Розділ 1. Міжнародні норми і законодавство України в галузі охорони праці

1.1. Стан безпеки праці в світі¨

Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на­самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, не­зважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень ви­робничого травматизму, у тому чи­слі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань. Причо­му це стосується і тих країн, де їм приділяється, здавалося б, підвище­на увага. До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються пи­тання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,— вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за дани­ми Стенфордського університету, в США 14% жителів мають таку за­лежність).

Згідно з даними МОП, щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з тру­довою діяльністю людини, і 160 млн. професійних захворювань. На ви­робництві гине майже 354 тис. пра­цівників, з них у країнах з розвине­ною ринковою економікою — 1 6,2 тис, у колишніх соцкраїнах — 21,4 тис, у Китаї — 73,6 тис, в Ін­дії — 48,2 тис, в інших країнах Азії і Тихого океану — 83 тис, у країнах Близького Сходу — 28 тис, у країнах Африки південніше Сахари — 54,7 тис, у країнах Латинської Аме­рики та Карибського басейну — 28,6 тис. (цифри округлено.— Прим, автора). Близько 12 тис. загиблих — діти.

До цих даних необхідно додати кількість тих, хто одержав профза­хворювання і вибув з виробничого процесу,— цей показник у 2004 р. становив 2,2 млн. осіб, причому се­ред захворювань 32% становили онкологічні, 23% — серцево-судинні, 19% — травматологічні, 17% — ін­фекційні.

Щодня у світі відсутні на робо­чому місці внаслідок хвороби (тим­часової непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів США, або май­же 4% світового валового внутріш­нього продукту.

Починаючи з 2002 р., за ініціати­ви МОП щороку 28 квітня відзнача­ється Всесвітній день охорони праці (раніше в цей день відзначався День пам'яті загиблих на робочих місцях). З цього ж року Міжнародна феде­рація транспортників (МФТ) щороку 15 жовтня відзначає Всесвітній день протесту проти негідних умов праці на транспорті.

Взагалі галузевий аспект безпе­ки праці потребує окремого розгля­ду, оскільки деякі галузі економіки є найбільш небезпечними для зайня­тих у них працівників.

У 2004 р. було проведено Євро­пейський тиждень безпеки праці в будівництві та деревообробці, під час якого було оголошено дані Дуб­лінського фонду поліпшення умов життя і праці, згідно з якими у 15 кра­їнах, що входили тоді до складу ЄС, щороку реєструвалося 820 тис. не­щасних випадків, з них 1200 — зі смертельними наслідками, а збитки від них становили 75 млрд. евро з 900 млрд. евро загального обігу галу­зі. Було повідомлено, що у Великобри­танії в цій галузі щороку гине 13 пра­цівників із 100 тис. зайнятих, у той час як у цілому в економіці країни — 5 осіб. У США в 2003 р. на будівниц­тві загинуло 1126 працівників, у той час як на транспорті — 850, у сільсь­кому господарстві та рибальстві — 707. У Данії, за даними профспілок, ймовірність загинути на роботі у бу­дівельників втричі більша, ніж у пред­ставників будь-якої іншої професії.

Серйозне занепокоєння з приво­ду виробничого травматизму вислов­люють профспілки транспортників. У 2003 р. у Японії пройшла тристо­роння конференція з безпеки праці на залізницях за участі 210 делегатів з більш як 40 країн світу, яка, зокре­ма, констатувала, що становище в даному питанні погіршується в міру приватизації галузі. У тому ж році Європейська федерація транспорту зажадала від Єврокомісії вжиття за­ходів щодо захисту водіїв-далекобій-ників від нападів на них бандитів на території всіх європейських країн.

Велика кількість нещасних випад­ків на виробництві стається на дріб­них і середніх приватних підприєм­ствах. У Бельгії, наприклад, полови­на нещасних випадків зі смертельни­ми наслідками і 40% профзахворювань припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в 2001 р. створено спеціаль­ний' підрозділ (Всесвітня служба страхування від нещасних випадків на виробництві — AUVA) для обслу­говування підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб.

Багато уваги приділяється питан­ням охорони праці та здоров'я на виробництві у Європейському Сою­зі і країнах, що входять до нього. Комісія ЄС у 2001 р. прийняла Про­граму заходів з охорони праці та здоров'я на робочих місцях на 2002-2006 pp., а в 2005 p.- Про­граму REACH — реєстрації, оцінки та обмеження застосування хіміка­тів, відповідно до якої підприємства, які застосовують будь-які хімічні ре­човини з 30 тис. внесених у додаток до Програми, повинні одержувати у національної влади ліцензію на їх ви­користання. Щорічна конференція партнерства провела в 2006 р. у Відні Міжнародну профспілкову кон­ференцію, на якій було висунуто ви­могу посилити контроль за реаліза­цією цієї Програми.

