Розділ 14. ПОЛЯКИ І ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Поділ польських земель іпочаток Руху Опору (1939- 1941 pp.)

Воєннідії. 1 вересня 1939 р. о 4 год. 45 хв. залпи німецького броненосця "Шлезвіґ-Гольштайн" по польській прикордонній заставі на косі Вестерплятте розпочали Другу світову війну. Одночасно німецькі збройні сили без оголошення війни наступали на польську територію з півночі, заходу і півдня (Словаччини). В офіційних німецьких документах вкрай лицемірно оголошувалося про "вимушені" "оборонні" дії НІ Райху: "За наказом Фюрера і Головнокомандувача Вермахт (німецькі сухопутні війська - Л.З.) взяв у свої руки активний захист (!) Райху. Виконуючи нав'язане собі (!) завдання покласти край польським ґвалтам, сьогодні вранці німецькі сухопутні війська перейшли у контрнаступ (!) на всій протяжності польсько-німецького кордону".

Блискавичні удари переважаючих німецьких армій дали їм змогу, незважаючи на запеклий опір поляків, прорвати оборону й повести наступ з метою оточення головних польських сил. Польські війська, організовані у сім армій, розтягнулися по всій протяжності польсько-німецького кордону: "Карпати" (ген. К. Фабріці), "Краків" (ген. А. Шиллінґ), "Лодзь" (ген. Ю. Руммель). "Модлін" (ген. В. Бортновський), "Познань" (ген. Т. Кутшеба), "Пруси" (ген. С Домб-Бєрнацький). Потужні удари і стрімке просування німецьких моторизованих частин углиб території Польщі змусили польське командування (головнокомандувач маршал Е. Ридз-Сміґли) вже в перші дні війни дати наказ про відступ на схід і в центральному напрямку. Польські війська чинили запеклий опір агресору, але змушені були відступити, щоб не потрапити в оточення. 182 вояки прикордонної застави Вестерплятте сім днів відбивали атаки противника, який у двадцять разів перевищував їх чисельно. Незабаром польські збройні сили були розчленовані на чотири частини і змушені пробиватися з оточення. Німцям не вдалося знищити польського флоту і повітряних сил, які незабаром опинилися у Великобританії.

З вересня, виконуючи свої договірні зобов'язання, Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині, але не розпочали активних воєнних дій на Заході, поклавши початок т.зв. "дивній війні". Хоча західні союзники мали проти Гітлера велику військову перевагу (85 французьких і 4 британських дивізій проти 33-х німецьких), але, спостерігаючи за швидкими діями німецьких військ у Польщі, вони вирішили не активізувати дій, слідкувати за розвитком подій. Між тим, 6 вересня розпочалося створення нової лінії польської оборони по ріках Нарва-Вісла-Сян. Однак німецькі танкові частини досягли цього рубежу швидше, ніж відступаючі польські війська. У ніч на 7 вересня польський уряд і командування залишили Варшаву і практично втратили контроль над розчленованими арміями. Німці затримали атаку на Варшаву у зв'язку з тим, що з 9 по 17 вересня відступаючі частини армії "Познань" і "Поможе" контратакували німецькі війська над р. Бзурою. Однак 15 вересня німецькі танкові частини захопили Люблін і дійшли до Бреста, а 13 вересня зробили невдалу спробу захопити Львів.

Якщо польське населення виявляло великий патріотизм і бажання чинити опір агресору, то представники національних меншин по-різному поставилися до нової обстановки. Єврейські та білоруські громади назагал залишалися лояльними до Польщі. Німці вітали прихід своїх співвітчизників і в деяких місцях чинили акти саботажу і терору проти поляків. Українське населення поділилось на прихильників пропольської та пронімецької орієнтації. Виступаючи на одному з останніх засідань сейму, один з керівників УНДО В. Мудрий оголосив, що українське населення, незважаючи на

Під час Другої світової війни

постійні утиски, виконає свій обов'язок захисту держави. У лавах Війська Польського перебувало до 200 тис. українців, чимало з яких відзначились уже в перші дні війни. Інша частина українців поділяла надії ОУН на відбудову Української держави за допомогою німців. Польські органи безпеки в перші дні війни заарештували сотні симпатиків ОУН, інтернували активних діячів національного руху за заздалегідь складеними списками. Поразки поляків в ході війни спонукали керівників ОУН від 10 вересня спровокувати збройні виступи проти польської адміністрації в Дрогобичі, Стрию, Бориславі, Калуші та інших містах. Проте до масових збройних зіткнень не дійшло.

