За організаційно-правовими формами господарювання

Для подолання цінового диспаритету урядами практикуються різні методи. Так, у Норвегії, Фінляндії, Швейцарії, Японії урядова допомога становить понад 70 % сукупних витрат фермерів, у США - 50%. У розвинених країнах державна фінансова підтримка аграрним товаровиробникам настільки велика, що сягає майже половини загальних витрат населення на продукти харчування.

Цікавою і повчальною для інших країн є аграрна політика, здійснювана в рамках ЄС. Вона ґрунтується, головним чином, на системі субсидій (безоплатної фінансової допомоги), гарантованих мінімальних закупівельних цін та митного протекціонізму у торгівлі з країнами, що не входять у це об’єднання. Левова частка об’єднаного бюджету ЄС спрямовується на підтримку саме аграрної сфери економіки. Системою тамтешнього регулювання цін, зокрема, передбачено три рівні цін: 1) єдина контрольна ціна (вищий рівень); 2) ринкова ціна; 3) єдина закупівельна ціна (нижній рівень). У разі, якщо пропозиція стратегічно важливих видів аграрної продукції значно перевищить попит і через це їхня ринкова ціна знизиться до позначки ціни нижнього рівня, спеціально створений орган - Європейський фонд орієнтації та гарантування сільського господарства (ФЕОГА) - організовує через уряди країн-членів ЄС скупівлю цієї продукції; а у разі ж підвищення ринкових цін на цю продукцію вище рівня контрольної ціни, навпаки, здійснює товарну інтервенцію, тобто широкий збут раніше придбаної в аграріїв продукції.

Державне регулювання аграрної сфери в країнах ЄС передбачає дві вимоги:

1) забороняється імпорт (ввіз) с/г продукції за ціною, нижчою від ціни її в країні-експортері. Таке обмеження здійснюється за допомогою гнучкої системи податків на імпорт і дає змогу підтримувати високі внутрішні ціни, вигідні для тамтешніх фермерів;

2) заохочується експорт (вивіз) с/г продукції шляхом виплати доплат (субсидій) у вигляді різниці між високими внутрішніми цінами та нижчими цінами на зовнішніх ринках.

Ще донедавна європейські фермери отримували субсидії (доплати), пропорційні поголів’ю корів та кількості надоєного молока. Однак перевиробництво молока й молочної продукції змусило, починаючи з 2004 р., перейти до нового принципу субсидіювання фермерів - не за кількістю виробленої продукції, а за її якістю та забезпеченням охорони довкілля. За даними досліджень, у 15 країнах-старожилах ЄС 7 % фермерів отримують 56 % усіх субсидій. Це говорить про те, що держава береться стимулювати не всяке, а лише високоефективне виробництво, спроможне насичувати внутрішній ринок якісною продукцією і при цьому дотримуватись високих соціальних стандартів. Зекономлені таким чином на субсидіюванні агровиробників державні кошти спрямовуються на розвиток сільських територій: благоустрій сіл, розвиток сільської інфраструктури тощо.

Слід зазначити, що в усіх країнах з ринковою економікою держава робить ставку на великі, конкурентоспроможні фермерські господарства. Через це дрібні господарства поступово витісняються. В континентальних країнах ЄС до групи ризику в цьому смислі потрапляють господарства із земельними площами в 40-50 га, а в Англії - навіть із 150-200 га. Тож у цих країнах близько половини селянських сімей змушені поповнювати свій бюджет роботою поза своїм господарством.

