Історія Польщі. (КСС), а незабаром виникло ще кілька подібних комітетів у різних регіонах країни

(КСС), а незабаром виникло ще кілька подібних комітетів у різних регіонах країни. Вони виступали на захист інтересів індивідуальних селян, за реформу податкової системи, розвиток сільського самоврядування. Діяльність опозиційних правозахисних організацій спочатку охоплювала невелике коло людей, але з погіршенням економічної ситуації здобувала все більшу підтримку населення. Спецслужби намагалися обмежити впливи правозахисного руху, залякати його учасників, вдаючися до тимчасових арештів, попереджувальних розмов, проведення ревізій та обшуків.

Величезний вплив на розвиток опозиційного демократичного руху мав візит до Польщі папи Іоанна Павла II, який продемонстрував падіння авторитету Е. Ґерека і ПОРП серед поляків. Восени 1979 р. один з діячів РОПЧіО історик Л. Мочульський оголосив про створення нової політичної партії - Конфедерації незалежної Польщі (Конфедерації Польскі нєподлєглей, КПН). У інтерв'ю західним журналістам він зазначав, що його партія продовжуватиме традиції пілсудчиків, маючи на меті "повалення комунізму й відновлення незалежності Польщі". Максималістські тенденції лідера КПН викликали недовіру з боку діячів ліберально-демократичної опозиції (КСС-КОР), які робили ставку на поступову трансформацію комуністичної системи шляхом створення фомадянського суспільства, яке вийде з-під контролю ПОРП. Вони вважали, що "революційний" шлях може призвести до міжнародного конфлікту, в якому великих втрат зазнають насамперед поляки. Члени КСС-КОР знаходили підтримку в середо-вищі католицької інтелігенції, пов'язаної з часописами "Вензі", "Знак", "Тигоднік повшехни". У грудні 1979 р. КСС-КОР поширив документ під назвою Хартія прав робітників, в якому йшлося про право на захист соціальних інтересів робітництва і підкреслювалося, що страйки не можуть самі по собі змінити ситуацію на краще, а справа полягає в утворенні незалежного робітничого представництва, яке стежитиме за реалізацією поставлених вимог. Під "Хартією" поставили свої підписи представники всіх створених комітетів ВЗЗ.

У вищих ешелонах ПОРПне бажали зауважувати ознак економічної та суспільно-політичної кризи, що насувалася. Окремі критичні голоси не бралися до уваги. У червні 1979 р. пленум ЦК ПОРП ухвалив рішення скликати черговий партійний з'їзд на початку 1980 р. Напередодні з'їзду були опубліковані директиви За дальший розвиток соціалістичної Польщі, добробут польської нації, які креслили оптимістичні перспективи поступу країни. Нечисленні критичні голоси, які де-не-де з'являлися під час передз'їздівських партійних конференцій, скеровувалися переважно проти прем'єра П. Ярошевича. VIII з'їзд ПОРП пройшов 11-15 лютого 1980 р. в атмосфері пропаганди "успіхів і досягнень". Щоб приховати реальний стан справ, на з'їзді оперували переважно статистичними показниками останнього десятиріччя. З метою заспокоєння низового активу партії, який був налаштований більш критично, правляча група вирішила "пожертвувати" особою прем'єра П. Ярошевича, доповідь якого не прозвучала на форумі, а сам він був усунутий з усіх керівних органів партії та держави. На його місце було поставлено типового "апаратника" Едварда Бабюха. Першим секретарем ЦК ПОРП залишився Е. Ґерек. У схвалених з'їздом документах йшлося про реалізацію чергового 5-річного плану на 1981-1985 pp., який повинен був забезпечити подальше піднесення рівня життя населення. Партійні документи, що містили далекі від реальності оцінки і пропозиції, викликали лише роздратування у суспільстві.

