднявши голову. На голову та ділянку серця помістити щось холодне, забезпечити циркуляцію повітря. Шкіру можна протерти спиртом, оскільки він добре випаровується, і це ще більше охолодить тіло. Можна накрити потерпілого мокрим простирадлом, дати йому понюхати нашатирного спирту. Потерпілому необхідно пити багато підсоленої води. В усіх цих випадках потрібна госпіталізація.

Сонячний удар є різновидом теплового. Виникає за тривалої дії на незахищені ділянки тіла (особливо голову) сонячних променів. Подавати допомогу слід таким же чином, як і під час теплового удару. Якщо допомогу своєчасно не подано, людина може померти. Особливо це стосується дітей та літніх людей.

§ 14. Обмороження

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснажена хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольного сп'яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

1) людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього;

2) за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;

3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Потерпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати у ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з'явиться самостійне дихання і потерпілий опритомніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко, можна тепле вино.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від 0 °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втрачає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження.

I ступінь (легкий) характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

II ступінь (середньої тяжкості) проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

III ступінь ( тяжкий ) — відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий ) характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

§ 15. Електротравми

Електрика є постійним супутником та помічником людини. Немає такої сфери людської діяльності, де б вона не використовувалася. Разом з тим електрична енергія несе в собі постійну небезпеку. За даними ВОЗ, щороку на земній кулі від ураження електричним струмом гине 25 000 осіб, від удару блискавки — 150—300 осіб.

Якщо електрична мережа знаходиться під напругою, це покаже будь-який прилад, увімкнений у неї. Але якщо прилад не дає показів, то це зовсім не означає, що струм не проходить по лінії. Може статися, що цей прилад недостатньо чутливий чи просто несправний. Тіло людини — хороший провідник електричного струму. В разі прямого контакту зі струмом останній проходить крізь нього, уражуючи шкіру, тканини, внутрішні органи, спричинюючи опіки. У будь-якому випадку потерпілий стає учасником електричного ланцюга згідно із законом Ома. Відомі випадки, коли людина гинула навіть від напруги 40—60 В через зупинку дихання і серцевої діяльності. Електричний струм характеризується двома основними параметрами: силою і напругою. Смертельною вважається сила струму, що дорівнює 0,05—0,1 А. Саме силою струму зумовлюється тяжкість електротравми. Напруга відіграє хоч і меншу, але теж значну роль. Так, небезпечним вважається струм напругою вищою ніж 36 В. Сучасні побутові прилади, особливо радіотелевізійна техніка, використовують електричний струм напругою від 12 до 25 000 В і силою від 0,001 до 6 А. У зв'язку з цим слід точно виконувати всі правила техніки безпеки, експлуатуючи такі прилади, щоб не зазнати електротравми. Перебуваючи під дією струму, потерпілий сам собі допомогти не зможе.

Електротравма — це ураження, що виникає під дією електричного струму чи блискавки — розряду атмосферної електрики. Спричинює місцеві та загальні порушення в організмі людини. Серед місцевих уражень — опіки шкіри і тканин у місцях входу в тіло та виходу з нього електричного струму. Такі опіки бувають різними за тяжкістю, найчастіше нагадують термічні опіки III—IV ступенів. Можливий розрив тканин, що оточують місця ураження.

Найнебезпечніші внутрішні пошкодження. Оскільки наша нервова система також працює за принципом електричних явищ, вона страждає передусім. Уражений, як правило, відразу непритомніє, його м'язова система дуже скорочується, спостерігається параліч дихальної системи і глибоке пригнічення серцево-судинної діяльності.

У разі ураження блискавкою стан потерпілого ще гірший. Характерними є розвиток паралічу, глухота, зупинка дихання. Стан потерпілого в окремих випадках може бути настільки тяжким, що він мало чим відрізняється від мерця — шкіра бліда, зіниці широкі і не реагують на світло, дихання і пульс відсутні. Встановити ознаки життя в цьому випадку можна лише дуже уважно прослуховуючи ділянку серця стетофонендоскопом чи за допомогою спеціальних приладів — електрокардіографів.

За більш-менш легких електротравм можуть спостерігатися запаморочення, загальна слабкість.

У більшості випадків потерпілого можна врятувати, якщо правильно і своєчасно подати йому допомогу. Відразу ж слід визначити джерело струму і звільнити потерпілого від його дії. Для цього потрібно викрутити електричні пробки, вимкнути перемикачі, обірвати чи перерізати дроти (інструментом з добре ізольованими ручками, сокирою) чи відвести їх від ураженого (сухою палкою, гілкою). Можна перемкнути два дроти, що несуть струм, між собою. Якщо дріт, що перебуває під струмом, нічим перерізати, необхідно відтягнути потерпілого за нижній край сорочки чи пальта, обгорнувши руку шарфом, курткою чи якоюсь тканиною. Це слід робити дуже обережно, тому що дотик до потерпілого незахищеними руками небезпечний. В окремих випадках небезпечно навіть наближатися до нього (якщо він має контакт з високовольтною лінією). Можлива небезпека виникнення високовольтної дуги довжиною до 6 м, що призведе до появи нових жертв. Пам'ятайте, що вологий ґрунт та мокрі взуття і одяг так само небезпечні.

Після звільнення від струму потерпілого відправляють у медичний заклад. Всім постраждалим необхідна госпіталізація, навіть якщо травми незначні. У стаціонар хворого слід доставляти лежачим, його треба добре зігріти. Під час транспортування варто бути особливо уважним, оскільки в будь-який час можуть виникнути запаморочення, зупинка дихання тощо.

У випадку тяжких уражень струмом чи атмосферною електрикою, особливо під час появи ознак «смерті», потрібно негайно приступити до штучного дихання, яке інколи необхідно проводити кілька годин. Категорично забороняється ураженого блискавкою закопувати в землю. Це призводить до погіршення стану: утруднює дихання і кровообіг, спричинює переохолодження і, звичайно, затягує термін подання кваліфікованої допомоги.

Після того як до потерпілого повернеться свідомість, його треба напоїти водою, соком, чаєм. Кава та алкогольні напої не рекомендовані. Хворого тепло вкривають і доставляють у лікарню.

§ 16. Укуси отруйних змій і комах

На території СНД можна зустріти отруйних змій, що належать до таких родин:

1. Гадюкові. Характеризуються досконалим розвитком отруйного апарату. Нараховують велику кількість різноманітних змій. Найбільш небезпечні серед них гюрза та піщана ефа.

2. Аспідні. До них належать кобри, широковідома очкова змія та деякі інші. Їх укуси надзвичайно небезпечні.

3. Ямкоголові. Включають велику групу щитомордників. Найбільш небезпечна гримуча змія, укус якої смертельний.

