Соціальне партнерство в охороні праці

Тема 1. Міжнародні норми в галузі охорони праці

На сьогодні в Україні відбувається процес формування колективного трудового права, що є логічним наслідком зростання ролі соціального партнерства у сучасному світі. Слід зазначити, що ідею соціального партнерства спочатку використовували для вирішення технічних питань в економічній сфері, проте надалі вона переросла у необхідність забезпечення захисту різних груп населення в рамках опосередкованої взаємодії держави і соціальних груп на принципах соціального партнерства та соціального діалогу.

Суб’єктами соціального партнерства є державні органи влади, організації та установи, а також діючі у соціальній сфері недержавні організації, громадські об’єднання тощо, а об’єктами – все населення країни, окремі громадяни та соціальні спільноти.

Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб’єктами і об’єктами утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, що пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відомі дві моделі соціального партнерства – трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави у регулюванні трудових відносин невелика (наприклад, США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об’єднаннями роботодавців і організаціями працівників. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів. Проте найбільш поширеною моделлю є трипартизм (тристороння співпраця), наприклад, у Франції, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера. При цьому відносини соціального партнерства мають колективний характер, в їх основі лежить колективний інтерес сторін. Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах: наявності колективного інтересу усіх суб’єктів у сфері застосування найманої праці; наявності колективних відносин у цій сфері; колективній структурі сторін соціального партнерства.

Предметом соціального партнерства можуть бути:

колективні відносини між соціальними партнерами за участі трудових колективів у встановленні умов праці;

участь трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють;

укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях;

діяльність професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах;

утворення та діяльність об’єднань роботодавців;

вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.

До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров’я працівників під час праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів та інше.

З метою пошуку ефективних рішень у питаннях взаємовідносин між роботодавцями і працівниками використовують такі форми соціального партнерства:

проведення спільних консультацій щодо регулювання соціально-трудових відносин;

ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод;

розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів);

участь працівників в управлінні організацією.

Ці форми соціального партнерства реалізують на основі взаємної поваги і довіри соціальних партнерів, їх рівноправності, пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій, недопущення погіршення домовленостей, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод), обов’язковості виконання досягнутих домовленостей, відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

Колективні угоди є актами соціального партнерства, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін, досягнутою у процесі проведення колективних переговорів. Колективні угоди містять положення, що є обов’язковими для роботодавців і їх об’єднань, представників найманих працівників і їх об’єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колективних угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали. Згідно із Законом України «Про колективні договори і угоди» розрізняють такі колективні угоди:

генеральна угода, яку укладають на державному (всеукраїнському) рівні;

галузеві угоди, які укладають на галузевому рівні;

регіональні угоди, які укладають на регіональному (адміністративно-територіальному) рівні.

Сторонами генеральної угоди є професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та роботодавці, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами галузевої угоди є роботодавці і їх об’єднання, профспілки або об’єднання профспілок та інших представницьких організацій працівників, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Сторонами регіональної угоди є місцеві органи державної влади або регіональні об’єднання підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднання профспілок або інші уповноважені найманими працівниками органи.

Таким чином, на сьогодні соціальне партнерство – це механізм цивілізованого вирішення соціально-трудових конфліктів та усунення суперечностей між інтересами робітників і власників, суспільний договір між найманими працівниками і роботодавцями на основі реалізації прав і інтересів сторін.