ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА І ТВАРИННИЦТВА

МОДУЛЬ IIІ. ЕКОНОМІКА ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 15. ЕКОНОМІКА ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

15.1. Народногосподарське й економічне значення виробництва продукції рослинництва

15.2. Розміщення й ефективність виробництва продукції рослинництва

15.3. Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва

15.1. Народногосподарське й економічне значення

виробництва продукції рослинництва

Аграрне виробництво складається з двох крупних основних галузей - рослинництва і тваринництва, які доповнюють одна одну в забезпеченні народного господарства різними продуктами, а їх співіснування підвищує ефективність використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів підприємства. У свою чергу, рослинництво й тваринництво поділяються на вужчі галузі. Останні суттєво відрізняються одна від одної за технологією та засобами виробництва, видом і характером виробленого продукту.

Проте єзагальний критерій і загальні риси, що об'єднують галузі рослинництва і відрізняють їх від галузей тваринництва. У першому випадку виробництво пов'язане з використанням землі й вирощуванням рослин, а у другому - ґрунтується на вирощуванні тварин і використанні їх життєвих функцій.

Рослинництво - провідна галузь аграрного виробництва.

Її продукція має надзвичайно важливе народногосподарське значення. Низка продуктів споживається в натуральному вигляді, інші, й це значна частина, використовуються як сировина для галузей легкої та харчової промисловості, а частина - як корми для тварин.

У валовому виробництві продукції сільського господарства на рослинництво припадає близько 45%. Тут вирощується майже 350 різних видів рослин. Рослинництво - достатньо динамічна галузь. Постійно змінюються площі оброблюваних земель, проводяться різні меліоративні роботи, змінюється кількість культивованих культур, удосконалюється спеціалізація та концентрація.

Вужчими галузями, що виділяють у рослинництві, є зернове виробництво, технічні культури (цукрові буряки, льон-довгунець, соняшник), картопля, овочі, плоди, ягоди та виноград.

Особливе й винятково важливе місце серед галузей рослинництва посідає зернове виробництво, яке становить основу рослинництва і всього аграрного виробництва.

Хліб та інші продукти, одержані від переробки зерна, мають важливо значення у харчуванні людей, оскільки містять усі речовини і багато мікроелементів, необхідних для забезпечення життєдіяльності. Зерно є основною та єдиною сировиною для мукомельної, круп'яної, хлібопекарської, кондитерської, пивоварної, спиртової та комбікормової промисловостей. Отримані продукти від переробки зерна використовують в інших галузях харчової й легкої промисловості. Рівень розвитку зернового виробництва вирішально впливає на забезпечення кормами тваринництва, визначає рівень розвитку таких галузей, як свинарство і птахівництво.

Споживання хліба та хлібопродуктів у розрахунку на душу населення України коливається в межах 110-125 кг і перевищує науково обґрунтовану норму, яка становить 101 кг.

Обсяги ж виробництва зерна на одну людину становлять більше 1 т.

Зернові культури займають понад 50 % у структурі всіх площ посівів багатогалузевих аграрних підприємств. Вони поділяються на продовольчі - пшениця і жито, круп'яні - гречка, просо, рис, фуражні - ячмінь, овес, кукурудза, зернобобові. В Україні вирощують озимі й ярі зернові культури, їх співвідношення залежить від конкретних економічних і природних умов підприємства.

Раціональне поєднання посівів озимих і ярих культур, з одного боку, економічно доцільне, оскільки розтягує час посіву і збирання хліба, пом'якшуючи в такий спосіб сезонне напруження у виконанні робіт. З іншого боку, озимі та ярі культури за тих чи інших погодних умов підстраховують одні одних, забезпечують стійкі валові збори. Як наслідок - підприємства менше піддаються ризику.

Технічні культури (цукрові буряки, льон-довгунець, соняшник) слугують сировиною для легкої та харчової промисловості.