На території України існує тільки два види отруйних змій. Перший вид — гадюка степова, поширений в степовій і частково лісостеповій зонах. Колір спини сірий, є темна зигзагоподібна смуга вздовж тіла. Черевний бік чорного кольору з білими цяточками або сірого кольору з чорними плямами. Другий — гадюка звичайна. Має буруватий чи іржаво-червоний колір спини з темною зигзагоподібною смугою. Трапляється чорна гадюка. Оселяється найчастіше у ділянках лісу з дрібним чагарником, на лісосіках, болотах тощо. Отруйних змій можна легко відрізнити від неотруйних за формою голови. Голова отруйних змій має яскраво виражену трикутну форму. Це пов'язано з анатомічним розміщенням отруйних залоз. Отрута цих змій має швидку, але незначну дію. Приблизно половина всіх укусів не супроводжується тяжкими симптомами загального отруєння. Але, якщо не подати допомоги, можливі тяжкі ускладнення.

Після укусу гадюки швидко розвиваються запалення, набряк і крововиливи. Потім з'являються головний біль, запаморочення, нудота, блювання, пронос, кровотеча з носа, різке прискорення пульсу, падіння артеріального тиску. Часто настає шоковий стан, причина якого не стільки в дії отрути, скільки у нервовому зриві потерпілого, паніці.

Головним засобом лікування є введення протизмїїної сироватки, яку треба застосувати не пізніше 1,5—2 год з моменту укусу. Однак це можливе тільки після доставки потерпілого в медичний заклад. Щоб перешкодити розповсюдженню отрути по тілу, слід негайно накласти стискальну пов'язку вище місця укусу.

Відразу після укусу слід видавити кілька крапель крові з ранки або відсмоктати отруту за допомогою спеціальної кровососної банки. Якщо банки немає, можна скористатися звичайною медичною банкою або відсмоктати отруту ротом. Але слід пам'ятати, що невеликі подряпини у ротовій порожнині, карієсні зуби тощо можуть призвести до отруєння того, хто надає допомогу.

Далі на рану накладають серветку, змочену розчином пероксиду гідрогену. Кінцівку краще іммобілізувати, для послаблення болю прикласти щось холодне.

Треба пам'ятати, що припалення місця зміїного укусу сірником чи розпеченим предметом неефективне, оскільки у змії зуби довгі і глибоко проникають у тканину. Таким чином, поверхневе припалення рани нічого не дасть.

Отруйні комахи та інші членистоногі на території України представлені багатьма видами. Найбільш поширені бджоли та оси. Вони відносно малотоксичні, однак навіть поодинокі їхні укуси можуть завдати значної шкоди організму, якщо, наприклад, у людини підвищена чутливість до їх отрути.

Наслідки укусів цих комах найчастіше обмежуються місцевою реакцією — почервонінням і невеличким набряком, який швидко проходить. Але інколи можлива тяжка загальна реакція: виникнення сипу по всьому тілу, набряк обличчя і шиї. Набряк гортані і спазм бронхів ведуть до утруднення дихання, появи синюшного забарвлення обличчя, губ. Все це спричинюється індивідуальною алергічною реакцією людини на отруту. Таким потерпілим потрібна негайна допомога, інакше вони можуть померти.

Дія отрути комах залежить також від місця укусу та кількості отрути, що потрапила в організм. Так, укуси п'яти комах можуть спричинити тяжке отруєння, а сотні — смерть. Найнебезпечніші укуси у кровоносну судину.

Клінічні картини дії отрути доволі різноманітні. Найчастіше спостерігається сильний колючий або пульсуючий біль, тканина набрякає в радіусі 15—20 см, інколи набряк розповсюджується на всю кінцівку, збільшуються у розмірі лімфатичні вузли. Домінуючими ознаками є ураження центральної нервової системи, дихання і кровообігу. Спостерігаються головний біль, запаморочення, нудота, зниження артеріального тиску, відчуття здавленості серця, задишка. Підвищується температура тіла. Якщо розвинеться гостра судинна недостатність, може наступити смерть. Під час численних укусів нерідко настає тяжке ускладнення — анафілактичний шок. У разі його виникнення допомогу слід подавати негайно, інакше через 10 хв людину вже ніщо не врятує. Потерпілого кладуть на спину, опускають низько голову, а до ніг прикладають грілки. На кінцівку, вище місця укусу, накладають джгут і приступають до реанімаційних заходів.

Анафілактичний шок розвивається і від укусів ряду павуків, великих скорпіонів. Їх отрута спричинює мимовільне напруження м'язів, судоми, задишку, підвищене слиновиділення. Особливо небезпечні укуси павуків каракуртів, отрута яких руйнує еритроцити крові. Для попередження всмоктування отрути в кров доцільно припалити місце укусу сірником чи розпеченим предметом. Це може зруйнувати хімічну структуру отрути і знешкодити її.

В Україні отруйні павуки, що можуть завдати небезпечних укусів, трапляються переважно на півдні. Так, тарантул великий степовий живе у Криму та частково в степовій та лісостеповій зонах. Цей павук завдовжки 3—4 см має жовто-буре видовжене тіло, овальне черевце. У Криму та окремих місцях степової зони трапляється дуже небезпечний павук —каракурт — чорного кольору з червоними плямами на черевці. Найнебезпечнішими є статевозрілі самиці. На території України зустрічаються три види невеликих скорпіонів: кримський, карпатський та кавказький, поширені відповідно у Криму, Закарпатті та Одеській області. Укуси перелічених членистоногих можуть бути небезпечними, отже, вимагають радикальних заходів під час допомоги.

У випадку укусу спочатку видаляють жало пінцетом, голкою або лезом. Далі уражену ділянку протирають тампоном, змоченим у пероксиді гідрогену. Після цього до ранки прикладають серветку, змочену 10 % -вим спиртовим розчином ментолу чи валідолу. Ефективні також примочки з 0,25%-вого розчину аміаку, настойки календули. У більш-менш серйозних випадках необхідний огляд лікаря. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що таке опіки, за якими ознаками їх класифікують?

2. Що таке опікова хвороба?

3. Який перебіг опікового шоку?

4. У чому полягає перша медична допомога у разі опіків?

5. Дайте визначення теплового і сонячного ударів.

6. У чому полягає допомога у разі теплового і сонячного ударів?

7. За якими ознаками класифікують обмороження?

8. Які ви знаєте ознаки обмороження залежно від ступеня?

9. Яка допомога необхідна у разі обмороження?

10. Що таке загальне замерзання? Як подати допомогу потерпілому?

11. Що називається електротравмою?

12. Який струм вважається небезпечним?

13. Які зміни відбуваються в організмі у разі проходження крізь нього електричного струму?

14. Як правильно подати допомогу під час електротравми?

15. Які види отруйних змій і комах зустрічаються на території України?

16. Що слід робити у разі укусу отруйної змії чи комахи?

17. Що таке анафілактичний шок?

18. Яка допомога необхідна у разі укусів малотоксичних комах? РОЗДІЛ 6

ДІЯ ЙОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

§ 17. Поняття про радіоактивність, радіаційний фон

На кожного мешканця Землі постійно діє так званий природний радіаційний фон, який формується з космічної радіації та випромінювань радіоактивних речовин, що містяться в земній корі. Сумарна річна доза природного опромінення дорівнює 70—200 мілірентгенів (мР) і не становить загрози для здоров'я людини. Навіть додаткова доза опромінення, яку людина дістає під час медичних обстежень, цілком безпечна. Робота у специфічних умовах, наприклад на атомних електростанціях, хоч і пов'язана з деяким ризиком, але особливої небезпеки для здоров'я також не становить, оскільки суворо регламентована санітарно-гігієнічними вимогами.