У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються пробле­мами трудового життя. В іспансько­му місті Більбао діє Європейське агентство з безпеки праці та охорони здоров'я на робочому місці. У Дуб­ліні (Ірландія) працює Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, що веде дослідження з широкого ко­ла пов'язаних з цим питань.

З числа тем, що особливо дослі­джуються у ЄС, відзначимо пробле­му стресів на робочому місці. Зазна­чене агентство ЄС у Більбао визна­чило стрес як «негативно забарвле­ну емоційну реакцію на трудовий процес, що виникає внаслідок пси­хічних перенавантажень працівни­ків, у тому числі через надмірні вимо­ги до роботи, авторитарного керів­ництва, конфліктів на робочому міс­ці, насильства і моббінгу» (третиру­вання з боку колег — Прим, автора). До «класичних» факторів стресу віднесено також шуми, вібрацію та монотонність праці. За даними агентства, до 40 млн. працівників у країнах ЄС страждають на захво­рювання, пов'язані зі стресом. На наслідки стресів припадає 25% ­
ро­бочих днів, пропущених через хворобу, а витрати тільки з оплати
лі­карняних у зв'язку з цим становлять 20 млн. евро на рік. У цілому ж еко­номічні втрати від стресу оцінюються в 150 млн. евро.

Дублінський Фонд вважає, що від стресових явищ страждає приблиз­но 28% працюючих у країнах ЄС, у 23% виявлено симптоми хронічної перевтоми, 60% скаржаться на по­стійний брак часу на роботі. У Франції профспілки вимагають ви­знання стресу професійним захво­рюванням, оскільки його жертвами називають себе 72% опитаних
пра­цюючих, насамперед службовці, та 11% працівників одержували звіль­нення від роботи з цієї причини. У Великобританії 32% опитаних на­звали основною причиною стресу проблеми під час поїздок на робо­ту, 23% — складність поєднання тру­дових і домашніх навантажень і
ли­ше 31% заявили, що стресу взагалі не відчувають. Значна частина пра­цівників у країнах ЄС вважає причи­ною стресу психологічні наслідки конкуренції за робочі місця.

У 2006 р. загальноєвропейське опитування про самопочуття на ви­робництві провів інший орган — Євробарометр. Згідно з одержани­ми даними, позитивно оцінили тру­дове середовище на своєму підпри­ємстві 84% респондентів у 25 краї­нах ЄС, у 15 «старих» членах ЄС ця цифра дорівнювала 86%, а в Данії та Норвегії — навіть 93%. Ці резуль­тати явно відрізняються від наведе­них вище. Очевидно, багато чого залежить від того, хто проводить ан­кетування і як ставляться запитання.

Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська кон­федерація профспілок (ЄКП) запро­понувала включити до неї превен­тивні заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно робото­давців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також по­ширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зай­нятості. Варто при цьому згадати, що Британський конгрес тред-юніо­нів у 2005 р. порушив питання про те, що карати за порушення правил охорони праці потрібно не тільки роботодавців, але й директорів під­приємств.

У 2006 р. було підписано Угоду європейських соціальних партнерів — ЄКП та об'єднань роботодавців ЄС — про спільні заходи щодо запо­бігання та ліквідації моббінгу. За де­якими даними, у країнах ЄС моббін­гу постійно зазнають близько 12 млн. працівників. У Норвегії при Міністер­стві праці в 2005 р. встановлено «телефон трудового життя» спе­ціально для приймання скарг працю­ючих на прояви моббінгу на їхніх підприємствах.

Останніми роками в ряді країн ЄС підвищилася увага до проблем охорони праці та здоров'я на робо­чому місці з боку урядів. У Швеції соціалдемократичний уряд прийняв у 2002 р. п'ятирічний план боротьби зі смертельним травматизмом. У Фран­ції також діє «п'ятирічка» охорони здоров'я у трудовому середовищі, у контролі за перебігом якої беруть участь, поряд з урядовими органа­ми, сторони ринку праці, тобто профспілки та організації робото­давців. У Фінляндії у 2002—2005 pp. існувала державна Програма бо­ротьби з виробничим травматиз­мом.

Особливо варто зупинитися на досвіді Норвегії. У жовтні 2001 р. у цій країні було укладено Угоду про консолідоване трудове життя, відпо­відно до якої мають бути вжиті захо­ди щодо зменшення кількості робо­чих днів, пропущених працівниками через хворобу, збільшення кількості робочих місць для осіб з обмежени­ми трудовими можливос­тями та що­до зниження фактичного віку виходу на пенсію (тобто щодо розвитку си­стем дострокового пенсіонування). До 2005 p., згідно з Угодою, перший із зазначених показників мав бути зменшений на 20%, а останній — до 59 років. Забігаючи наперед, відзна­чимо, що вже до 2004 р. відсоток відсутності працюючих через хворо­бу на підпри­єм­ствах, включених до Угоди, знизився з 6,6 до 6,4% загаль­ного робочого часу (при середньо­му показнику по країні — 7,2%), і на роботу було прийнято близько 36 тис. інвалідів.

