Залежно від мети всі тести підрозділяються на кілька груп.

У першу з них входять показники, що вимірюються в спокої. До таких тестів відносять показники фізичного розвитку (довжина і маса тіла, товщина жирових складок, обсяг м’язової і жирової тканини і т. п.), показники, що характеризують функціонування основних систем організму (частоту серцевих скорочень, склад крові, сечі і т.п.). Також у цю групу входять психологічні тести. Інформація, отримана за допомогою саме цих тестів, є основною – по-перше, для оцінки фізичного стану спортсменів, по-друге, для порівняння значень, отриманих при виконанні навантаження.

Друга група – це стандартні тести, коли всім спортсменам пропонується виконати однакове завдання (протягом 1 хв. підтягнутися 10 разів). Специфічна особливість цих тестів полягає у виконанні немаксимального навантаження, тому відсутня мотивація на досягнення максимально можливого результату.

Третя група – це тести, при виконанні яких потрібно показати максимально можливий руховий результат, а вимірюються значення різних функціональних систем (ЧСС, МПК – максимальне споживання кисню спортсменом, та ін.). Все, що реєструється при їх виконанні, залежить від двох факторів:

1. рівня розвитку вимірюваного якості (витривалості або техніки);

2. мотивації (спортсмен з високим рівнем витривалості не виконає тест «до відмови», якщо не проявить своїх вольових якостей).

Тести, результати яких залежать від двох і більше факторів, називаються гетерогенними. Таких тестів значна більшість на відміну від гомогенних тестів , результат яких залежить переважно від одного фактора.

Не всякі вимірювання можуть бути використані як тести. Для цього вони повинні задовольняти спеціальним вимогам. До них відносяться: стандартизація вимірювальних процедур , надійність та інформативність тестів.

Стандартність – процедура і умови тестування повинні бути однаковими у всіх випадках застосування тесту.

Вимірювання різних сторін підготовленості спортсменів повинні проводитись систематично: це дає можливість порівнювати значення показників на різних етапах тренування і залежно від динаміки приростів в тестах нормувати навантаження.

Ефективність нормування залежить від точності результатів контролю , яка в свою чергу залежить від стандартності проведення тестів і вимірювання в них результатів.

Відмінності в результатах можливо усунути, тільки шляхом стандартизації методики тестування. Для цього необхідно дотримуватися таких вимог:

1. в режимі дня, що передує тестуванню повинні бути виключені середні і великі навантаження;

2. розминка перед тестуванням повинна бути стандартною (по тривалості та підбору вправ);

3. тестування по можливості повинні проводити одні й ті ж люди, бажано професіонали;

4. схема виконання тесту не змінюється і залишається постійною від тестування до тестування;

5. інтервали між повтореннями одного і того ж тесту повинні ліквідувати стомлення, що виникло після першої спроби;

6. спортсмен повинен прагнути показати під час виконання тесту максимально можливий результат.

Надійністю тесту називається ступінь збігу результатів при повторному тестуванні одних і тих же людей в однакових умовах. Найпростіший спосіб перевірки – візуальне порівняння значень першої та другої спроб.

Зазвичай в контролі використовують кілька тестів, при цьому достовірність результатів кожного з них залежить від рівня надійності. Його кількісну міру потрібно визначити у вигляді коефіцієнта надійності. Для цього викорустовується два методи.

Перший – дисперсійний аналіз. Він дозволяє не тільки розрахувати значення коефіцієнту надійності, але і встановити вплив різних чинників на мінливість результатів у тесті.

Другий метод визначення надійності тестів значно простіше, але може використовуватися тільки у випадку двох спроб і відсутності тренда (тобто постійного, від спроби до спроби, підвищення або зниження результатів тесту). Тут можна розраховувати звичайний коефіцієнт кореляції (при цьому оцінюється надійність не двох, а однієї спроби).

Стабільність тесту – це такий різновид надійності, яка проявляється в ступені збігу результатів тестування, коли перший та наступні вимірювання розділені певним часовим інтервалом. При цьому повторне тестування зазвичай називають ретестом. Висока стабільність тесту свідчить про збереження придбаного в ході тренувань технічно-тактичної майстерності, рухових і психічних якостей.

Узгодженість тестів характеризується незалежністю результатів тестування від особистих якостей фахівця, що проводить або оцінює тест. Якщо результати спортсменів в тесті, який проводять різні фахівці (експерти, судді, тренери), збігаються, то це свідчить про високий ступінь узгодженості тесту.

Еквівалентність тестів (одну і ту ж рухову якість можна виміряти за допомогою декількох тестів: швидкість – за результатами пробіганния відрізків в 20 або 30 метрів, силу – за результатами тестування згиняння розгинання рук в упорі лежачи або вис на зігнутих руках).