Небезпека дії йонізуючого випромінювання виникає під час опромінень у набагато більших дозах. Подібні ситуації мають місце у випадку аварій на ядерних установках, коли відбувається забруднення води, ґрунту, повітря радіоактивними ізотопами, внаслідок ядерних вибухів під час випробувань ядерної зброї чи завдавання ядерного удару.

Так, під час аварії на Чорнобильській АЕС, де використовувався реактор типу РБМК, в який завантажувалося 180 т ядерного палива, в атмосферу потрапило багато різних типів радіонуклідів, що за сумарною активністю дорівнює 5 • 107 Кі.

Радіоактивність — це розпад ядер деяких елементів та ізотопів, що мають надлишок нейтронів або протонів. Природна радіоактивність є довільним процесом. На Землі чимало місць із підвищеним радіаційним фоном. Це, як правило, родовища урану, радіоактивних сланців, торієві піски, радонові мінеральні джерела. В Україні до таких місць належать міста Хмільник, Миронівка, Жовті Води.

Космічне випромінювання складається з галактичного та сонячного. Його досить мала енергія зростає в стратосфері та йоносфері Землі. Це випромінювання складається в основному з протонів і важких ядер. Потрапивши в атмосферу, вони, стикаючись з різними атомами і молекулами елементів повітря, спричиняють появу радіонуклідів (Тритій, Карбон-14, Берилій-7, Натрій-22 та ін.), що разом з опадами випадають на землю.

Штучна радіоактивність — це радіоактивність, спричинена діяльністю людини. Зміст такої діяльності полягає

в добуванні енергії під час ядерної реакції (взаємодії ядер з елементарними частинками, що супроводжується перетворенням ядер і виділенням величезної кількості енергії). Радіоактивний розпад не залежить від таких зовнішніх фізичних факторів, як тиск, температура, склад повітря тощо. Під час цього процесу і виникає радіація.

Радіація — виділення елементарних частинок чи електромагнітної енергії атомними ядрами під час їх поділу. Нині широко використовують термін йонізуюче випромінювання, під яким розуміють промені різних типів і походження, які в результаті проходження крізь речовину йонізують атоми і молекули. Так, йонізація може бути спричинена електромагнітними коливаннями (рентгенівським, синхротронним, гамма-випромінюванням) та частинками (електронами, позитронами, протонами, альфа-частинками, л-мезонами, прискореними ядрами, нейтронами). Найважливішим для людини і в той же час небезпечним є а-, β- і у-випромінювання.

а-промені — це потік позитивно заряджених ядер Гелію. Вони мають найкоротший радіус дії (кілька сантиметрів у повітрі і 0,1 мм у живій тканині). Небезпечні тільки під час прямого контакту зі шкірою чи слизовими оболонками, але мають надзвичайну руйнівну силу, спричинюють сильні опіки.

β-промені складаються з негативно заряджених електронів, що рухаються з величезною швидкістю. В повітрі вони поширюються на кілька метрів, у живій тканині — на кілька міліметрів.

у-промені мають електромагнітну природу і становлять найнебезпечніше явище. Діють на відстані сотень метрів.

Крім типу випромінювання, важливе значення має фізичний стан та хімічні властивості речовин, що містять радіоактивні ізотопи (радіонукліди). Це визначає їх надходження в організм людини і локалізацію в тканинах. З трьох шляхів надходження радіонуклідів у організм (через шкіру, повітря, їжу) найнебезпечнішим є потрапляння їх з їжею.

У тканинах організму радіонукліди розподіляються по-різному. У кістках накопичуються Стронцій, Кальцій, Барій, Радій, у печінці затримуються Церій, Лантан, Прометій, у м'язах залишаються Калій, Рубідій, Цезій, в селезінці та лімфатичних вузлах утримуються Ніобій, Рутеній, щитовидною залозою поглинається Іод. Рівномірно по всьому тілу розподіляються Тритій, Карбон, Ферум, Полоній.

Радіонукліди, що потрапили в організм людини, а також ті, що впливають ззовні, йонізують речовини, що входять до складу живих тканин, діючи на молекулярному рівні і спричинюючи різні зміни залежно від дози опромінення.

Доза опромінення є кількісною оцінкою йонізації. Визначається кількістю енергії радіації, поглинутої одиницею маси тіла. Одиницею виміру є грей (табл. 3). Користуються також поняттям ефективна еквівалентна доза (Зв), або біологічний еквівалент радіації (Бер).

ТаблицяЗ. Одиниці вимірювання йонізуючого випромінювання Для вимірювання ступеня йонізації повітря, потужності дози рентгенівського та гамма-випромінювання, загального рівня радіації користуються старою одиницею вимірювання — рентгеном. Кінцевий результат опромінення залежить перш за все від часу, протягом якого діяла радіація певної потужності.

§ 18. Біологічна дія йонізуючого випромінювання

Розрізняють пряму дію радіації (наприклад, розрив молекули ДНК в результаті проходження елементарної частинки), та непряму, коли, наприклад, йонізується вода, що входить до складу клітин (відбувається радіоліз). Ці первинні фізико-хімічні процеси діють паралельно й призводять до складних взаємопов'язаних змін, що порушують функціонування систем організму. У разі дії обох видів радіації головними об'єктами опромінення є великі білкові молекули.

Під час проходження елементарної частинки крізь живу клітину руйнуються хімічні зв'язки молекул (пряма дія). З утворених вільних радикалів виникають нові хімічні сполуки (непряма дія). Непряма дія йонізуючого випромінювання набагато більша, тому що утворені вільні радикали надзвичайно «агресивні», а під час проходження елементарних частинок крізь клітину утворюється цілий трек з таких радикалів. Дуже небезпечний радіоліз води, під час якого утворюється супероксидний оксиген 02, який завдає значних пошкоджень оточуючим органічним молекулам. Пошкоджуються також окремі ділянки ДНК внаслідок дезамінування основ амінокислот чи розривів карбонових зв'язків. Це призводить до генетичних та соматичних ефектів. Якщо радіація діє на білки, спостерігається їх часткова денатурація, вони втрачають свої функції. Таким чином, навіть дуже незначна кількість енергії, що потрапила в організм, призводить до значних змін у ньому. Це явище дістало назву радіобіологічного парадоксу — невідповідності між експозиційною дозою та ефектом її дії.

Найвищою радіочутливістю характеризуються клітини, що мають велику швидкість поділу. До них належать клітини кісткового мозку, лімфоїдної тканини, статеві, епітелій шлунково-кишкового тракту. Найменш уразливі нервові волокна, кістки, хрящі. Неоднакова чутливість до радіації організмів різного віку. Чим молодший організм — тим він чутливіший.