Цукрові буряки в Україні мають промислове значення і є єдиним джерелом отримання важливого харчового продукту - цукру. Біологічний вміст цукру в коренях сягає 18,5%, а за переробки цукрових буряків на вітчизняних цукрових заводах вихід його не перевищує 11-12%. Аграрні підприємства, виробляючи цукрові буряки, одержують побічну продукцію - гичку, а цукрові заводи, переробляючи їх - жом і мелясу, які використовуються на корм худобі. За врожайності цукрових буряків 350 ц/га підприємства отримують близько 50 ц цукру і 56 ц кормових одиниць побічної продукції, або 100 кормових одиниць з гектара. Наявність цукрових буряків у сівозміні поліпшує культуру землеробства, підвищує продуктивність землі.

Льон-довгунець вирощується здебільшого як прядильна культура. Одержане волокно є сировиною для текстильної промисловості. Воно належить до найцінніших волокон, що використовують у технічній промисловості, й за міцністю значно перевищує бавовну, джгут і вовну. З нього виготовляють тканини технічного та побутового призначення, мішковину тощо.

Насіння льону-довгунцю має високоякісну олію, яка використовується в електротехнічній, шкіряній, фармацевтичній і лакофарбовій промисловості. Відходи олійного виробництва (макуху) використовують як цінний білковий корм для годівлі сільськогосподарських тварин. У ній міститься від 6 до 12 % жиру і до 3 % білкових речовин. У 1 кг макухи є 1,15 кормових одиниць, 285 г перетравного протеїну, 3,4 г кальцію, 8,6 г фосфору, 2 мг каротину.

Із соняшнику отримують харчову олію, що споживається з їжею, а також використовується в харчовій, кондитерській і легкій промисловості. За споживчими якостями олія не поступається тваринним жирам, а в багатьох випадках є кращою. Соняшник характеризується високою олійністю насіння (до 50%) і високим заводським виходом олії (до 46%). Макуха - побічний продукт переробки - цінний високобілковий корм для тварин і сировина для комбікормової промисловості. В 1 кг макухи є 357 г перетравного протеїну і 373 г шроту.

Картопля - важлива продовольча, технічна і кормова культура. У продовольчому балансі вона посідає друге місце після зерна. Середня норма споживання картоплі на душу населення сягає 112 кг. Як сировину картоплю використовують для отримання крохмалю та спирту. Із урожаю картоплі, зібраного з 1 га, виготовляють у 3-4 рази більше спирту, ніж із зернових культур. Крім цього, з переробки 1т картоплі одержують 1,5 т барди для тваринництва, що становить 27 ц кормових одиниць з 1 га за урожайності 200 ц/га. Картопля - цінна кормова культура. За урожайності 200 ц/га отримують 58 ц кормових одиниць.

Овочівництво. Серед продуктів харчування овочам належить особлива роль, оскільки, крім вуглеводів, білків, цукру, вони містять вітаміни, солі, мінеральні речовини, мікроелементи, органічні кислоти й інші сполуки, вкрай необхідні для забезпечення життєдіяльності людини, мають дієтичне і лікувальне значення. Овочі споживаються в свіжому, квашеному та консервованому вигляді. Норма споживання овочів і баштанних становить близько 150 кг. Основними овочевими культурами є капуста, помідори, огірки, морква, столовий буряк, цибуля, баштанні та ін. їх вирощування значною мірою визначається природними й економічними умовами. Овочеві культури неоднаково вимогливі до ґрунту і температури. Розвиток овочівництва залежить від забезпеченості робочою силою, транспортними засобами для перевезення продукції та наявності ринків збуту. Багато з них не піддаються зберіганню у свіжому вигляді, тому для безперервного забезпечення населення ведеться овочівництво закритого ґрунту.