Поза тим обстановка на фронтах погіршилася. Польська армія перетворилася на острови опору. У ході наступу німецькі війська перейшли далеко на схід за лінію, визначену таємним протоколом пакту Ріббентропа-Молотова. Уже 3 вересня німецький посол у СРСР нагадав Москві про взяті зобов'язання щодо Польщі. Однак Й. Сталін не поспішав вступати в гру, посилаючися на "неготовність" Червоної Армії, а фактично не бажаючи ділити з Гітлером відповідальність за поділ Польщі. 14 вересня з Москви інформували Берлін про завершення підготовки операції і водночас повідомляли про майбутню окупацію українських і білоруських етнічних земель, але лише після падіння Варшави. Це викликало обурення в Берліні. Тільки 17 вересня керівництво СРСР дало наказ Червоній Армії перейти радянсько-польський кордон. О 3-й годині ночі польському послу в Москві В. Ґжибовському була вручена нота, в якій зазначалося: "Польський уряд розпався і не виявляє ознак діяльності. Це означає, що польська держава і уряд фактично припинили існування. Тим самим припинили дію договори, які були укладені між СРСР і Польщею (...) Зважаючи на такі обставини, радянський уряд розпорядився Головному командуванню Червоної Армії віддати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії".

Війська Червоної Армії не зустріли значного опору з боку дезорієнтованих польських частин. Польські керівники, які на той час перебували в Коломиї, не сподівалися на такий розвиток подій і не були готові до війни на два фронти. Е. Ридз-Сміґли оголосив по радіо директиву "не вступати в бої з більшовиками", а польські гарнізони виводити до Румунії або Угорщини. Упродовж короткого часу радянські війська при повній чисельній перевазі оволоділи теренами до Буга і Білостока. 17 вересня польський уряд і командування ВП перетнули кордон Румунії, де були інтерновані. Спроби спеціальних радянських військ захопити в полон польських державних урядовців завершилися невдачею. Польська армія фактично була розбита, й тільки окремі частини та з'єднання продовжували ще певний час чинити опір. Залишки армій "Краків" і "Люблін" 17-20 вересня були розгромлені під час тяжких боїв в районі Томашова Люблінського німецькими і радянськими військами; 22 вересня капітулювала Варшава; 5 жовтня після запеклих боїв під Коцком змушена була капітулювати перед противником оперативна група "Полісся" під командуванням ген. Ф. Клєеберга. 26-27 вересня німецькі та радянські війська спільними зусиллями розгромили в районі Мостиськ 4-тисячну кінну групу ген. В. Андерса, яка проривалася до Карпат. Сам командувач був поранений і взятий у полон.

У ході бойових дій загинуло близько 70 тис. солдат і офіцерів ВП, понад 130 тис. були поранені, у полон потрапили понад 500 тис. (до Червоної Армії близько 250 тис). Втрати німецьких військ: понад 16 тис. вбитими і 30 тис. пораненими; Червоної Армії-близько 1 тис. вбитими і 3 тис. пораненими. Понад 90 тис. польських солдатів і офіцерів перетнули кордон Румунії та Угорщини, де були інтерновані. Сплановані заздалегідь і реалізовані плани обох сусідів Польщі були актом неприхованої агресії проти Польщі й поляків, порушували численні міжнародні договори та угоди і, фактично, клали край європейському порядку, встановленому після Першої світової війни. Майбутній прем'єр