Виділяють три групи органів за їх чутливістю до дії радіації:

1) все тіло, статеві органи, червоний кістковий мозок;

2) м'язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока тощо;

3) кісткова тканина, шкіра, кисті, литки, стопи.

Сила впливу радіонуклідів, які потрапляють усередину тіла, визначається їх фізико-хімічними властивостями, способами й часом проникнення, швидкістю виведення. При цьому має значення розмір частинок, що містять радіонукліди. Наприклад, більші частинки затримуються у верхніх дихальних шляхах і можуть швидко видалитися. Також можуть бути швидко видалені, не потрапивши у кров, частинки, які надійшли з їжею. Ступінь видалення радіонуклідів з організму залежить від загальної швидкості метаболічних процесів (у молодшого організму вони швидші).

Розраховуючи дози опромінення, варто також враховувати і природний радіаційний фон.

§ 19. Клінічна картина радіаційного ураження

Після опромінення організму людини під час зовнішнього чи внутрішнього впливу радіації може виникнути тяжке захворювання — променева хвороба. В її розвитку виділяють ряд синдромів, що свідчать про радіоактивне ураження окремих фізіологічних систем організму людини.

Церебральний синдром виявляється у вигляді підвищеного психічного та рухового збудження, інколи супроводжується непритомністю. Ці симптоми виникають та прогресують внаслідок променевого пошкодження клітин та судин головного мозку. Збудження поступово змінюється апатією. З часом людина втрачає здатність координувати рухи, орієнтуватися у просторі та часі. Далі — судоми, зупинка дихання і смерть.

Шлунково-кишковий синдром виникає внаслідок ураження епітелію, що вистилає внутрішню поверхню кишечника. Клітини кишечника відповідають за всмоктування поживних речовин та рідини. Крім того, вони є бар'єром, який перешкоджає проникненню в кров різних мікроорганізмів. Їх загибель порушує процеси всмоктування, що призводить до зневоднення організму і його інфікування кишковими бактеріями. Симптоми — біль у шлунку та кишечнику, швидка втрата маси тіла, нудота, блювання, пронос, під час якого видаляється багато рідини. Порушується водно-сольовий баланс і настає смерть.

Кістково-мозковий синдром може бути в результаті різкого порушення кровотворення і кровообігу. Кістковий мозок відповідає за відтворення основних структурних компонентів крові — еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів. Радіоактивне ураження спричинює різке зменшення кількості кров'яних клітин, внаслідок чого розвивається анемія, з'являються кровотечі.

Прояв та тяжкість перебігу променевої хвороби залежать від дози опромінення. Так, променева хвороба виникає при одноразовому опроміненні з експозиційною дозою 100 Р (1 грей). Найстрашніше те, що в момент опромінення людина нічого не відчуває і не знає, що зазнала тяжкої травми. Розрізняють чотири ступені тяжкості перебігу променевої хвороби, які залежать від отриманої дози.

І ступінь — легкий. Виникає під час одноразового опромінення дозою в 1—2 грей. II ступінь — середній. Розвивається під дією радіації в 2—4 грей. Ill ступінь — тяжкий. Спричинюється дією дози в 4—6 грей. Нарешті, IV ступінь — вкрай тяжкий. Спричинюється одноразовим опроміненням понад 6 грей. У перебігу променевої хвороби кожного ступеня можна виділити чотири періоди.

Період первинної променевої реакції. Виникає відразу після опромінення або впродовж 1—10 год і триває від кількох годин до кількох діб. Характеризується збудливістю, роздратованістю хворого. Потім настає загальна слабкість, нудота, блювання, головний біль, підвищення температури тіла. Після цього спостерігається пригнічення психічної діяльності. Прихований період починається з моменту зникнення симптомів первинної реакції. Самопочуття хворого поліпшується, але він може скаржитися на загальну слабкість та зниження апетиту, неспокійний сон. Період прихованої дії триває кілька днів або тижнів. Чим коротший прихований період, тим важчі наслідки. В особливо важких випадках цей період відсутній.

Період загострення променевої хвороби характеризується проявом усіх ознак ураження: знову з'являються головний біль, безсоння, нудота, блювання, зростає загальна слабкість, виникають шлунково-кишкові розлади з сильним болем у животі, проноси, інколи з кров'ю. Температура тіла підвищується до 40 °С і довго тримається. На шкірі з'являються крововиливи та виразки. Спостерігаються кровотечі з внутрішніх органів, а через 2—3 тижні — випадання волосся. У цей період часто виникають такі інфекційні ускладнення, як ангіна, запалення легенів, сепсис. При легкому та вкрай тяжкому ступенях ураження цей період триває недовго: у першому випадку швидко переходить у четвертий період, у другому — настає смерть.

Період одужання. Першою його ознакою є зменшення кровотеч і підвищення апетиту. Нормалізується температура, поліпшується загальний стан, збільшується маса тіла.

Під час опромінень невеликими дозами зовнішньої радіації чи вживання з їжею великої кількості радіонуклідів може виникнути так звана хронічна променева хвороба. Її перебіг залежить від сумарної дози опромінення та локалізації радіонуклідів у організмі. Першими симптомами є підвищена втомлюваність, роздратованість, зниження працездатності, погіршання пам'яті та порушення сну. Потім з'являються шлунково-кишкові розлади, кровотечі з ясен і носа, біль у кістках.

Смерть настає у випадку продовження споживання забрудненої радіонуклідами їжі чи перебування протягом тривалого часу на забрудненій місцевості. Зміна харчування і евакуація, як правило, сприяють одужанню.

§ 20. Допомога населенню в разі радіоактивного забруднення місцевості

Характер захисних заходів залежить від часу, що минув з моменту виникнення небезпеки радіоактивного зараження. Основні методи захисту населення від зовнішнього опромінення та надходження радіонуклідів у організм з повітрям, водою та їжею зводяться до обмеження перебування людей на забрудненій місцевості. Їх можна розмістити у тимчасових укриттях, герметизованих приміщеннях, евакуювати. Звичайно, потрібно виключити вживання продуктів і води, забруднених радіонуклідами. В ранній період (до однієї доби) необхідно приймати препарати, що містять Іод (наприклад, йодид калію), оскільки щитовидна залоза дуже швидко накопичує радіоактивний Іод-132 з періодом напіврозпаду 2 доби. Після цього терміну вживання препаратів Іоду недоцільне, у деяких випадках навіть шкідливе. Слід зазначити, що вживання спиртових розчинів йоду не допоможе, а тільки спричинить зайве подразнення слизових оболонок шлунка, тому що всі елементи потрапляють в організм лише у вигляді йонів.

Враховуючи можливість потрапляння радіоактивних речовин з повітрям у легені, для їх захисту слід використовувати респіратори. Дуже небезпечно палити у забрудненому повітрі, оскільки паління сприяє надходженню радіонуклідів у організм. Крім того, тютюн містить речовини, що посилюють дію радіації (радіосенсибілізатори).