15.2. Розміщення й ефективність виробництва продукції рослинництва

Вирощування тих чи інших видів сільськогосподарських культур загалом в Україні та кожним окремо взятим підприємством залежить від конкретних природно-економічних умов регіонів. Придатними вважаються умови, які забезпечують безперервний приріст урожаю певної культури і зниження витрат на виробництво її одиниці. Крім цього, можуть враховуватися й інші чинники, що сприяють виробництву. В зоні крупних міст і промислових центрів аграрним підприємствам доцільно розвивати виробництво овочів, картоплі та плодів. На цю продукцію завжди є попит, а беручи до уваги те, що вона малотранспортабельна, то для приміських господарств затрати праці й матеріальних засобів на доставку продукції, і втрати її в зв'язку з транспортуванням, у тому числі й якості, будуть значно нижчі, ніж для віддалених. Функціонування підприємств переробної промисловості (цукрових, спиртових, овочеконсервних, з первинної переробки льону-довгунцю та ін.) сприяє розвитку виробництва відповідних культур.

Розміщення виробництва тієї чи іншої продукції в сучасних умовах повинно здійснюватися з урахуванням потреби суспільства в найважливіших продуктах харчування і сировинних ресурсах, щоб забезпечити науково обґрунтовані норми споживання на душу населення.

Озимі культури, які займають близько 35% усіх посівів зернових, висівають практично всі господарства. Через порівняно невисоку врожайність озимого жита посіви його обмежені. Ця культура культивується переважно у поліській зоні.

Ярі зернові (пшениця, ячмінь, овес, зернобобові) висівають майже всі підприємства. Основні площі та найбільші валові збори кукурудзи мають підприємства південної й центральної частини України. Тут також розміщено основні посіви соняшнику, баштанних, овочів та інших теплолюбних культур.

Для продовольчих потреб картоплю вирощують всюди. В останні роки спостерігається суттєве переміщення обсягів виробництва картоплі з великих сільськогосподарських підприємств у фермерські та селянські й особисті підсобні господарства населення. Виробництво овочів і картоплі переважно концентрується у приміських господарствах навколо крупних міст і підприємствах, що мають добре транспортне сполучення зі споживачами.

Льон-довгунець - культура дуже вимоглива до вологи. Крім цього, технологія отримання волокна у нашій країні ґрунтується здебільшого на росяній мочці, тому його висівають лише підприємства Поліської зони. Основні льоносійні підприємства розташовані в Житомирській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Київській та інших областях, де високий рівень вологості.

Для оцінки економічної ефективності виробництва продукції рослинництва використовують систему натуральних і вартісних показників. Серед натуральних показників основними є урожайність сільськогосподарських культур і виробництво їх продукції з розрахунку на 100 га ріллі.

Для оцінки економічної ефективності рослинництва як галузі використовують вартісні показники:

- вартість валової продукції, сума валового доходу і прибутку в розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в галузі, одну затрачену людино-годину, 100 га ріллі, 100 грн. виробничих основних засобів, 100 грн. виробничих затрат;

- сума виробничих затрат у розрахунку на 1 грн. вартості продукції;

- рівень рентабельності виробленої, а також реалізованої продукції рослинництва загалом;

- норма прибутку.

На практиці для оцінки ефективності виробництва продукції рослинництва використовується дещо обмежена кількість, але простіших для сприйняття і обчислення показників, зокрема, урожайність (ц/га), рівень продуктивності праці або трудомісткість продукції, собівартість одиниці продукції та рівень рентабельності.

На рівень ефективності виробництва продукції рослинництва впливає безпосередньо чи побічно низка чинників, але основною причиною підвищення трудомісткості й собівартості основних видів продукції рослинництва є вплив чинників першого порядку - зниження врожайності та зростання виробничих затрат на 1 га посіву.

15.3. Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва

Важливою умовою зростання економічної ефективності галузей рослинництва є підвищення урожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження матеріально-грошових затрат на виробництво та реалізацію продукції. Можливий резерв поліпшення чинників першого порядку засвідчує досвід і значні відмінності у рівні урожайності між окремими підприємствами, що перебувають порівняно в однакових умовах. Це також підтверджує досвід наукових установ і дослідних станцій, де урожайність сільськогосподарських культур з 1 га в будь-який рік вища на 4-5 ц порівняно з урожайністю відповідних культур у навколишніх господарствах.

