Історія Польщі. інтелігенції. З листами-протестами проти беззаконня властей виступили професори Львівської політехніки

інтелігенції. З листами-протестами проти беззаконня властей виступили професори Львівської політехніки, відомі письменники і митці А. Струґ, М. Домбровська, Ю. Тувім, Т. Бой-Желєнський та ін. Незважаючи на протести, пілсудчики організували в жовтні процес проти головних "брестських" в'язнів. їх було звинувачено в підготоці державного перевороту з метою "зміни влади". Підсудні виголосили промови, в яких звинувачували правлячий табір у порушенні Конституції. Після тривалих зволікань суд засудив керівників опозиції до кари ув'язнення строком від 1,5 до 3 років. Оскільки частина підсудних уже відбула свій строк, то вони були звільнені й виїхали в еміграцію.

На початку 30-х років економічна криза набрала розмаху. Продукція промисловості в 1932 р. скоротилася, порівняно з 1929 р., до 54%. Ціни на сільськогосподарські продукти впали на 50-70 %, що призвело до зростання заборгованості села. Результатом кризи став масовий відплив капіталів з польських банків (на суму 2,5 млрд. злотих). Серед соціальних наслідків кризи найбільш болючим було безробіття. За офіційною статистикою кількість зареєстрованих безробітних становила у 1931 р. 655 тис. осіб, 19322р. - 914 тис, 1933 р. 940 тис, 1934 р. - 908 тис. У роки кризи страйковий рух зменшився, оскільки робітники дорожили роботою. Страйки відбувалися там, де йшлося про ліквідацію підприємств. Таких випадків було чимало, оскільки дрібніші підприємства не витримували конкуренції з монополістичними об'єднаннями. За роки кризи було закрито понад 3 тис. промислових закладів. Збідніння маси населення породжувало апатію та розгубленість, які іноді вибухали стихійними рухами. Так сталось у повіті Лєско на Краківщині, де влітку 1932 р. кілька тисяч селян вдалися до погромів на знак протесту проти дій збирачів податків. Постійним явищем стали демонстрації безробітних у містах з вимогами праці, допомоги, харчів. Іноді доходило до зіткнення з поліцією та військами.

Уряд, зайнятий боротьбою з опозицією, тільки у 1932 р. розпочав розробляти антикризові заходи. Було скасовано частину селянських боргів, прийнято закон про право держави втручатися в справи монополій, виділено кошти для підтримки слабких підприємств, яким загрожувало банкрутство, розпочато реконструкцію залізниці, яка дала нові робочі місця. Було збільшено кошти на допомогу безробітним, організовано громадські роботи, до яких 1933 р. залучено близько 60 тис. осіб, а в 1935 р. - ще 134 тис. Проте заходи уряду не давали бажаного результату через дефляційну політику, яка полягала в утриманні будь-якою ціною стабільності злотого. Криза затягнулася в Польщі до 1935 р.

Тривожним залишалося міжнародне становище Польщі.Обидва її сусіди -Німеччина і СРСР - тісно співпрацювали, щоб посилити свій вплив на європейські справи і, водночас, проводили підривну роботу через національні меншини і комуністичний рух. Керівники СРСР скористалися травневими подіями 1926 р. у Польщі, щоб викликати дестабілізацію, а можливо й революцію. У червні 1927 р. російський емігрант Б. Коверда убив посла СРСР в Польщі П. Войкова. Це викликало напруження у польсько-радянських відносинах. У грудні 1926 р. внаслідок військового перевороту до влади в Литві прийшли антипольські налаштовані кола, очолювані президентом А. Сметоною. Вони поставили справу Вільна і литовської меншини в Польщі на форум Ліги Націй. Остання ревомендувала обом країнам розпочати переговори. Однак переговори, що тривали цілий рік, не принесли результатів. Ще більшу увагу польської дипломатії привертали ревізіоністські тенденції з боку Німеччини, які посилилися після Локарно. Німецькі керівники висловлювали публічні претензії на Помор'я. Польща шукала можливості забезпечити свої західні (і східні) кордони міжнародними гарантіями. У серпні 1928 р. вона урочисто підписала в Парижі т.зв. пакт Бріана-Келлота (від прізвищ міністра закордонних справ Франції і