В Україні сільське господарство переживає непрості часи. Після затяжної розрухи у 90-ті рр., пов’язаної із масовою реорганізацією господарств, не маючи необхідної економічної підтримки з боку уряду, воно зазнало і продовжує далі зазнавати величезних втрат і збитків через зростаючий диспаритет цін. За 1990-2009 рр. ціни на промислові товари, необхідні для аграрної галузі, зросли у 8 разів швидше, ніж ціни на с/г продукцію. Внаслідок цього с/г за даний період втратило 1,2 трлн. грн. доходу. Щодо урядової фінансової допомоги аграріям, то вона, у порівнянні з європейськими країнами, значно поступається як за обсягами, так і за ефективністю її надання. Так, якщо субсидії с/г наприкінці 90-х рр. у Польщі становили 2,4 % ВВП, в Угорщині - 2,2 %, Чехії - 1,9 %, загалом у країнах ЄС - 1,5%, то в Україні - лишень 0,2 % (причому, ВВП України більш ніж удвічі менший від ВВП, наприклад, Польщі). І це притому, що кооперація між сільгоспвиробниками у нас перебуває в зародковому стані. Між тим, у вітчизняному аграрному виробництві ще чимало технологічних процесів і досі не механізовано, а тому як наслідок продуктивність аграрної праці залишається низькою. Для налагодження доступного кредитування аграрних товаровиробників необхідним є створення системи Державного земельного (іпотечного) банку.

Аналізуючи роботу аграрного сектору економіки за 2014 р. слід відмітити, що незважаючи на зменшення територій с/г виробництва внаслідок анексії Криму та бойових дій у Донецькій і Луганській областях, в Україні вдалося зберегти позитивну динаміку: приріст обсягу с/г виробництва порівняно з 2013 р. складав 2,8 %, у т.ч. в с/г підприємствах – 4,1 % і у господарствах населення – 1,2 %. У рослинництві отримано приріст обсягів виробництва на 3,1 %; позитивну динаміку розвитку показала тваринницька галузь, виробництво в якій зросло на 2 %.

За підсумками року намолочено 63,8 млн. т зернових і зернобобових культур (102,4 % від показника 2013 р.), накопано 23,7 млн. т картоплі (108,4 %), зібрано 15,7 млн. т цукрових буряків (145,8 %), 9,6 млн. т овочів та 2,0 млн. т плодів та ягід (відповідно 102,6 та 92,2 %).

Перебіг осінньої польової кампанії 2014 р. дозволяє з оптимізмом очікувати на результати врожаю с/г культур у 2015 р. Так, під урожай поточного року озимі культури на зерно й зелений корм, у т.ч. ріпак, посіяно на площі 8,97 млн. га, що на 7,3 % більше за показник попереднього року, у т.ч. зернові культури – 8,0 млн. га (на 8,8 % більше). У структурі площ озимих зернових частка пшениці складає 84,7 % (під урожай 2014 р. – 82,3 %), ячменю – 13,4 % (15,0 %), жита – 1,9 % (2,7 %).

Стабільно високі показники с/г виробництва дозволяють не лише повністю задовольнити внутрішні потреби України, але й розширити експортний потенціал галузі: за 2014 р. експорт продукції аграрного сектору становив 16,8 млрд. $ США, або 31,1 % від загального експорту України, зовнішньоторговельне сальдо сягнуло 10,6 млрд. $ США. За результатами року Україна посіла на світовому ринку продовольства за експортом соняшникової олії перше місце, кукурудзи та ячменю – четверте, субпродуктів з курятини - п’яте, пшениці - сьоме. Активно освоюються ринки с/г продукції та продовольства країн Азії, Перської затоки, а також ЄС. При цьому розширюється і географія експорту української аграрної продукції, і перелік товарів, що відвантажуються закордонним споживачам.

Водночас, неможливість проведення польових робіт з підготовки полів, а також зі збору с/г культур у зоні ведення бойових дій дає підстави очікувати на зниження обсягів с/г виробництва в цих регіонах, що, безумовно, вплине на загальний випуск продукції агарного сектору і стан продовольчої безпеки держави.

В цілому ж наявний в аграрному секторі ресурсний потенціал дозволяє не тільки закріпити отримані результати, а й значно наростити виробництво якісної й безпечної сільськогосподарської продукції, підвищити експортний потенціал галузі. Водночас “консервування” екстенсивного способу виробництва, недосконалість інституційного забезпечення розвитку вітчизняного АПК не дозволяє максимально повно розкрити його наявні конкурентні переваги.

