Водоохоронні зони

Відповідно до ч.2 ст.58 ЗКУ,

«2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.»

За буквальним змістом закону, лише частина (в межах прибережних захисних смуг) водоохоронних зон входить до складу земель водного фонду. Між тим, поза сумнівом, включення земельної ділянки до водоохоронної зони означає спільність її режиму із землями водного фонду.

Правовий режим водоохоронних зон визначається ст.87 ВКУ, зокр., її ч.ч.2-5:

«Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.»

На підставі ч.5 ст.87 ВКУ порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений ПКМ «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 №486.

NB. Існує практичний досвід встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг вздовж великих і малих річок, навколо водосховищ, озер, ставків та інших водойм за межами населених пунктів та в межах сільських населених пунктів. Такі роботи виконувалися Інститутом землеустрою УААН, Інститутом «Водпроект», іншими проектними організаціями. Досвіду робіт по встановленню водоохоронних зон уздовж морів, зокр., на території міст і селищ ще станом на 2001 р. не було. Одним із перших прикладів таких робіт є роботи, виконані на замовлення Одеської міськради Інститутом землеустрою УААН в рамках експериментального проекту із встановлення прибережних водоохоронних захисних смуг вздовж Чорного моря на території Одеського заводу сільськогосподарського машинобудування ВАТ «Одессільмаш»⁶. Втім, на жаль, далі справа не пішла. Проект водоохоронної зони щодо усього міста досі не затверджено⁷.

Загалом, існуючу практику затвердження водоохоронних зон незначними «клаптиками» для окремих земельних ділянок тощо слід оцінити негативно. Вона не забезпечує комплексного вирішення питань охорони водних об’єктів.

Приклад картографічного зображення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг8

Знак, що позначає межі водоохоронної зони (Бобринецький р-н Кіровоградської обл.)

При цьому відповідно до п.5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затв. ПКМ від 08.05.1996 №486, замовниками проектів повинні бути органи водного господарства та «інші спеціально уповноважені органи». На практиці через брак бюджетного фінансування замовниками відповідних проектів все частіше виступають інші суб’єкти, насамперед, органи місцевого самоврядування або суб’єкти господарювання, які планують здійснювати якусь діяльність поблизу водних об’єктів та побоюються, що за відсутності встановленої водоохоронної зони відповідна проектна документація не буде погоджена. На наш погляд, така практика закону не суперечить і сама по собі не впливає на відповідність розробленої документації закону. Тобто органи водного господарства та «інші уповноважені органи» повинні замовляти проектну документацію, але це жодним чином не забороняє виступати замовниками іншим суб’єктам.

На жаль, Мінприроди останнім часом зайняло протилежну, на наш погляд, шкідливу та незаконну позицію, вважаючи чомусь, що замовлення проектної документації із встановлення водоохоронних зон іншими суб’єктами, окрім органів водного господарства, «є порушенням чинного законодавства». При цьому із контексту, в якому висловлена така позиція, випливає вказівка територіальним органам Мінприроди не погоджувати проекти, замовниками яких не виступають органи водного господарства. Ще раз наголосимо, що така позиція не ґрунтується на законі і є хибним тлумаченням ПКМ від 08.05.1996 №486.

Втім, звичайно, набагато краще було б, якби проектна документація із встановлення водоохоронних зон розроблялася за державні кошти, причому для великих територій, а не для окремих клаптиків берегової смуги. Державне фінансування сприяло б неупередженості розробників, а розробка документації для великої території – комплексному вирішенню питань охорони вод.