Навесні 1980 р., після чергових виборів до сейму і місцевих рад, проведених за випробуваною схемою, парламент затвердив усі пропозиції керівництва ПОРП. Окрім заміни прем'єра, зміни були незначними. Один з перших закордонних візитів новий прем'єр зробив у травні 1980 р. до Москви, намагаючись отримати звідти термінову економічну допомогу. Однак у Кремлі були заклопотані справою інтервенції в

В умовах комуністичного експерименту

Афганістані, яка почалася в грудні 1979 p., і проведенням московської олімпіади 1980 р. Польському гостю було відмовлено. Повернувшися з Москви, Е. Бабюх був змушений оголосити про необхідність "затягування поясів". Йшлося про нагальну потребу збільшення експорту товарів широкого споживання (передусім продуктів) і, як наслідок, скорочення внутрішнього споживання. З 1 липня 1980 р. без попереднього оголошення було запроваджено "комерційні" ціни на м'ясні вироби. Фактичне підвищення цін лицемірно прикривалося словами про "комерціалізацію" торгівлі виробами з м'яса.

Літня криза. Вже 1 липня розпочалися стихійні страйки протесту робітників великих і середніх міст. Приводом стали також чутки про те, нібито польські продукти масово вивозяться до Москви. Назагал у липні страйки охопили 177 підприємств і 83 тис. учасників. Власті погоджувалися задоволенити економічні вимоги страйкарів щодо підвищення зарплати, збільшення пенсій та соціальної допомоги. Найбільшого розмаху страйк набув у Любліні, де участь взяли залізничники. Урядовій комісії на чолі з віце-прем'єром М. Ягельським вдалося незабаром залагодити конфлікт, проте приклад страйкарів, які добивалися задоволення своїх вимог, став гідним наслідування, поширилася приповідка "не станеш (застрайкуєш - Л.З.) - не дістанеш". Іншою була реакція опозиційних угруповань. КСС-КОР звернулась (2 і 11 липня) до робітників із закликом згуртуватися, щоб відстоювати свої соціальні інтереси, не допустити провокацій, які б дали підставу владі застосувати репресії. Водночас викладалися вимоги, які повинні були забезпечити тривалі зміни в соціальній політиці держави: створення незалежних громадських представництв (профспілок, комітетів), законодавче визнання права на страйк, зміна аграрної політики, скасування цензури.

Нова хвиля страйків розпочалася у серпні. її апогеєм став загальний страйк суднобудівного заводу ім. Леніна (сточні) в Ґданську, який розпочався на знак протесту проти звільнення з роботи діячів Комітету ВЗЗ А. Валентинович і Л. Валенси. Невдовзі застрайкували робітники інших підприємств Труймяста (Ґданськ, Ґдиня, Сопот). Було створено Міжзаводський страйковий комітет (Мєндзизакладови комітет страйкови, МКС) на чолі з Л. Валенсою, до якого ввійшли представники страйкарів від 156 підприємств. МКС сформулював вимоги робітників, які складалися з 21 пункту. Найголовніші положення торкалися створення незалежної профспілки, визнання права на страйк, повернення на роботу осіб, звільнених у 1970 і 1976 pp., забезпечення свободи слова і зборів. Подібним чином розвивалася ситуація в Щеціні, де МКС, створений на базі сточні ім. Варського, підготував перелік вимог з 36 пунктів, подібних до гданських; його очолив Маріан Юрчик. МКС почали виникати також в інших промислових центрах, де робітники виступали солідарно з робітниками узбережжя. У більшості випадків страйки були добре організовані і супроводжувалися "окупацією"підприємства: створювалася охорона, яка стежила за дотриманням порядку, заборонялося розпивання спиртних напоїв, попереджалися провокації. Державні профспілки повністю втратили авторитет і були усунуті із закладів. Назагал у серпні страйки охопили 750 підприємств і понад 700 тис. робітників.

