Цінності у праві та право як цінність.

Теорія цінностей (аксіологія) знаходить відповідне за­стосування також у сфері права. Правові цінності та оцін­ки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення. Правові норми у свою чергу набувають значення ціннос­тей і стають об'єктом оцінки, їм не можна дати точного і повного пояснення, не звертаючись до понять аксіології. Як філософська категорія цінність — це те, що почуття і ро­зум людей диктують визнати особливо вагомим з усього і до чого можна прагнути, ставитися з повагою і визнавати як обов'язкове. Спрямованість встановлення суб'єкта та його діяльності на певну цінність називається ціннісною орієнта­цією; процедура вибору на основі цінності — оцінкою.

Між цінностями, оцінками та нормами існує зв'язок і взаємні переходи. Тому наукам, що мають своїм предме­том мораль, право, мистецтво, необхідно їх взаємозалежне вивчення і пояснення, а поряд з цим і їх розмежування.

Інструментальна і власна цінність права. У сучас­ному цивілізованому суспільстві право є не лише інстру­ментальною цінністю, тобто цінністю "інструмента" і "засобу" розв'язання суперечностей у різних сферах суспільства, а й засобом, який звільняє, розвиває, виступає як цінність. Разом з тим зазначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інст­румента щоразу визначається як конкретне історичне яви­ще. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб'єктів права, організаційних сил, що відпові­дають інститутам зі створення і реалізації права.

У загальних рисах власну цінність права можна визна­чити як вираження соціальне організованої форми, дія якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого народжуються нові можливості і велика воля для саморозвитку людини і розвитку суспіль­ства. У цій якості право може надавати людям, різним суб'єктам права у вигляді суб'єктивних прав новий простір і людські можливості розвитку. При цьому мета права як соціальне організованої форми — не допускати основ для гноблення та нещастя інших людей і протистояти цьому, погоджуючи поведінку з мораллю і справедливістю.

Таким чином, критерієм цінності права є особистість, що саморозвивається. Інакше кажучи, право має цінність, якщо воно прямо чи побічно сприяє самоздійсненню і самотворенню людини в історії, якщо насправді сприяє на­родженню нових можливостей для розвитку людини і сус­пільства.

Характеристика права як цінності порушує питання про його місце у класифікації цінностей взагалі. Розгляне­мо основні форми буття цінностей у їх співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні й духовні, що утворюють два по­люси всієї сфери ціннісного ставлення людини до світу. У рамках двох основних класів цінностей — матеріальних і духовних — право належить до других, тобто є духовною цінністю поряд з такими, як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності у рамках духовних цінностей є відносно самостій­ними.

Правові цінності являють собою вид духовних ціннос­тей, що задовольняють потреби соціальних груп суспіль­ства у регулюванні соціальних відносин і вчинків людей, їх основною і специфічною функцією є регулятивна функція.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цінностей:

— суспільні цільові цінності й ідеали;

— предметно-втілені цінності;

— особисті (чи екзистенціальні) цінності.

1. Суспільні цільові цінності й ідеали. Вихідною фор­мою правових цінностей є існування їх у вигляді ціннос­тей, вироблених суспільною і правовою свідомістю. Вони присутні у правовій свідомості як узагальнені уявлення про справедливість, волю, рівність у різних сферах сус­пільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'яз­ків, тобто деонтичних правових цінностей.

У той же час ідеал духовного життя не перекривається ідеєю права. Право є лише моментом духовного ставлення до світу, але не охоплює його цілком.

У частині вчення про правовий ідеал правова аксіологія повинна не стільки спрямовуватися "в аксіологічну відда­леність загальнолюдських надзадач, де справедливість зіл­лється в єдине з істиною і красою", скільки орієнтуватися на створення умов для принципового цивілізованого роз­в'язання соціальних суперечностей. Іншими словами, це означає збереження суспільством своєї цілісності, недопу­щення "земного пекла" чи стану варварства. Основною те­мою вчення про суспільний і правовий ідеал має бути не пошук кінцевої формули суспільної досконалості (типу "царство обличчя як цілей" чи "принцип вільного універса­лізму"), а вказівка тих дійсних шляхів і засобів, за допомо­гою яких може бути поліпшений усякий можливий право­порядок.

2. Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишаються лише фактом панівної правосвідомості, а закріплюються у нормативних актах, конституціях і зако­нах. Вони входять у правову нормативність як провідний елемент. Таким чином, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб'єктів права, що у правових процедурах і механізмах закріпля­ють норми і закони в культурі.

Зі зміною суспільних та правових відносин відбуваєть­ся і переоцінка цінностей: багато чого з того, що вважало­ся абсолютним і непорушним, знецінюється і, навпаки, но­ві паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, пе­реоцінюються і предметно втілені цінності.

3. Особистісні, екзистенційні цінності. Особистісні цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі прагнень, пов'язаних зі схильностями і бажаннями особистості, і виступають певною мірою як авторитетні й обов'язкові установки її свідомості.

Так, правові цінності, які б вони не були, завжди міс­тять у собі потенційний ідеальний елемент, тобто якщо во­ни не були включені в реальну людську поведінку, вони не задовольняють цілком людей, соціальні групи, а, отже, не перестають бути цінностями-цілями.

Таким чином, правові цінності похідні від поняття осо­бистості. Вони становлять образ права у взаємозалежному і взаємодоповнюючому полярному моментах. У сучасному цивілізованому суспільстві право являє собою не тільки інструментальну цінність — цінність "інструмента" і "засо­бу" розв'язання різних соціальних суперечностей у різних сферах суспільства, воно також емансипує, розвиває засіб і силу особистості, що виступає як власна цінність права. Правові цінності за своїм характером є деонтичними, що служать для створення, відтворення та зміцнення соціаль­ного порядку і дисципліни з метою гармонізації інтересів різних соціальних груп людей. Право у життєдіяльності суспільства і людини виступає і як основа його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості людини, і як гарантія свободи й відмежування від варварства та несправедливості. Аналіз природи ієрархії правових цін­ностей, а також виявлення цінності права, дає можливість перейти до обґрунтування ідеї права як ідеї волі і до роз­гляду права як форми волі.