На рівень урожайності сільськогосподарських культур вагомий вплив, зазвичай, мають природно-кліматичні умови, забезпеченість підприємств матеріально-грошовими ресурсами і технікою.

Наприклад, забезпечити вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на півдні країни неможливо без розвинутої мережі зрошуваного землеробства, запровадження високопродуктивних, стійких до посухи сортів і гібридів. Водночас підприємства зони Полісся потерпають від надмірного зволоження ґрунтів. Досягти високих і сталих урожаїв тут можна лише за умови осушення земель.

Зростання урожайності зернових культур стримується, насамперед, недостатнім рівнем інтенсифікації галузі, нехтуванням вимог агротехніки та технології виробництва. Досвід засвідчує, що лише застосування раціональної системи землеробмеліоративних, економічних і організаційних заходів, враховує умови цієї зони та підприємства, скерована на ефективне використання землі, може забезпечити підвищення урожайності зернових культур. Важливим заходом, що може врахувати більшість елементів раціональної системи землеробства і на основі цього підвищити урожайність, є застосування інтенсивної технології вирощування зернових, яка забезпечує приріст урожаю на 10-15 ц/га за інших рівних умов.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і в певних пропорціях. Порушення співвідношення внесення азотних, фосфорних і калійних добрив не дає змоги одержати адекватну віддачу від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів.

Запровадження інтенсивної технології вирощування зернових неможливе без комплексної механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості допомагає якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати. За оцінкою вчених, приріст урожаю зернових культур за інтенсивної технології забезпечується внаслідок раціонального застосування мінеральних добрив - на ЗО-35 %, засобів захисту рослин - на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів - на 15-18 %. Решти приросту врожаю досягають через дотримання агротехнічних термінів і високу якість технологічних процесів вирощування зернових культур.

Дослідження наукових установ підтвердили: збираючи врожай зернових культур на п'ятий день після повного дозрівання, ми втрачаємо 2-3 % зерна, на десятий - до 15-20 %, а на двадцятий понад 25 %. Беручи це до уваги, більшість аграрних підприємств розробляє заходи, спрямовані на впровадження нових форм організації та стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, унаслідок чого одержати практично весь вирощений урожай. Застосування прогресивних форм організації й оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві.

Підвищення урожайності й застосування комплексної механізації виявляється не лише у збільшенні валових зборів зерна, а й у підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). За зростання врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці та засобів, але темпи зростання останніх нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 28-43 % користується великим попитом і реалізується за вищою ціною. Високий вміст білка у зерні є також важливим чинником зростання кількості перетравного протеїну в кормових раціонах тварин, сприяє збільшенню виробництва продукції тваринництва.

Ефективність виробництва цукрових буряків значною мірою залежить від раціонального розміщення посівів у зонах і підприємствах, які мають сприятливі природно-економічні умови для їх вирощування. Доцільною також є оптимальна концентрація посівів цукрових буряків (11-13 % у структурі посівної площі) у сировинних зонах цукрових заводів, оскільки продукція галузі - малотранспортабельна. Як інші технічні культури, цукрові буряки чутливо реагують на монокультуру. Освоєння правильних сівозмін (найкраще семипільна) дає змогу додатково збирати 40-50 ц коренів з 1 га.

Цукрові буряки вибагливі до родючості ґрунту, виносять з урожаєм у 2-3 рази більше поживних речовин, аніж зернові культури. Тому високі врожаї можна вирощувати лише із застосуванням у комплексі мінеральних та органічних добрив в оптимальних дозах. Досвід окремих підприємств засвідчує, що для одержання урожаю 350-400 ц/га, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов, під посіви доцільно вносити 50-60 т органічних, 4-6 ц азотних, 6-8 ц фосфорних і 3-4 ц калійних добрив.

Оскільки цукрові буряки - трудомістка культура, то для підвищення врожайності й зниження собівартості велике значення має впровадження у виробництво інтенсивної технології, яка передбачає комплексну механізацію вирощування і збирання цукрових буряків.