Угоду підписали всі профцентри, об'єднання приватних робото­давців і торговельних підприємців, спілка муніципальних органів та Відділ з ад­міністративних питань Мінпраці Норвегії. Вже до кінця 2003 р. до нього приєдналися 5,6 тис. компаній, на підп.­ри­ємствах яких працювало 951 тис. працівників, або 51% робо­чої сили країни. В 2005 р. Угоду бу­ло продовжено на невизначений термін. На сприяння її виконанню з держбюджету щороку виділя­ються кошти. В 2006 р. вони становили 276 млн. норвезьких крон.

Додамо, що зазначені проблеми типові не тільки для цієї країни. В Ав­стрії в 2003 р. засновано державне відомство інтерак­тивного професій­ного навчання, основне завдання якого полягає у підготовці інвалідів до трудової діяльності.

Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і нар­котиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці. Хоча в країнах ЄС алкогольно залежними вважаються лише 5% працівників, зловживання алкоголем є головною причиною смерті молоді у віці 15—19 років і 30—50% дорож­ньо-транспортних подій. Найбільш «питущими» країнами визнано Ір­ландію (12,3 л чистого алкоголю на рік на одного дорослого жителя), Ру­мунію (11,7 л) і Швецію (10 л). У Фін­ляндії з причин, пов'язаних із вжи­ванням алкоголю, щороку втрача­ється близько 5 млн. робочих годин, або 2,5 робочого дня на одного працівника. Християнський проф-центр Бельгії оголосив у 2005 р. кам­панію з боротьби з «дрінками» (ви­пивками.— Прим, автора) у робочий час, що стали популярними в уста­новах країни. За даними ВООЗ, у 2002 р. у країнах ЄС із вживанням алкоголю було пов'я­зано 600 тис. нещасних випадків на виробництві зі смертельними наслідками, їх серед­ньорічне зростання перевищує 7%.

Ще кілька цифр по ЄС: на нічних роботах у країнах ЄС у 2004 р. бу­ло зайнято близько 20 млн. працю­ючих, або 12% економічно активно­го населення; найвищі показники відзначено у Велико­британії (21,3%), Ісландії (19,2%) та Австрії (12,8%), найнижчі — в Іспанії (9,9%).

Як і раніше, багато говорять і пи­шуть у світі про шкідливий вплив на здоров'я працюючих азбесту й азбестовмісних сполук. У 2004 р. МОП і ВООЗ обнародували підсум­ки спільного дослідження, в якому сказано, що основними виробника­ми азбесту в світі є Росія (за їхніми даними, близько 50% світового ви­робництва, причому майже полови­ну працюючих в азбестовому ви­робництві становлять жінки), Китай, Канада і Бразилія, а головними спо­живачами — Індія, Таїланд, Нігерія, Ангола, Мексика, Уругвай та Арген­тина. Від застосування азбесту, за даними, що містяться в цій роботі, щороку гинуть до 100 тис. осіб.

МОП нещодавно знову заклика­ла до повної заборони застосу­ван­ня азбесту. У період проведення Ге­неральної конференції праці 2005 р. Міжнародна конфедерація вільних профспілок оголосила про початок кампанії за повну заборону азбесту та його похідних. За її тодішніми да­ними, навіть у Фінляндії, де така заборона діє, від наслідків контактів з азбестом щороку хворіють до 500 працівників, з яких 120 — на рак.

У тому ж 2005 р. профцентр АФТ—КПП виступив за прийняття Конгресом США закону про ство­рення Фонду допомоги потерпілим від застосування азбесту, яких, за його даними, у країні нараховується 300—600 тис. осіб. У Бельгії, де та­кий Фонд уже створено, християнсь­кий профцентр КХПБ запропонував у 2006 р. поширити дію цього зако­ну на «непрофесіоналів» — само-зайнятих працівників, членів сімей захворілих і жителів тих районів, де розташовані підприємства, що вико­ристовують азбест.

З 1 січня 2005 р. набрала чинно­сті директива Єврокомісії про повну заборону застосування в країнах ЄС азбестовмісних матеріалів. У ній також визначено заходи захисту працюючих від таких субстанцій, що були завезені в країни ЄС раніше. У Росії, наприклад, здійснення цієї ди­рективи має призвести до втрати ро­боти 25—40 тис. працюючих і знизи­ти рівень життя у півмільйона осіб. В Україні спостерігається приблизно така сама картина. В 2006 р. ЄС проголосила загальноєвропейську кампанію «Азбест убиває — станемо на перешкоді його застосуванню».

¨ ¨ ¨ ¨ ¨