Право комунальної власності на землю

Право комунальної власності виникло в Україні безпосередньо в силу вказівки закону – а саме, п.п. 3 та 4 розд. ІІ ЗУ від 06.09.2012 № 5246-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»:

«3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

4. У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.».

Специфіка права комунальної власності полягає у суб’єктно-об’єктному складі, а також особливому порядку набуття та припинення права власності (див. тему «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки»).

Суб’єктний склад. Ст.142 КУ, ст.ст.80, 83 ЗКУ визначають суб’єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо(за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян – ст.ст.7, 8 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст.ст.8-12, 80 та ін. ЗКУ, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські– щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК – щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п.34 ст.26, п.21 ст.43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Проблема. В Україні існує практика делегування місцевими радами їх виконавчим органам повноважень щодо розпорядження земельними ділянками. Разом із тим, п.34 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає вирішення питань «регулювання земельних відносин»виключнона пленарних засіданнях рад. На думку В.В. Носіка¹⁰, процитоване положення Закону стосується лише «визначення правил і порядку розпорядження землями» і не забороняє делегувати повноваження щодо розпорядження землями. З такою думкою погодитися важко, зважаючи на те, що на момент прийняття ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» термін «регулювання земельних відносин» стосовно рад визначався чинним тоді ЗКУ в ред. 1992 р. і охоплював питання розпорядження конкретними земельними ділянками (ст.ст.9, 10). Підстави для іншого тлумачення даного терміну сьогодні, на наш погляд, відсутні.

Специфіка об’єктного складу. Певні землі комунальної власності не можуть передаватись у приватну власність (ч.4 ст.83 ЗКУ):

«а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.»

Ст.28 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» дублює п.«а» ч.3 ст.83 ЗКУ і передбачає, що «[з]емлі, на яких розташовані поховання, є об’єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації …».

¹⁰ Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С.300.