На першому етапі після евакуації тіло людини необхідно промити струменем води протягом 15 хв з використанням мийних засобів. Рот, очі і ніс треба прополоскати 1 % -вим розчином соди. Всі губки і тампони, які застосовувалися для миття, слід зібрати, помістити у герметичні банки та направити на радіологічне дослідження. Їх не можна закопувати і категорично забороняється спалювати. Обов'язковим є багаторазове промивання шлунка і кишечника водою. Рекомендується вживання сухого червоного вина по 25—50 мл на добу, продуктів, що містять Ферум. Уповільнюється всмоктування й прискорюється виведення Цезію-137 з організму зі збільшенням у раціоні Калію та Натрію. Стронцій-90 набагато швидше видаляється з організму за умови частого вживання молока і продуктів, що містять Кальцій.

Рекомендується вживати речовини, що послаблюють чи перешкоджають впливу радіації на організм (радіопротектори). В основі дії радіопротекторів лежать різні механізми, наприклад, перехоплення вільних радикалів після проходження елементарної частинки, подовження періоду поділу клітин тощо. До таких речовин належать цистеїн, що міститься у жовтку яєць, каротин А, токоферол Е, який накопичується багатьма овочами. Дуже добре зв'язує Цезій-137 у шлунку протектор-адсорбент берлінська лазур.

Радіоактивне опромінення має ще один бік своєї підступної дії — так звані віддалені ефекти. До них належать:

• напрацювання та накопичення в організмі антитіл, що згодом починають «боротися» з білками організму;

• канцерогенез — втрата контролю за ростом та поділом клітин, що призводить до виникнення та розвитку ракових пухлин.

На жаль, сучасна медицина не має більш-менш дійових способів зупинення чи пригнічення цих процесів.

Незважаючи на різкий спад гонки ядерних озброєнь і послаблення загрози глобальної війни, немає гарантії, що ядерна зброя не буде захоплена і застосована, скажімо, терористами чи фанатично настроєними угрупованнями. Адже накопичено її стільки, що можна кілька разів знищити всю планету.

У зв'язку з цим слід пам'ятати про те, що несе з собою ядерний вибух, і які заходи необхідно здійснити для зменшення дії уражувальних факторів ядерної зброї.

Атомні та термоядерні боєголовки ракет і снарядів діють з величезною руйнівною силою. Вибух проявляється сліпучим спалахом — вогненною кулею, яка перетворюється на грибоподібну хмару, гуркотом. У місці вибуху руйнування всіх споруд досягає майже 100 %. Ця територія називається епіцентром вибуху. Навколишня місцевість, яка також зазнала руйнування, пожеж, радіоактивного забруднення, називається осередком ядерного ураження.

Основними уражувальними факторами, що діють під час вибуху, є світлове випромінювання, ударна хвиля, електромагнітний імпульс, проникна радіація та слід радіоактивної хмари.

Світлове випромінювання — це сильний потік світла, який має дуже широкий спектр променів і здатний у разі безпосередньої дії спричинити опіки різного ступеня, тяжкі ураження очей з тимчасовою чи повною сліпотою. Якщо під час спалаху очі прикриті, вірогідність їх ураження незначна. Опіки можуть виникати внаслідок займання одягу чи пожеж.

Електромагнітний імпульс безпосередньої небезпеки для здоров'я людини не становить. Можливий лише у деяких випадках тимчасовий розлад нервової і серцево-судинної систем у людей, які мають схильність до відповідних хвороб. Ураження можливе внаслідок виведення з ладу електричного обладнання і виникнення у зв'язку з цим пожеж або уражень електричним струмом, високовольтною дугою.

Ударна хвиля характеризується величиною надлишкового тиску від 20 до 100 кПа. Люди можуть дістати переломи кісток, вивихи, розриви тканин чи органів, кровотечі, струси мозку або ураження вторинного походження уламками різних споруд, осколками скла, іншими предметами, що рухаються з великою швидкістю. Тяжкість уражень зумовлюється віддаленістю від епіцентру вибуху.

Проникна радіація зумовлена дією потоку нейтронів та у-випромінювання, що діють у перші 10—15 с після вибуху. Відбувається йонізація живої тканини, що призводить до порушення функцій організму та розвитку променевої хвороби.

Слід радіоактивної хмари — радіоактивне зараження місцевості продуктами ядерного вибуху. Небезпека полягає у зовнішньому опроміненні у-променями, що йдуть від усіх забруднених предметів, а також внутрішньому опроміненні β-променями у разі потрапляння забруднених частинок усередину організму з повітрям, водою, їжею. Це так само може призвести до розвитку гострої променевої хвороби.

Подаючи першу медичну допомогу в осередках ядерного ураження, слід вживати заходи, які забезпечать врятування життя людей. Потрібно зменшити дію зовнішнього у-випромінювання, для чого всіх направляють у захисні споруди. Потім здійснюють часткову санітарну обробку та дезактивацію одягу і взуття. Ця обробка передбачає обмивання чистою водою або обтирання вологими тампонами і губками відкритих частин тіла. Потерпілим промивають очі і дають прополоскати рот. Одяг дезактивують з урахуванням напрямку вітру, при цьому дихальні шляхи людей повинні бути захищені респіратором, ватно-марлевою пов'язкою чи рушником.

Під час уражень ударною хвилею і світловим випромінюванням, коли виникають різноманітні ушкодження — кровотечі, вивихи, переломи, опіки тощо,— постраждалим подається допомога відповідно до характеру уражень.

Для попередження розвитку променевої хвороби слід застосувати радіозахисні препарати.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що таке доза опромінення?

2. Якими одиницями користуються для вимірювання дози опромінення?

3. Які особливості накопичення радіонуклідів у організмі людини?

4. Чи всі органи людини однаково чутливі до дії радіації?

5. Пригадайте методи захисту населення від дії йонізуючого випромінювання у разі радіоактивного забруднення місцевості.

6. Що таке радіопротектори? Радіосенсибілізатори?

7. Що таке «віддалені ефекти» дії радіації? РОЗДІЛ 7

ПЕРША ДОПОМОГА У РАЗІ ОТРУЄННЯ

§ 21. Поняття про отруєння. Найхарактерніші ознаки отруєння

Отруєння — це порушення функцій організму, спричинене потраплянням з навколишнього середовища токсичних речовин, що не можуть бути знешкоджені внутрішніми силами організму.

Дія отруйних речовин дуже різноманітна. Вона залежить від природи речовини, тобто її хімічної структури. Так, отрути можуть бути мінерального чи органічного походження, діяти на якісь окремі органи чи тканини (наприклад, кров, травну, нервову системи), завдавати шкоди загальному обмінові речовин. Залежно від того, де виготовляються, зберігаються і застосовуються сильнодіючі речовини, отруєння можна умовно поділити на побутові, виробничі та отруєння речовинами, що застосовуються як зброя.

Побутові отруєння трапляються найчастіше. Це можуть бути отруєння, спричинені передозуванням лікарських препаратів, отруєння грибами, алкоголем, наркотичними речовинами, несвіжою чи зіпсованою їжею тощо.

