Основні тенденції розвитку та явища світової культури ХХ – поч.. ХХІ ст.

Культура XX ст. – одна з найскладніших в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого.

Друге – суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що веде до поширення урбанізації культури.

Однією з особливостей сучасності став перехід від монокультури до багатомірної культури. XX ст. зупинило домінуюче панування якоїсь одної культури, одного стиля. Багатомірність передбачає численність і різноманітність, як основні принципи функціонування сучасної культури.

При всій багатошаровості, сплутаності художніх процесів в культурі XX ст. можна прослідкувати дві лінії історичного розвитку. Одна пов’язана зі сходженням від романтизму до реалізму (критичний, соціалістичний). Друга – з виникненням і подальшим розвитком модернізму.

Реалізм в мистецтві і літературі XX ст. пов’язаний з розкриттям історичної ролі народних мас, утвердженням етичних і естетичних цінностей кожної конкретної нації, з критикою соціальної несправедливості.

Специфічним культурним феноменом XX ст. називають модернізм. Модернізм (від “moderm” – новий). Модернізм – це культура, яка протиставляє себе традиційній культурі (реалістичній).

Умовно історію культури XX ст. можна розподілити на три періоди:

1. Продовження розвитку реалістичної традиції, зародження модернізму (декаданс) – XIX ст. – 10-ті роки XX ст.

2. Розвиток власно-модерністських напрямів і течій – 20-50-ті роки.

3. Розквіт масової культури та виникнення, так званої, “рок-культури” – 50-ті-90-ті роки.

Першою стадією розвитку модернізму став декаданс (від франц. “занепад”) – напрям в культурі кінця XIX – початку XX ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за духовним ідеалом.

Найбільш яскраво декадентські мотиви найшли відображення в творчості символістів, які називали себе співцями занепаду та загибелі віту. Символісти приділяють увагу внутрішньому світу людини, глибинам душі, які пов’язують з містичними уявленнями, таємничими силами, потойбічним світом. Символізм знайшов розвиток в літературі (Г.Гауптман. О.Уайльд, Д.Мережковський, В.Брюсов, К.Бальмонт, О.Блок, з.Гілліус); в живопису (Е.Мунк, М.Чурльоніс); в музиці (О.Скрябін).

До філософських підвалин модернізму слід, насамперед, віднести ідеї таких філософів, як Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон, Зігмунд Фрейд, Карл Юнг, Жан Сартр, Альбер Камю та ін. Висновки. до яких приходять вони у своїх працях досить песимістичні: світ жорстокий і абсурдний, суперечності й конфлікти неможливо розв’язати, людина безсила щось змінити, бо всі її дії і вчинки безглузді, а обставини, в яких вона знаходиться – ворожі й подолати їх нема можливості.

Ще одна з особливостей модернізму – це розрив зв’язку з масовою художньою свідомістю. Культура модернізму по суті елітарна, тобто орієнтована на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.

Виникнення модернізму більшість дослідників пов’язує з експресіонізмом (від франц. “вираз”, “виразність”). Батьківщиною експресіонізму була Німеччина. Художникам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хаотичним, який є ворожим відносно “природної” людини.

Щоб якомога виразніше передати “внутрішній зміст” власної особистості, художники-експресіоністи користувались відповідними художніми засобами: сміливими сполученнями кольору, зміщенням планів, кутастими та ламаними лініями, непропорційними формами, зламом та деформацією зображення. Відомими представниками експресіонізму в образотворчому мистецтві стали Ернст Кірхнер та Оскар Кокошка.

Експресіонізм знайшов прояв і в літературі: з’являється жанр “драма крику” (Г.Кайзер, Е.Толлер), і в музиці (Р.Штраус, Б.Брехт, А.Шенберг), і в кіно “Кабінет доктора Калігарі”, “Гомункулус”, “Носферату”.

Близькими до експресіонізму вважаються фовісти (від франц. “дикі”). До групи фовістів входили А.Матісс, Р.Дюфі, А.Дерен, К.Ван-Донген. Їх об’єднувало прагнення до створення художніх образів виключно за допомогою яскравого кольору.

Протилежно експресіонізму й фонізму, які прагнули до максимальної передачі своїх переживань, кубісти та футуристи шукали нові форми для зображення навколишнього реального світу.

Кубізм виник в Парижі на початку століття і перш за все пов’язаний з творчістю Жорж Брока та Пабло Пікассо. Кубісти виходили в своїй творчості з того, що всі предмети та явища реального світу, включаючи людину, можуть бути показані у вигляді суми геометричних фігур. Вони поставили перед собою задачу втілити ці форми у своєму творі, уникаючи передачі внутрішньої уявної схожості змальованого предмета з відповідними реальними об’єктами. Зображуючи ці фігури, художник-кубіст керується суб’єктивним смаком, максимально пориваючи з логікою і закономірністю реального світу. Кубісти відносились до традиційних художніх засобів: передачі тривимірного простору, атмосфери, світла і розробили нові форми багатовимірної перспективи, які давали змогу показати об’экт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола.