Сучасна модель функціонування с/г виробництва неспроможна зробити суттєво якісний стрибок у своєму розвитку, забезпечити вирішення соціально-економічних проблем села, реалізувати повною мірою той потужний природно-ресурсний потенціал, яким володіє галузь. Цьому перешкоджає низка системних перешкод, які не вдалося подолати протягом тривалого періоду реформування сільськогосподарської галузі, головними з яких є такі:

- незавершеність земельної реформи. В Україні наразі не створено ринкову земельно-правову систему, яка б гармонічно поєднувала адміністративні й ринкові механізми регулювання процесів розподілу земельних ресурсів та їх належної охорони. Сучасний земельний устрій країни базується переважно на правовій базі, яка унеможливлює її застосування в конкуруючому економічному середовищі. Здійснені кроки щодо приватизації с/г угідь самі по собі не спричинили трансформацію аграрної структури в ринковому напрямі. Непідготовленість до функціонування ефективного ринку с/г угідь обумовила перманентне подовження мораторію на їх продаж, що сформувало у сфері земельних відносин нагромадження тіньових оборудок і безпрецедентну корупцію;

- галузева незбалансованість сільського господарства, суттєве переважання у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції або великих, або дрібних товаровиробників. Нині трудомістке виробництво більшості тваринницької (56 %), плодово-ягідної (80,6 %) та овочевої (88,3 %) продукції зосереджене в особистих селянських господарствах, неспроможних забезпечувати потреби ринку високоякісними стандартизованими товарами. Водночас великі аграрні формування (агрохолдинги) спеціалізуються на вирощуванні експортоорієнтованих, високорентабельних і швидкоокупних с/г культур, що досить часто супроводжується недотриманням ними вимог раціонального землекористування, порушенням сівозмін і нехтуванням заходів щодо охорони земель с/г призначення й негативно впливає на екологічний стан с/г угідь, призводить до виснаження ґрунтів, зниження якісних показників с/г земель;

- неефективне використання ресурсного потенціалу аграрного сектору. Українські землі мають багатий природний ресурсний потенціал: за показником забезпеченості с/г угіддями населення (90 га на 100 осіб) Україна поступається лише Канаді, Росії, Білорусі та США (за забезпеченістю ріллею – лише Канаді й Росії); за даними IX туру агрохімічної паспортизації земель, що проводився у 2006–2010 рр. Державним науково-технологічним центром охорони родючості ґрунтів Міністерства аграрної політики та продовольства України “Центрдержродючість” 56 % вітчизняних с/г угідь характеризуються вмістом гумусу, вищим за середній; високий рівень придатності для вирощування всіх традиційних для України зернових культур мають 29,5 млн. га (93,8 % загальної площі орних земель). Водночас на сьогодні цей потенціал використовується недостатньо, і через низьку ефективність сільськогосподарського землекористування Україна за показником урожайності окремих культур поступається провідним світовим виробникам аналогічної продукції майже вдвічі. Неефективне використання земель обумовлене насамперед незадовільним станом матеріально-технічного забезпечення сільгоспвиробників. Так, за оцінками експертів, середньогалузевий рівень фондооснащеності 1 га с/г угідь в Україні останніми роками став у 3-7 разів нижчим порівняно з розвиненими країнами світу. Також спостерігається масове спрощення технологій, особливо в рослинництві, де часто виконується обмежений обсяг найнеобхідніших агротехнічних заходів – поверхневий обробіток ґрунту під час сівби та збирання врожаю. Натомість технології біологізації та ресурсозбереження як ефективні напрями виробництва екологічно чистої сільгосппродукції з мінімальним застосуванням антропогенних засобів інтенсивного впливу на агроекологічні системи, які передбачають обґрунтоване використання природних умов, раціональне застосування систем обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин та інших агротехнічних заходів, що забезпечують найменші витрати матеріально-технічних засобів і праці, не набули широкого розповсюдження в Україні;