До важливих проблем підвищення ефективності буряків – є цукристість коренів не перевищує 17,5 %. Основними причинами такого явища є недостатня насінницька й селекційна робота, порушення агротехніки вирощування, особливо забезпечення рослин поживними речовинами та мікроелементами, недостатній рівень боротьби зі шкідниками і хворобами, порушення оптимальних термінів збирання.

Підвищення врожайності льону-довгунцю та якості льонопродукції залежить значною мірою від розміщення його в сівозміні. Культура дуже вибаглива до попередників і негативно реагує на монокультуру. Добрими попередниками є конюшина, озима пшениця (після багаторічних трав) і картопля. На якість льонопродукції великий вплив мають терміни посіву, агротехніка підготовки ґрунту та строки збирання.

Льон-довгунець - o культура ранніх строків посіву, може витримувати заморозки до -7'С Надзвичайно трудомістким є процес збирання, приготування і переробки трести. На це за ручного способу збирання витрачають понад 740 людино-годин на 1 га. Основним заходом з підвищення ефективності виробництва льону-довгунцю є запровадження комбайнової технології. Тут площі під посів повинні бути вирівняними, одночасно з посівом льону проводять підсів трав (райграсу) з метою формування стелища для вилежування трести. Комбайнова технологія забезпечує збирання льону-довгунцю у фазі ранньої жовтої стиглості й приготування трести на серпневих росах. За комбайнової технології збирання об'єднуються такі процеси, як вибирання льону, очісування головок і розстилання стрічки для вилежування трести. Все це дає змогу знизити трудові затрати у 6 разів у розрахунку на 1 га посіву, а матеріально-грошові витрати - на 35-40 %, підвищити якість льону-волокна на 2-3 сортономери.

Дуже важливим заходом як для застосування комбайнового способу збирання льону-довгунцю, так і підвищення урожайності й якості льонопродукції є чистота посівів. Щоб знищити бур'яни у посівах льону, застосовують гербіциди.

Підвищення економічної ефективності виробництва картоплі також пов'язане з інтенсифікацією галузі, яка передбачає застосування комплексної механізації на всіх стадіях підготовки ґрунту, садіння бульб, догляду й особливо збирання та сортування врожаю, внесення раціональних доз органічних і мінеральних добрив, використання насіння високоврожайних районованих сортів, запровадження прогресивної технології вирощування та збирання картоплі, її зберігання в типових сховищах і под.

Картопля вимагає освоєння картопляних сівозмін і внесення достатньої кількості органічних і мінеральних добрив. Там, де панує монокультура, рослини частіше зазнають впливу шкідників і хвороб, знижується урожайність і якість бульб, порушується їх стандартність. Дуже важливо дотримуватися оптимальних термінів садіння і догляду за посівами. Дослідження показали, що запізнення з садінням картоплі на 5 днів призводить до зниження урожаю на 20 ц/га, а на 10 днів - на 40 ц/га. Вагомим заходом підвищення економічної ефективності виробництва картоплі є впровадження прогресивної голландської технології, яка передбачає одночасне вирівнювання і розпушування ґрунту та внесення мінеральних добрив. Садіння бульб відбувається на відстані 32 см насінням діаметром 36 мм на глибину 6 см із шириною міжрядь 70 см. Подальшою операцією е після сходове, коли з'являються 2-3 листочки, загортання їх у гребені. Потім ґрунт механічно не обробляється, а лише вживаються заходи боротьби з хворобами та шкідниками. Умовою широкого застосування техніки на виробництві картоплі, а відтак - і підвищення ефективності галузі, є концентрація її вирощування у спеціалізованих підприємствах у найсприятливіших природних умовах, зокрема в сировинних зонах підприємств харчової, крохмале-патокової та спиртової промисловості.

Щоб досягти урожайності бульб 250-300 ц/га, під час садіння картоплі необхідно вносити не менше 40-50 т органічних і 250-300 кг діючої речовини мінеральних добрив у розрахунку на 1 га посіву.

