Захоплення українських земель іноземними державами

В ХІІІ–ХV ст. українські землі, ослаблені золотоординським ігом, стали об'єктом захоплення іноземних держав Литви, Польщі, Угорщини.

Оточені з усіх боків ворогами, литовські племена почали об’єднуватися. Вперше літопис згадує ім`я князя Міндовга, який виступає вже як могутній король литвинів. В 1250-ті рр. він розпочинає захоплювати сусідні землі – Смоленськ, Полоцьк, Вітебськ. Після його смерті в Литві розпочинається боротьба за владу.

Знов об’єднує князівство Гедимін (1316-1341 рр.). Він захоплює Берестейсько-Дрогочинську землю. Влада Гедиміна поширилася також на північну Київщину. У своїй політиці об'єднання білоруських та українських земель з литовськими Гедимін увесь час підкреслював, що він є спадкоємцем руських князів. Після смерті останнього князя Галицько-Волинського князівства Юрія-Болеслава, обрано було князем Гедимінового сина, одруженого з дочкою загиблого. В 1349 р. розгорілася війна між Польщею та Литвою за Галичину. Син Гедиміна Любарт разом з волинськими князями бореться з польським королем Казимиром, якого підтримував Людовик Угорський. Внаслідок декількох походів 1350-1360–х рр. Казимир уклав з литовськими князями договори, якими визначено границі польських і литовських володінь: Галичина залишилась за Польщею, а Волинь – за Литвою.

Після смерті Гедиміна в 1341 році Великим князем Литовсько-Руської держави став його син Ольгерд (1341-1377 рр.), який виявив себе дуже талановитим організатором. Головну увагу він звернув на експансію вбік руських земель на південь та південний схід. Протягом 50-60-х рр. ХІV ст. він приєднав Чернігівщину, Новгород-Сіверщину, Київщину, Переяславщину. Діяльність Ольгерда викликала незадоволення збоку татар і їх похід на українські землі. На річці Сині води в 1362 р. Ольгерд розбив татарські сили і примусив їх відступити. Більше князь не сплачував данину татарам. Ця перемога відкрила Литві дорогу на Поділля.

Серед українських земель, що опинилися під владою Литви, цілком окреме місце належало Волині. Вона була найбільшим князівством, і протягом тривалого часу боролася з поляками та угорцями. Найвидатнішим князем цього періоду був Любарт. М. Грушевський писав: «Любарт зберіг для Волині виняткове становище: вона була «зовсім осібним світом», не схожим на Велике Князівство Литовське. Любарт дбав за розвиток торгівлі, був засновником оборонного мурового замку у Луцьку, будував церкви, побудував місто Любарта. А головне – за нього Волинь залишалася української землею».

Протягом ХІV-ХV ст.ст. інші українські землі були загарбані сусідніми державами. Закарпаття захопила Угорщина, Північну Буковину – Угорщина, а потім Молдова, Придунайські землі – Молдова, а згодом вони потрапили в залежність від Туреччини, як і землі Північного Причорномор'я та Приазов'я, що були захоплені Кримським ханством; Чернігово-Сіверщина була приєднана до Московського царства. Таким чином, українські землі в ХІV-ХV ст. були завойовані іноземними державами, розчленовані на частини, а над українським населенням нависла загроза втрати своєї етнічної самобутності.