Про утворення футуризму (від лат. (“майбутнє”) заявив італійський письменник Філіппо Марінетті, наголошуючи на кончині мистецтва минулого та народженні мистецтва майбутнього.

Батьківщина футуризму – Італія, тому більшість саме італійських імен пов’язана з цим напрямом: У.Боччоні, Н.Карра, Дж.Северіні, Дж.Балла. Футуристи теж вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Футуристи намагались створити урбаністичне мистецтво, яке б прославляло культ техніки та індустріальних міст. Загальне враження від картин футуристів – це відчуття хаосу. Предмети, натуралістичні деталі поєднуються з відірваними лініями та площинами на фоні дисгармоній кольору та форми.

Футуризм пробував свої сили в різних галузях мистецтва. В скульптурі представники футуризму закликали відмовитись від “кайданів-законів” і перетворити скульптуру в “звільнені пластичні купи”. В музиці вони ставили задачу “виразити музичну душу натовпу, великих промислових складів, поїздів, крейсерів, авто...”. так виникає брюітистська музика (від франц. – шум), яка славить Машину та Струм. В літератури представниками футуризму були Ф.Марінетті, В.Маяковський, І.Северянін, В.Хлєбніков.

Початок абстракціонізму (від лат .”далекий від дійсності”) припадає на 10-ті роки нашого століття. Абстракціонізм – це безпредметне мистецтво, яке повністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини: прагнення до гармонізації безформних кольорових композицій; створення геометричних абстракцій.

Представником першого напряму абстракціонізму є Василь Кандинський, який зробив акцент на самостійній виразній цінності кольору, його барвистості, на кольорових комбінаціях і асоціаціях їх з музикою. Кандинського цікавить не оточуючий його, а власний світ, стан душі. Символами цього світу стають самостійні лінії, форми, кольори. Так, жовтий колір є символом безумства, синій – свідчить про прагнення до надприродного, зелений – символізує ідеальну гармонію, червоний -= мужність, білий – народження, чорний – смерть, а фіалковий – згасання, горизонтальна лінія уособлює пасивне начало, вертикаль – активне. Картина Кандинського нагадують зафіксовані в фарбах фотографічні ефекти світла і безформені кольорові плями в красивих комбінаціях з кривими та ламаними лініями.

Другий напрям абстракціонізму ще називають геометричним, бо він йде шляхом створення най різноманітних комбінацій різнокольорових прямокутників. Представниками цього напряму стали Піт Мондріан та Казимир Малевич, які засобами безпредметного мистецтва передавали людські почуття й переживання. Казимир Малевич вважав основою мистецтва інтуїтивізм, а метою зображення плоскістних геометричних фігур показ переваги “чистого почуття” (“Чорний квадрат”, “Біле на білому фоні”, “Червоний квадрат”).

У повоєнну добу виникають нові форми модернізму.

Дадаїзм виник у 1916 році у Швейцарії. Молодих поетів, письменників, скульпторів, художників об’єднувала ненависть до війни, до суспільства. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитети і традиції. Формою протесту проти ворожої дійсності дадаїсти вибрали культ абсурду й зруйнування мистецтва. Не мала змісту і сама назва напряму: чи “дада” – від румунського “так-так”, чи від французького – “коник”, чи – від дитячого безладного лепетання. Дадаїсти не мали визначеної художньої програми. Вся їх творчість була спрямована на показ безглуздя навколишньої дійсності. Літературні вечори “хімічної”. “гімнастичної”, “статичної” поезії мали вигляд голосного читання так званих “фонетичних поем”, які складаються з суми окремих слогів, безглуздих звукосполучень, або одночасного читання віршів різних поетів. Замість музики у загальноприйнятому розумінні дадаїсти використовують запозичену у футуристів брюітистську музику, яка виконується на “не музикальних” інструментах – свистках, сковородах, друкарських машинах. Замість картин створювалися колажі – безладно наклеєні на картон шматки журнальних реклам, газет, фотографій, мотузки, ґудзики, бите скло, дроти.

Дадаїсти намагались створювати мистецтво з сміття. Вони стверджували. Що цивілізацію характеризують не тільки і не стільки досягнення, скільки покидь.

Заперечуючи мистецтво, як естетичну творчу діяльність, дадаїсти сколихнули всю Європу та багато в чому визначили подальшу еволюцію модернізму.

На основі дадаїзму, й спочатку тільки як літературна течія, виникає сюрреалізм (від франц. “над реалізм”). Засновниками цього напряму стали молоді поети та письменники – Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, які у 1924 р. Виступили з першим маніфестом.

Спостерігаючи соціальну несправедливість, пануючу в світі, сюрреалісти шукали шляхи виходу від неї в світ підсвідомого. Їх діяльність проходила під гаслом відмови можливості соціального прогресу та звільнення людського “Я” від кайданів розуму, логіки, моралі.