Організованість страйкарів стала несподіванкою для влади, яка намагалася дрібними поступками та репресіями домогтися залагодження ситуації. Е. Ґерек перервав відпочинок в Криму і терміново повернувся до Польщі. Його виступ на телебаченні із зверненням до робітників припинити страйк не мав успіху. Після тривалих нарад вищого керівництва було вирішено не вдаватися до силового розв'язання конфлікту, яке не мало жодних шансів на успіх, а використати політичні засоби. 21 серпня до Ґданська і Щеціна були направлені для переговорів зі страйкуючими урядові комісії, очолювані віце-прем'єрами М. Ягельським і К. Барціковським. Розпочалися тривалі розмови, в ході яких урядові представники намагалися відхилити політичні вимоги й обмежитися лише

Історія Польщі

економічними. На знак солідарності з МКС 23 серпня розпочався загальний страйк робітників узбережжя. 24 серпня до Ґданська прибули представники опозиції Б. Ґеремек і Т. Мазовєцький, які створили тут незалежну Комісію експертів для підтримки вимог МКС. Вони радили страйкарям наполягати на прийнятті урядовою стороною пункту про створення незалежної профспілки.

24 серпня у Варшаві відбувся пленум ЦК ПОРП, на якому було розглянуто ситуацію в країні, підтверджено курс на політичне розв'язання кризи шляхом переговорів із страйкарями. Одночасно проведено заміну кадрів на вищих щаблях влади: Е. Бабюха знято з посади прем'єра й замінено Юзефом Піньковським; з членів політбюро ЦК ПОРП були виведені Є. Лукашевич, Я. Шидляк, Т. Вжащик, 3. Жандаровський; змінилися віце-прем'єри (Т. Пика, Т. Вжащик) і декілька міністрів. Декларуючи прагнення до політичного розв'язання ситуації, влада таємним рішенням створила спеціальний штаб у складі нового прем'єра і силових міністрів для підготовки придушення

робітничого руху силами міліції та армії. Зміни на вищих щаблях влади не задовольнили страйкарів, які наполягали на прийнятті своїх вимог, додавши пункт про звільнення політв'язнів. Католицька церква симпатизувала робітникам, водночас закликаючи їх до збереження спокою і порядку. Урядові комісії були змушені погодитися на вимоги страйкарів, до яких наприкінці серпня приєдналися робітники інших регіонів країни і погрожували загальним політичним страйком. Від 26 до 29 серпня страйки солідарності охопили Валбжих, Лодзь, Краків, Вроцлав, Варшаву. 29 серпня страйк солідарності з робітниками узбережжя розпочали гірники шахти "Маніфест Ліпцови" в м. Ястшембє у Верхній Сілезії, до яких приєдналися багато підприємств регіону, утворивши новий "вугільний" МКС. Нові МКС організувалися також у Вроцлаві, Новій Гуті.

Влада була "приперта до стінки", усвідомлюючи можливі наслідки застосування сили в умовах глибокого розколу в суспільстві. ЗО серпня зібрався на засідання пленум ЦК ПОРП, який, враховуючи драматичний розвиток подій, на пропозицію М. Ягель-ського і К. Барціковського схвалив рішення про вирішення конфлікту шляхом підписання угоди зі страйкарями. На той час таку угоду-порозуміння (ЗО серпня) з власної ініціативи підписав К. Барціковський з головою МКС в Щеціні Маріаном Юрчиком. Наступного дня, 31 серпня 1980 р., угода про порозуміння і припинення страйків була підписана в Ґданську головою МКС Л. Валенсою і віце-прем'єром М. Яґельським. Обидві угоди, а також угода з МКС у м. Ястшембє, підписана 3 вересня, задовольнили усі головні вимоги страйкарів, включно з утворенням незалежних від держави профспілок на засадах визнання Конституції ПНР. Радіо і телебачення перервали свої передачі і вели пряму трансляцію з акту підписання угоди в Ґданську, під час якої Л. Валенса сказав: "Порозумілися як поляк з поляком". Угоди передбачали також право на страйк, обмеження цензури, підвищення платні, запровадження вільних від роботи субот, проведення економічної реформи тощо. Економічні постулати угод були утопічними з огляду на реальний стан господарства, натомість політичні стали революцією з далекосяжними наслідками для системи "реального соціалізму"

Рис.76. Підписання порозуміння між урядовою комісією і Міжзакладовим страйковим комітетом у Ґданську ЗІ серпня 1980 р.

В умовах комуністичного експерименту