Резервом зниження собівартості виробництва картоплі є комплексна механізація процесів збирання, сортування і закладання бульб на зберігання. Розрахунки засвідчують, що в загальному обсязі затрат на вирощування урожаю картоплі, близько 70 % припадає на стадії збирання та операції, пов'язані зі сортуванням і закладанням бульб на зберігання. За цих процесів і за реалізації продукції спостерігаються високі втрати. забезпечення типовими картоплесховищами з регульованим повітряним і вологісним режимами, обладнаними системою механізмів на завантажувально-розвантажувальних роботах і сортуванні бульб, є важливою умовою зниження втрат і затрат ручної праці в картоплярстві. Доцільно зберігати продовольчу картоплю в міських сховищах, а насіннєву - в сховищах підприємств-виробників.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності виробництва картоплі є вибір шляхів і каналів її реалізації. Так, реалізація картоплі за бартерною угодою має рівень рентабельності на 25 пунктів нижчий, ніж середній рівень рентабельності за всіма іншими каналами реалізації.

Оскільки в наш час виробництво картоплі зосереджене у власних підсобних господарствах населення і фермерських господарствах, то для підвищення ефективності галузі необхідно зміцнювати їх матеріально-технічну базу, налагодити забезпечення їх насінням високопродуктивних сортів картоплі й ефективними засобами боротьби зі шкідниками та хворобами. Важливим резервом подальшого розвитку картоплярства може стати розвиток кооперації, тобто створення кооперативів, які будуть здійснювати обслуговування виробників необхідними матеріально-технічними ресурсами, заготівлю та реалізацію продукції.

У підвищенні ефективності виробництва овочів з-поміж усіх заходів важливим є раціональне їх розміщення з урахуванням умов вирощування, економіки підприємства та біологічних особливостей окремих овочевих культур. Наприклад, теплолюбні з високим рівнем концентрації й товарності доцільно вирощувати підприємствам півдня України у сировинних зонах овочеконсервних заводів і в приміських районах великих міст, промислових центрів. Овочівництво є достатньо трудомісткою галуззю. Щоб знизити її, необхідно впроваджувати комплекс машин, які не лише забезпечили б зниження затрат праці, ай значно зменшили матеріально-грошові витрати та втрати продукції, сприяли б поліпшенню її якості. Особливі проблеми пов'язані з упровадженням індустріальних технологій на вирощуванні та збиранні томатів, цибулі, моркви, капусти й інших трудомістких овочевих культур.

Значно підвищується ефективність виробництва овочів завдяки використанню органічних і мінеральних добрив у певному співвідношенні для кожної окремої культури. Під овочеві культури ефективним є внесення не менше ЗО т органічних і 250 кг діючої речовини мінеральних добрив. Унесені 100 кг діючої речовини азотних, фосфорних і калійних добрив дають приріст урожаю капусти 75 ц/га, томатів - 32, цибулі - 17, огірків - 26 і столових буряків - 74 ц/га.

Високу ефективність галузі овочівництва забезпечують поліпшення якості виробництва продукції, якісне її збереження в умовах підприємства впродовж тривалого часу, прямі зв'язки між підприємствами - виробниками і споживачами овочевої продукції.

Перелік питань для самостійної роботи і аудиторного контролю

1. Назвіть загальний критерій і риси, що об'єднують галузі рослинництва та відрізняють їх від галузей тваринництва

2. В чому полягає значення зернового виробництва

3. Назвіть та охарактеризуйте значення технічних культур

4. До яких культур і чому відноситься картопля?

5. Від чого залежить розвиток овочівництва?

6. Що повинно враховуватись при розміщення виробництва тієї чи іншої продукції в сучасних умовах?

7. Назвіть основні показники оцінки економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

8. Охарактеризуйте чинники зростання ефективності галузі рослинництва

8. Назвіть шляхи зростання ефективності галузі рослинництва