Виробничі отруєння пов'язані із застосуванням на виробництві шкідливих для організму людини рідин, газів, аерозолей; виникають, як правило, в разі недодержання правил безпеки під час роботи з ними, а також у разі аварій на заводах, транспорті тощо.

Отруєння речовинами, що є хімічною зброєю, виникають під час проведення бойових дій. Женевською конвенцією прийнято рішення про заборону використання хімічної і бактеріологічної зброї масового ураження, але арсенали, де зберігаються тисячі тонн отруйних речовин різного характеру дії, ще залишилися, тому залишається і ризик їх застосування.

У побуті найчастіше зустрічаються харчові отруєння, причина яких полягає у споживанні зіпсованих продуктів. У разі недодержання правил зберігання, приготування їжі в антисанітарних умовах можливе потрапляння в продукти стафілококів, кишкової палички, сальмонели та інших мікроорганізмів, що починають швидко розмножуватися і в процесі життєдіяльності виділяти токсини, отруйні для людини.

Найпоширеніша бактерія — кишкова паличка — є всюди: у повітрі, на предметах. Вона наявна у кишечнику людини і тварин. Більшість культур цієї бактерії не завдає шкоди, навіть допомагає травленню. Але є й такі, що можуть спричинити харчові отруєння.

Перші ознаки хвороби виникають раптово — загальна слабкість, нудота, багаторазове блювання, спазми у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення температури до 38—40 °С, частий пульс, судоми. Блювання та пронос зневоднюють організм, що призводить до втрати солей і порушення водно-сольового балансу. Кінцівки стають холодними, риси обличчя загострюються, спостерігаються судоми гомілкових м'язів.

У таких випадках негайно викликають швидку допомогу, а отруєному кілька разів промивають шлунок. Для цього його примушують випити близько двох літрів води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Процедуру повторюють доти, доки не з'являться чисті промивні води. Після промивання рекомендується пити багато чаю, соків, але їсти забороняється. Для зігрівання хворого обкладають грілками. З лікарських препаратів можна давати тільки протипроносні та знеболювальні засоби.

З усіх харчових отруєнь найнебезпечнішим є отруєння грибами. Неприпустимо збирати гриби, яких не знаєш. Краще принести менше грибів, ніж поставити під загрозу власне життя і життя близьких.

Отруєння грибами відбувається не тільки через вживання власне отруйних грибів, а й таких, що вважаються умовно їстівними (методика їх приготування інша), або їстівних, що зіпсувалися під час зберігання.

Багато грибів мають своїх отруйних «двійників». Особливо небезпечні двійники опеньок, печериць, підберезників. Смертельно отруйний гриб — бліда поганка — широко відомий як тонкий білий гриб з характерною «спідничкою» на ніжці біля шляпки. Але це не найпоширеніший її різновид. Дуже легко сплутати молоду бліду поганку і молоду печерицю. Є різновиди, що вміло маскуються під сироїжку.

Отруйні речовини, які містяться всередині гриба, не руйнуються під час термічної обробки, засолення чи висушування. Достатньо невеликого шматочка, щоб смертельно отруїтися. Клінічна картина отруєння блідою поганкою нагадує картину захворювання на холеру. Небезпечним є те, що отруєння блідою поганкою має свій прихований період. Тільки через 6—8 год починаються блювання, сильний біль у животі, пронос, виділяється холодний піт. Далі спостерігаються уповільнення пульсу, судоми, послаблення серцевої діяльності. Через деякий час стан потерпілого поліпшується, але не надовго. Напади повторюються впродовж кількох днів і через 5—10 діб настає смерть.

що є підозра на отруєння, слід негайно промити шлунок блідо-рожевим розчином перманганату калію, що сприяє швидкому окисненню отрут. Категорично забороняється вживати молоко, оскільки воно прискорює всмоктування токсичних речовин крізь стінки кишечника в кров. Для адсорбції токсинів застосовують активоване вугілля. Хворого терміново кладуть у лікарню.

Серед побутових отруєнь чи не перше місце належить отруєнню етиловим спиртом, що міститься в усіх алкогольних напоях і застосовується як антисептик у медицині. Низькосортний спирт використовується з технічною ціллю, тому має ряд домішок, які утворюються під час його виготовлення. Так, спирт-сирець, гідролізний та сульфатний спирт, а також той, що виготовляється шляхом переробки деревини, містять 6—12 % метанолу. Вживання напоїв на основі цього спирту призводить до тяжких отруєнь і часто закінчується смертю.

Кількість етилового спирту, що спричинює отруєння, різна для кожного окремого організму і залежить від кількості і якості вжитого алкоголю, індивідуальної реакції на нього, ступеня звикання тощо.

Під час отруєнь алкоголем середньої тяжкості виникає стан сп'яніння, який супроводжується порушенням нормальної діяльності нервової системи, що проявляється порушенням мови і рухів, відсутністю критичної оцінки. У більш тяжких випадках виникають загальне зниження функцій організму, байдужість до навколишнього, втрата больової чутливості, слухові та зорові галюцинації. Гостре тяжке отруєння супроводжується непритомністю, порушенням діяльності серцево-судинної і дихальної систем.

Серед отруєнь алкоголем 40% припадає на отруєння напоями, виготовленими у домашніх умовах (самогон, пиво, брага). У таких напоях міститься велика кількість побічних продуктів бродіння, які можуть спричинити гостре отруєння і смерть.

30% випадків припадає на отруєння метиловим спиртом. Вони трапляються через вживання цієї рідини тому, що її часто плутають з етиловим спиртом. 10 мл метанолу можуть інколи призвести до смерті. Також небезпечне вдихання пари метанолу. Через 10—12 год після отруєння виникають розширення зіниць, головний біль, запаморочення, зростаючий біль в очах, животі. Далі спостерігається порушення зору, втрата реакції зіниць на світло, послаблення серцевої діяльності. Якщо вчасно не подати допомогу, відбувається зупинка дихання і настає смерть. У разі легких отруєнь біль може не з'явитися, але через кілька годин порушується зір, а протягом 1—2 діб настає повна сліпота, що, як правило, не виліковується. Якщо вжито одну склянку метилового спирту, прихованого періоду майже немає. Смерть настає в найближчі 2 год.

Коли виникли симптоми алкогольного отруєння, допомога полягає у видаленні спирту з організму. Для цього потрібно натискуванням пальцями на корінь язика штучно викликати блювання, дати випити велику кількість води чи молока і процес повторити. Необхідне також свіже повітря, вдихання нашатирного спирту і грілка до ніг. Під час гострого отруєння, що супроводжується непритомністю, потрібно стежити за тим, аби людина не задихнулася від блювотних мас (асфіксія), тому потерпілого треба вкладати так, щоб голова була повернута набік.

Отруєння нікотином буває не тільки у початківців, а й у тих, хто вже звик до паління значної кількості цигарок. Нікотин — отрута, що міститься у листках тютюну і впливає на центральну нервову систему, зокрема головний мозок. Смертельною дозою є 0,05 г. Серед симптомів отруєння нікотином — блідість, слабкість, головний біль, сухість у роті, слиновиділення, нудота, блювання. Зіниці в отруєного звужені, пульс уповільнений.

