Ґрунт як середовище життя

Ґрунт являє собою поверхневий шар суходолу, що контактує з повітряним середовищем. Хоч його товщина незначна проте ця оболонка Землі відіграє надзвичайно важливу роль у поширенні життя. Г р у н т – це не просто тверде тіло, а трифазна система, в якій тверді частки оточені повітрям і водою. Він пронизаний порожнинами, заповненими сумішшю газів і водними розчинами. Тому в ньому створюються різноманітні умови, сприятливі до життя безлічі мікроорганізмів і макроорганізмів. У ґрунті згладжені температурні коливання порівняно з шаром повітря, а наявність ґрунтових вод і проникнення опадів створюють запаси вологи і забезпечують режим вологості, проміжний між водним і назем7ним середовищами. У ґрунті концентруються запаси органічних і мінеральних речовин, які постачаються відмерлою рослинністю і трупами тварин. Усе це визначає велику насиченість ґрунту життям.

У ґрунті зосереджені кореневі системи рослин.

На 1 м² ґрунтового шару припадає понад 100 мільярдів клітин найпростіших, мільйони коловерток і тихоходок, десятки мільйонів нематод, десятки і сотні тисяч кліщів і первинно-безкрилих комах, тисячі інших членистоногих, десятки і сотні дощових червів, молюсків та ін. безхребетних. Крім того, 1 см³ ґрунту вміщує десятки й сотні мільйонів бактерій, мікроскопічних грибів та інших організмів. В освітлених поверхневих шарах у кожному грамі живуть сотні тисяч фотосинтезуючих клітин зелених, жовто-зелених, діатомових і синьо-зелених водоростей. Живі організми так само характерні для ґрунту, як і його неживі компоненти. Тому В.І Вернадський відніс ґрунту до біокосних тіл природи. підкреслюючи цим насиченість його життям і нерозривний зв’язок з ним.

Як живі організми пересуваються по щілинам в ґрунті?

Можливість рухатися по тонких щілинах, майже не вдаючись до риття, властива тільки видам, що мають тіло з малим поперечним перерізом, яке здатне сильно згинатися у звивистих ходах (багатоніжки …). Розсуваючи часточки ґрунту за рахунок тиску стінок тіла, пересуваються дощові черв'яки, личинки комарів-довгоніжок та ін. Зафіксувавши задній кінець, вони стоншують і подовжують передній, проникаючи у вузькі ґрунтові щілини, потім закріплюють передню частину тіла і збільшують його діаметр. При цьому в розширеній ділянці за рахунок роботи м’язів створюється сильне стискання внутрішньопорожнинної рідини. Тиск передається крізь стінки тіла на ґрунт і. таким чином, тварина розширює щілину.

У багатьох видів розвинені пристосування до екологічно вигідного типу пересування у ґрунті – риття із закупорюванням за собою ходу. Риття здійснюється розпушуванням і відгортанням ґрунтових часток. Личинки різних комах використовують для цього передній кінець голови, мандибули і передні кінцівки, розширені і зміцнені товстим шаром хітину, остями і виростами. На задньому кінці тіла розвиваються пристосування для надійної фіксації – підпірки, зубці, гачки.