Теорія сюрреалізму базується на філософії інтуїтивізму Анрі Бергсона (інтуїція – єдиний засіб пізнання істини, бо розум тут сили не має і творче натхнення має містичний, ірраціональний характер); на філософії ідеалізму Вільгейма Дільтея, який підкреслює роль фантазії й випадкового в мистецтві; на екзистенціалізмі, який зображує суспільство і людину, як ворожі сили,; та на філософії Зігмунда Фрейда з його вченням про психоаналіз, культ підсвідомого.

Дійсно геніальним твором вважався той, що має своїм джерелом інтуїцію і на інтуїцію розрахований. Некорисність – характерна риса геніального твору, який повинен існувати заради себе.

Найяскравішим представником сюрреалізму вважається іспанський художник Сальвадор Далі. Свій художній метод художник назвав “критично-параноїчним”: систематизація і критика проявів божевілля. На картинах Далі цей метод знаходив відображення у змалюванні різних проявів божевілля, галюцинацій і вторгнення в світ людських бажань, душевних таємниць, марення. Самі назви картин Далі гідні подиву та надзвичайно абсурдні за змістом: “Залишки автомобіля, які дають народження сліпому коню, що вбиває телефон”, “М’яка конструкція з вареними бобами” Передчуття громадянської війни”.

З 60-х років XX ст. з’являються нові форми авангардизму, які можна об’єднати в поняття “концептуальне мистецтво” (від англ.. “поняття”. “ідея”). Концептуалісти бачать задачу художника в чистому поєднанні ідей і концепцій. Для ілюстрації своїх ідей концептуалісти застосовують різні матеріали: друкований текст, схеми, фотографії, людське тіло. Відеозаписи, промислові вироби, природні елементи і матеріали. Залежно від використання того чи іншого матеріалу можна вирізнити безліч течій: поп-арт (комбінації з побутових речей);оп-арт (композиції, створені за допомогою кольору і світла, проведених через оптичні пристрої на складні геометричні конструкції); кінетичне мистецтво (механічні винаходи); боді-арт (картини на людському тілі); ленд-арт (використання художником природних елементів: снігу, зелі, води, вогню, трави, повітря) тощо.

Модернізм впливав на розвиток всіх галузей культури. Пошуки нового цікавлять і композиторів. Безліч композиторів-авангардистів прагнула виразити новий зміст тільки з допомогою невідомих музичних засобів, йде на всілякі експерименти, які приводять до руйнування естетичних і технологічних підвалин музичної культури (заперечення звукової організації – мелодії, гармонії, поліфонії). Одними з найбільш яскравих в цьому відношенні етапи “конкретна музика” й Алеаторика.

“Конкретна музика” відійшла від застосування музичних звуків й замінила їх акустичними ефектами, шумами, “конкретними звуковими проявами життя” (кроки, мурчання, виття, скиглення, щебетання), які записуються на магнітофон, а потім, використовуючи прискорення, уповільнення, різні накладання, рух назад, звукові комплекси монтуються відповідно задуму композитора (П.Шиффер).

Великого значення в 50-60 роки набуває новий музичний стиль – рок ( від англ.. “хитатися”, “розкачуватися”). Музика – не все ,що становить зміст рок-культури. Головне в ній – моральна позиція, тип існування. Рок-культура – це своєрідна контркультура, тобто моральне протистояння світові вдоволеності, психологічна конфронтація, коли особистість не бажає жити за загальноприйнятими стандартами. Основний пафос рок-культури – епатаж: виклик, заперечення, порушення правил.

В ході еволюції рок поступово відходить від морального змісту до музичної форми. З початку року були притаманні посилена гучність, ритм, багаторазове повторення одного музичного елемента.

Сучасний рок – це безліч стильових форм та напрямів, національних та регіональних різновидів: мейнстрім-рок (зберігає традицію 60-х років), поп-рок (відноситься до сфери поп-культури), фольк-рок (спирається на фольклорні традиції), авангардний рок (експериментальний напрям), арт-рок (поєднання електроніки, класики, джазу), джаз-рок, хард-рок тощо.

Іншою формою сучасної культури є масова культура (маскульт, поп-культура, кітч). Як явище, масова культура формується в 20-ті роки XX ст. ЇЇ появі сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, популярних журналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масової аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів.

Термін “масова культура” підкреслює доступність, поширеність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, яка не потребує особливого художньо-естетичного смаку. Масова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура задовольняє попит сьогодення, реагує на будь-які нові події.

Невірною є думка, що масова культура – це анти культура. Основними рисами масової культури стали – тиражируємість, створення стереотипів, тривіальне як естетичний ідеал.

Основними жанрами маскультур є детектив (кримінальний, шпигунський, гангстерський), трилер фантастика, історичний роман, мелодрама (“жіночий роман”), готичний роман, вестерн, екзотична проза, комікси. Як бачимо, частіш за все масова культура має авантюрно-пригодницький, розважальний характер, стає своєрідним допінгом, виводячи з одурюючого, отуплюю чого життя, механізованого і запрограмованого у всіх своїх проявах.