- дефіцит фінансових ресурсів для стабільного ведення господарської діяльності с/г виробників, зокрема через брак інвестиційних коштів, важкодоступність кредитів банків, а також низький рівень державної підтримки с/г. Обсяг капітальний інвестицій у сільське, лісове та рибне господарство у 2014 р. становив 17,1 млрд. грн, або 8,4 % їх загального обсягу в економіці (у промисловості – 40,6 %). При цьому 15,2 млрд. грн., або 88,9 % інвестицій, становили власні кошти підприємств та організацій. Середньозважена відсоткова ставка (в річному обчисленні) за кредитами банків у національній валюті для с/г в лютому 2015 р. складала 22,8 % за середнього в економіці Україні рівня 18,7 %. Фінансування галузі з державного бюджету щороку скорочується: за напрямом “Фінансова підтримка заходів в АПК” у 2012 р. було передбачено 827,4 млн грн., у 2013 р. – 96,8, у 2014 р. – лише 5 млн грн. (з яких безпосередньо отримувачам у 2014 р. було перераховано 574,2 тис. грн., або 11,5 % загальної суми). Також у 2014 р. зупинилося виділення коштів з державного бюджету для фінансування заходів в АПК на умовах фінансового лізингу. Відсутність доступних фінансових ресурсів ускладнює забезпеченість с/г товаровиробників обіговими коштами для покриття розриву в часі між потребою в коштах і періодом сприятливих цін реалізації продукції;

- відставання розвитку системи аграрної логістики від потреб ринку, внаслідок чого втрати продукції АПК сягають до 1/3 річного обсягу її виробництва. Зокрема, технічні втрати зерна в Україні досягають 15 % річного врожаю, тоді як втрати зерна в країнах Європи та у США не перевищують 1-2 % врожаю, що є технічно неминучим мінімумом. Недостатнім є рівень забезпечення сільгоспвиробників сховищами для зберігання зернової та плодоовочевої продукції. Так, нестача у сховищах становить для зернових – 5,6 млн. т, картоплі – 0,4 млн. т, овочів – 0,6 млн. т, фруктів – близько 0,2 млн. т. Оптові ринки не забезпечують формування оптової ціни, оскільки вони є лише організованими майданчиками, на яких товари можуть придбаватися і в роздріб. У пікові періоди збору і транспортування врожаю критично не вистачає рухомого складу для перевезення сипких вантажів – вагонів-зерновозів;

- невідповідність української сільськогосподарської та харчової продукції європейським стандартам є суттєвою загрозою розвитку вітчизняного агропродовольчого сектору, оскільки стримує постачання продукції на ринки країн ЄС на період запровадження всіх необхідних технічних регламентів та отримання сертифікатів відповідності, призводить до зниження дохідності вітчизняних малих і середніх с/г підприємств, а також до послаблення конкурентних позицій на внутрішньому ринку окремих видів української продукції порівняно з європейською, яка вже відповідним чином сертифікована. Відповідно до глави 17 Угоди про асоціацію співробітництво між сторонами охоплюватиме, поміж іншого, заохочення політики якості с/г продукції у сферах стандартів продукції, вимог щодо виробництва та схем якості. Із цією метою в українське законодавство необхідно імплементувати вимоги директив і регламентів ЄС стосовно сільського господарства й харчової промисловості, а також не менше за 80 % чинних європейських стандартів;

- недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури на селі та низька якість життя сільського населення порівняно з міським, що зумовлює втрату працюючими інтересу до ефективної праці та отримання стабільних і достатніх доходів за місцем проживання. Так, у сільській місцевості водогоном обладнано лише 46,3 % житлової площі, каналізацією – 45,5 %, ванною або душем – 39,9 %, індивідуальною системою опалення – 58 %. Низькою є доступність і якість медичної допомоги селянам: на 10 тис. сільського населення припадає не більше ніж 2,4 амбулаторій, тоді як європейський показник – 4,9 і для міста, і для села. Одна з найнижчих заробітних плат у с/г (середньомісячна зарплата в с/г за січень-грудень 2014 р. становила 2476 грн., тоді як у середньому по Україні – 3480 грн.) є чинником трудової міграції сільського населення не лише до міст, а й за межі України. Відсутність місць прикладання праці й низька зарплата, незадовільний розвиток мережі об’єктів соціального призначення, важливих для організації належного життєзабезпечення сільського населення, ставлять під загрозу збереження й відтворення трудового потенціалу села, реалізацію підприємницької ініціативи на селі, можливість існування багатьох сіл узагалі.