Інформативним називається тест, за результатами якого ми можимо судити про властивість (якості, здібності і т.п.), які вимірюються в ході контролю. Якщо говорити про оцінку підготовленості спортсменів, то найбільш інформативним показником є результат у змагальному вправі. Однак він залежить від великої кількості факторів, однакові результати в змагальній вправі можуть показувати люди, що помітно відрізняються один від одного за структурою підготовленості.

Для виявлення провідних факторів, від яких залежить результат в змагальній вправі, використовуються інформативні тести. Існують методи визначення інформативності: логічний (змістовний) і емпіричний.

Суть логічного методу полягає в логічному (якісному) зіставленні біомеханічних, фізіологічних, психологічних та інших характеристик.

Тести, змістовна інформативність яких визнана високою, повинні пройти додаткову емпіричну перевірку.

Для цього результати тесту зіставляють з критерієм. У якості останнього зазвичай використовують:

1. результат в змагальній вправі;

2. найбільш значущі елементи змагальних вправ;

3. результати тестів, інформативність яких для спортсменів даної кваліфікації була встановлена раніше;

4. суму очок, набрана спортсменом при виконання комплексу тестів;

5. кваліфікацію спортсменів.

Це був опис емпіричного методу визначення інформативності тестів за наявності одиничного вимірюваного критерію.

Однак за відсутності одиничного критерію, наприклад, якщо необхідно скласти комплекс тестів для контролю фізичної підготовленості студентів, то потрібно вибрати найбільш інформативні.

Зробити це можна таким способом:

1. відібрати декілька десятків тестів , змістовна інформативність яких здається безперечною;

2. з їх допомогою оцінити рівень розвитку фізичних якостей у групи спортсменів (студентів);

3. обробити отримані результати за допомогою програми XL, використовуючи для цього факторний аналіз.

В основі даного методу лежить положення про те, що результати безлічі тестів залежать від порівняно невеликої кількості причин, які для зручності названі факторами (факторний аналіз).

Методологія тестування. Розглядаючи методологію тестування, треба зупинитися на особливостях вибору і контролю, умовах і частоті проведення тестування, реєстрації результатів тестування.

Уніфікованної методики тестування рухових здібностей людини не існує. Тому вчителю фізичної культури або тренеру доводиться самому оцінювати інформативність тестів та добирати їх.

При виборі тесту необхідно враховувати те, що результат тестування не повинен залежити від «тренованості на тест», недопустиме постійне використання тесту, що приводить до погіршення результативності, за рахунок удосконалення окремих рухів. Тому тест треба використовувати тільки як засіб контролю і не застосовувати його як звичайну фізичну вправу. Найкраще, якщо тест складається із доступних вправ, але раніше не знайомих або мало знайомих тестованому. Про те, не для всіх тестів можна зберегти даний принцип. Урівнювання міри «тренованості» досягається двома шляхами:

1. перед виконанням тесту досліджувальним дають декілька попередніх спроб, що не входять до заліку;

2. пропонують виконати тест 2-3 рази і за оцінку беруть середню арифметичну величину або медіану (викидають кращу і гіршу спробу, залишають для оцінювання результат середньї спроби).

Тест повинен бути доступним усім особам, яким його буде запропоновано, та повинен відповідати віковим, статевим особливостям, фізичним і психічним можливостям. Бажано, щоб тести відрізнялись простотою вимірювання (або оцінки) і були наочними за конкретним результатом.

Процедура тестування спортсменів вимагає підготовки:

1. обладнання та лабораторії:

- перевірка та визначення точності вимірювальних приладів;

- провітрювання лаботарорїї, забеспечення температурного режиму 18-23^о С та вологості повітря менеше 70 %;

- методика тестування стандартизована, підготовлені протоколи реєстрування тестових процедур;

- професійний персонал;

- наявність аптечки та телефону лікаря;

2. самого спортсмена:

- знайомство спортсмена з технологією тестування, за день до виконання тесту;

- анкетне опитування спортсмена, заповнення анкети здоров’я;

- медичне обстеження спортсмена.

Головні умови проведення тестування:

1. однакові умови а спосіб виконання тесту для всіх;

2. однакові умови виконання тесту при кожному повторному вимірюванні;

3. ідентичні умови і точність вимірювання;

4. відповідні погодні умови;

5. приблизно однаковий добовий час і календарний день;

6. подібні мотиваційні умови тестування;

7. постійна черговість тестів.

Тестування можуть проводитись у різних формах: масові (всі особи одночасно виконують вправу), групові (контингент ділиться на групи і самостійно переходить від однієї станції тестівання до іншої, тренер реєструє результати) та індивідуальні (результати фіксує і записує тестолог). Залежно від цьго результати результати окремих тестів можуть визначатися самостійно спотсменами.