Під час подання допомоги треба забезпечити циркуляцію свіжого повітря. Рекомендується напоїти людину гарячою кавою. У тяжких випадках потрібна госпіталізація.

Отруєння лікарськими препаратами у побуті також зустрічаються доволі часто. Найпоширенішим є вживання всередину медикаментозних засобів, призначених для зовнішнього використання, або вживання надто великої дози препарату. Серед інших причин — порушення строків зберігання, вживання ліків з алкоголем, помилкове вживання одних препаратів замість інших.

У випадку передозування жарознижувальних засобів (бутадіону, анальгіну, аспірину тощо) хворий скаржиться на біль у верхній частині живота, нудоту, блювання (можливо, з домішками крові), дзвін у вухах. Може спостерігатися марення.

Під час вживання великої кількості снодійних (еуноктину, ноксирону, нембуталу, люміналу, реланіуму) та наркотичних речовин (морфіну, кокаїну та ін.) спостерігаються запаморочення, звуження зіниць, сонливість, яка переходить у непритомність, поверхове дихання, що може у будь-який час зупинитися, слабкий пульс.

Якщо притомність зберігається, допомога полягає у промиванні шлунка та його очищенні (ліки вживаються перорально, тобто через рот). Хворому дають 0,03 г фенаміну, ЗО крапель кордіаміну, 0,5 г броміду камфори, міцну каву. Кладуть його якомога далі від джерел сильного шуму і світла, оскільки будь-які збуджувальні фактори можуть посилити кризу. Рекомендується дихання чистим киснем. У випадку порушення дихання слід провести штучне дихання і терміново доставити хворого у медичний заклад.

Людина під час роботи на виробництві контактує з різноманітними розчинниками, фарбами, паливно-мастильними речовинами, препаратами побутової хімії, які можуть бути токсичними і у разі потрапляння в організм спричинити отруєння. Подання першої допомоги залежить від природи речовини та її дії на організм. Але слід пам'ятати, що в усіх випадках отруєнь категорично забороняється вживати всередину спирт і розчин соди!

Отруєння чадним газом можливе там, де він застосовується під час синтезу органічних речовин, у гаражах, якщо погана вентиляція, в домашніх умовах. Ранніми симптомами є головний біль, нудота, шум у вухах, важка голова. Пізніше спостерігаються прискорення пульсу, блювання, виникають сонливість, судоми, задишка, дихання стає поверхневим, навіть може настати його параліч, що призводить до смерті. Допомога передбачає забезпечення надходження свіжого повітря, короткочасне вдихання пари аміаку, розтирання тіла, прикладання грілки до ніг та гаряче пиття. Хворий потребує госпіталізації, оскільки отруєння може негативно вплинути на легені та нервову систему.

Отруєння ацетиленом, що застосовується для газозварювальних робіт, відбувається в основному внаслідок утворення побічного продукту — фосфіну. Виникають синюшність обличчя, звуження зіниць, задишка, судоми, нервовий тик. Потерпілому необхідне свіже повітря, але ні в якому разі не слід допускати переохолодження організму. Якщо зупиняється дихання, потрібне штучне дихання, бажано чистим киснем.

Нітросполуки спричинюють подразнення шкіри і слизових оболонок. У разі потрапляння їх розчинів всередину слід викликати блювання, дати хворому проносне. Неприпустиме вживання спирту, жиру, рослинної олії. Вдихаючи оксиди нітрогену, людина починає кашляти, у неї з'являється відчуття страху, слабкість, сильна спрага. Їй необхідний повний спокій, вдихання чистого кисню.

Отруєння сірководнем спричинює почервоніння повік, світлобоязнь, сльозовиділення. Подразнюються слизові оболонки. Потерпілого слід винести на свіже повітря. Як екстрений захід можна запропонувати вдихати хлор, що міститься у хлорному вапні та деяких вибілювальних засобах.

Галогени (хлор, бром, йод) спричинюють різь в очах, кашель, біль у грудях, набряк слизових оболонок, задишку. У випадках отруєння ними необхідне дихання чистим киснем, навіть за незначних отруєнь, а також повний спокій. Як екстрений захід можна запропонувати вдихання сірководню чи пари аміаку. У разі потрапляння галогенів всередину допомагає крохмальний клейстер. Подразнення очей парою йоду можна зняти, промивши їх 1 % -вим розчином тіосульфату натрію (використовується як фіксаж для фото).

При отруєнні альдегідами виникає різке подразнення слизових оболонок, кашель. Потерпілому треба випити склянку 0,2 % -вого розчину аміаку, а через кілька хвилин — склянку молока. Потрапляння всередину 25 г альдегідів спричинює смерть.

Вдихання пари чи вживання рідкого аміаку спричинює задуху, запаморочення, опіки слизових оболонок, кашель, нежить. У тяжких випадках з'являються судоми, марення, спазми голосової щілини. Потерпілому слід дати випити слабкий розчин оцту чи лимонного соку, потім викликати блювання. Можна дати рослинну олію або яєчний білок. Наслідком потрапляння рідкого аміаку в очі може стати повна сліпота.

Бензол дає відчуття сп'яніння, запаморочення. Може швидко настати параліч дихання. У разі отруєння треба негайно викликати блювання, дати проносне. Якщо відсутнє дихання, необхідно застосувати штучну вентиляцію легенів чистим киснем. Якщо потерпілий не втратив свідомість, потрібно напоїти його міцною кавою.

У разі отруєння мінеральними кислотами через стравохід, що супроводжується печією у шлунку та кишечнику, потерпілому потрібно дати прополоскати рот 5%-вим розчином гідрокарбонату натрію (соди), випити молока і бажано рослинної олії. Допомагає також рідке борошняне тісто.

Отруєння тетраетилсвинцем, що входить як добавка до палива для підвищення його октанового числа, має прихований період 10—12 год. Потім постраждалий відчуває слабкість, нудоту, запаморочення, в нього виникають галюцинації, психоз, він бачить жахливі сновидіння. Розвивається набряк легенів, спостерігаються судоми. Температура підвищується до 40 °С. Тривалий контакт з невеликими концентраціями тетраетилсвинцю викликає у чоловіків імпотенцію. Тетраетилсвинець, що потрапив на шкіру, слід змити бензином чи гасом. Якщо ця речовина потрапила всередину, треба викликати блювання, промити шлунок, дати активоване вугілля. Необхідна госпіталізація. Перебіг такого отруєння важкий, повне одужання настає тільки через 1—2 місяці.

Ураження речовинами загальноотруйної чи задушливої дії можливе під час неграмотного використання сильних антисептиків та інсектицидів. Для врятування життя необхідно застосувати специфічні протиотруйні речовини — антидоти. Їх ефективність повною мірою виявляється тільки в разі введення у перші ж хвилини після появи ознак отруєння. Слід пам'ятати, що в разі отруєнь речовинами задушливої дії штучне дихання протипоказане. При потраплянні отруйних речовин у шлунково-кишковий тракт проводять промивання за допомогою

товстого зонда, якщо його немає, викликають блювання. Очі і рот промивають чистою водою. В усіх випадках хворих необхідно транспортувати у токсикологічні чи неврологічні відділення лікарень.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що розуміють під отруєнням? Які види отруєнь вам відомі?

2. Чим спричинюються харчові отруєння і яка допомога у разі таких отруєнь необхідна?

3. Розкажіть про особливості клінічної картини отруєння грибами, зокрема блідою поганкою.

4. Яка допомога необхідна у разі отруєння етиловим і метиловим спиртом, нікотином?

5. Яка клінічна картина отруєння лікарськими препаратами? У чому полягає перша допомога під час таких отруєнь?

6. Які отруйні речовини належать до сильнодіючих?

7. Які ознаки ураження хлором, аміаком, кислотами, бензолом, тетраетилсвинцем і яка допомога необхідна у цих випадках?

РОЗДІЛ 8

ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ АЛКОГОЛЮ, НАРКОТИЧНИХ І ТОКСИЧНИХ РЕЧОВИН

Нашому суспільству дедалі частіше доводиться мати справу з проявами алкоголізму, наркоманії та токсикоманії серед школярів. У підлітків, які вживають алкоголь та наркотики, передусім зазнають ураження нервова, а згодом — й інші системи організму. Зміни, що ведуть до інвалідності, настають у них катастрофічно швидко. З цим злом неможливо боротися, не знаючи причин його виникнення, особливостей впливу наркотичних та токсичних речовин на організм.

§ 22. Поняття про алкоголізм, наркоманію, токсикоманію

Певною мірою ставлення до алкоголю визначається знаннями про його дію, наслідки разового та систематичного вживання. Типова картина алкогольного сп'яніння змінюється залежно від дози вжитого напою. Легке сп'яніння змінює звичний, властивий конкретній людині емоційний фон. Так, якщо ступінь сп'яніння легкий, в одних випадках стан людини супроводжується погіршенням настрою, прагненням до усамітнення, роздратованістю, в інших — бажанням спілкуватися з оточуючими.

Змінюється і поведінка сп'янілого — мова стає надто гучною, рухи різкими, мислення прискорюється, але стає більш поверховим, менш логічним і послідовним. Виникає ризик непередбачуваних вчинків, що, як правило, призводять до конфліктів з оточуючими. Нерідко підсилюються апетит, статевий потяг. Все це свідчить про пригнічення гальмівних процесів і підвищення активності підкоркових центрів головного мозку.

У разі вживання більшої дози з'являється схильність ображати, дії людини направлені проти оточуючих, можуть бути небезпечними. Помітні розлади вестибулярного апарату. Людина може сприймати тільки звуки підвищеної сили, бачити більш яскраві предмети. Такий ступінь сп'яніння змінюється глибоким сном. Прокинувшись, людина відчуває розбитість, слабкість, апатію, відсутність апетиту, спрагу, погіршення настрою.

Чим вища доза вжитого спиртного, тим вищий токсичний ефект. Посилюється тепловіддача, а звідси — швидка втрата організмом тепла.

Дуже швидко алкоголь проникає у молочні залози жінок. Так, після прийому 50 мл алкоголю його вміст у молоці матері, яка годує дитину, становить 2,5 %. Така доза може спричинити необоротні процеси у нервовій системі немовляти.

Потрапляючи у кров, алкоголь виводиться в основному через нирки, а подразнюючи їх, змушує виділяти багато необхідних організмові речовин. У результаті порушується електролітний склад крові.

Якщо вживати спиртне регулярно, на проміжному етапі окиснення спирту виділяється ацетальдегід, який, у свою чергу, призводить до утворення специфічного продукту типу морфіну, що зумовлює швидке звикання до алкоголю і розвиток алкоголізму.

Алкоголізм — хворобливий потяг до алкогольних напоїв, в основі якого лежить фізіологічна залежність, що супроводжується соматичними, нерво вими і психічними порушеннями в організмі.

Розвиткові алкоголізму, як правило, передують систематичні пияцтва. Далі все чіткіше проявляється потяг до більш регулярного і постійного вживання спиртних напоїв. Слід зазначити, що стійкість до спиртних напоїв у людей втрачається, а найголовніше, алкоголь перестає приносити задоволення. Але фізіологічна залежність змушує продовжувати його вживати. Алкоголік дедалі більше уникає компаній, прагне до самотності.

Вже на перших стадіях розвитку алкоголізму помітні значні зміни особистості. Нерідко в алкоголіків виникають провали пам'яті, алкогольні психози, порушується сон, часто сняться жахи. Спостерігаються напади так званої білої гарячки (алкогольного делірію), під час яких хворий бачить велику кількість різних дрібних тварин (пацюків, змій, павуків, комах), інколи мерців, чортів тощо. Наявність таких галюцинацій свідчить про тяжке ураження центральної нервової системи, що потребує складного медикаментозного лікування.

Нерідко психози виявляються у вигляді депресій. Алкоголіка переслідують думки про нікчемність існування і можуть призвести до самогубства.

Надмірне вживання алкоголю спричинює ряд захворювань серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Так, часто спостерігаються захворювання на цироз печінки (загибель печінкових клітин, що супроводжується розростанням сполучної тканини, яка здавлює судини, якими у печінку надходять токсини для знешкодження) і виникнення злоякісних пухлин.

Надзвичайно велику небезпеку становлять так звані віддалені ефекти. Перш за все страждає сім'я алкоголіка. У чоловіків змінюється сексуальна сфера, яка проходить шлях від примітивізації стосунків до повної імпотенції. Генетичні наслідки також непередбачувані. Заданими ВОЗ, 60% розумово відсталих дітей було зачато у стані сп'яніння. Смертність таких дітей вища втричі. Вивчення дитячих церебральних паралічів дало змогу встановити факт зловживання алкоголем одним чи обома батьками у 100 % (!) випадків.

Не менш тяжкою соціальною хворобою є наркоманія, що виражається фізичною і психічною залежністю від препаратів, які мають наркотичний ефект.

Наркотики (від грец. narkotikos — те, що викликає заціпеніння) — це група високоефективних знеболювальних засобів, які особливим чином впливають на центральну нервову систему. Механізм дії наркотичних речовин такий. На поверхнях мембран нервових клітин головного і спинного мозку містяться специфічні рецептори, здатні фіксувати речовини, відомі під назвою ендорфінів, які за хімічною структурою схожі на молекули морфію. Взаємодія ендорфінів з рецепторами гальмує передачу больових сигналів. Однак вони також можуть виконувати і таку більш загальну регуляторну функцію, як нейропередатчики на рівні синапсів, що відповідають за емоції і поведінку людини.

Власні ендорфіни організму добре локалізовані у своїх депо і після звільнення швидко дезактивуються ферментами. Подібні за структурою речовини-алкалоїди, добуті з рослинного матеріалу (наприклад, листя коки чи насіння коноплі), повністю резистентні до дії ферментів тваринного організму, поводять себе, як сильні нейротоксини (нервові отрути).

Серед наркотичних речовин, що використов