Історія Польщі. практикувати лімітування сеймів, тобто перенесення питань, які не встигли розглянути, на наступний

практикувати лімітування сеймів, тобто перенесення питань, які не встигли розглянути, на наступний. Сейм, який вдавався до такого перенесення, звався лімітованим, а сейм, що розглядав його питання, - сеймом "з ліміти". До 1717 р. було проведено по два лімітованих і "з ліміти" сейми. Саме сейми "з ліміти" були зірвані.

На час скликання німого сейму в плачевному стані перебувала державна фінансова система. Поширеними були інтриги між вищими урядовими особами. Незвичайно посилилася роль коронного і литовського великих гетьманів. Зросло значення сеймиків як органів шляхетського самоврядування. Взявши на себе запровадження, збір і витрати податків, вони, тим самим, поглиблювали фінансову кризу держави.

Падінню авторитету центральної влади сприяла й особа Августа II. Шляхетське суспільство не могло змиритися з його прагненням, що поновлювалося час від часу, перетворити польсько-саксонську персональну унію в унію тіснішу - міждержавну, піднести престиж королівської влади шляхом надання їй абсолютистських рис. У Речі Посполитій добре усвідомлювали, що саме Август II втягнув її, нехай значною мірою під тиском Росії, у війну з шведами.

У політичній ситуації після німого сейму мало що змінилося. З 11 сеймів, скликаних в другій половині правління Августа II (1718-1733 pp.). один не відбувся, один не закінчив роботу через смерть короля, шість були зірвані, а з трьох незірваних - два були лімітованими, і тому лише один сейм 1726 р. можна вважати справді успішним; на ньому було постановлено скасувати засаду лімітування сеймів як таку, що обмежує права послів вдаватися до застосування liberum veto. Відтоді сейми не лімітувалися.

Поглиблювалося розладнання шляхетської судової системи. її корумпованість набрала небаченого раніше розмаху, охопила коронний і литовський трибунали, діяльність котрих, як і діяльність сеймиків, була одним з яскравих проявів політичного розкладу Речі Посполитої, зокрема, боротьби між магнатськими угрупованнями. Без особливого опору короля та його оточення Річ Посполита ставала все більш залежною від своїх сусідів, що набирали сили, - Росії, Пруссії й Австрії. Не питаючись її дозволу, вони фактично взяли на себе роль гарантів її державно-політичного устрою з його стрижнем - "золотими вольностями". Деморалізована схилянням перед останніми, шляхта десятиріччями не зауважувала, а як помічала, то ігнорувала загрозу існуванню держави, що йшла з Петербурга, Берліна, Відня.

Падінняміжнародного престижу Речі Посполитоїдійшло до того, що уряди Росії, Пруссії й Австрії вирішували, кому бути або не бути на польському престолі після смерті Августа II: 13 грудня 1732 р. в Берліні був підписаний трактат "трьох чорних орлів", званий трактатом Лєвенвольда (від прізвища його ініціатора - великого конюшого російської імператриці Анни Іванівни Карла Лєвенвольда), за яким Росія, Пруссія й Австрія зобов'язалися не допустити до польської корони Фрідріха Августа, сина Августа II, а також С Лєщинського. Перша з цих кандидатур була небажана тому, що Петербург, Берлін і Відень були, з геополітичних міркувань, проти продовження польсько-саксонської унії, друга - через те, що її підтримувала Франція, король якої Людовік XV у 1725 р. одружився з дочкою С Лєщинського Марією. У тому ж трактаті бажаною кандидатурою на польський престол був названий португальський інфант Еммануель - сестринець імператора Карла VI. Трактат, правда, не був ратифікований, проте сам факт його появи символічно свідчив про ставлення трьох держав до Речі Посполитої.

Політичне життя в Речі Посполитій продовжувало характеризуватися боротьбою магнатських угрупованьміж собою за вплив на її розвиток. Ця боротьба особливо проявлялася на сеймах, часті зриви яких були переважно її результатом. Жодне з угруповань не ставило питання про виведення держави з стану кризи, проведення

Часи потрясінь ізанепаду

необхідних реформ. Формувалася гнітюча атмосфера застою і безвиході. З другої половини 1720-х років найбільшими впливами в країні користувалися угруповання, очолювані родинами Потоцьких і Чарторийських. До 1760-х років вони постійно протистояли одне одному. Перше з них спочатку очолював примас Теодор Потоцький, а після нього впродовж багатьох років - Юзеф Потоцький, який у 1702-1744 pp. був київським воєводою, у 1735-1751 pp. - гетьманом великим коронним, у 1744-1748 pp. -познанським воєводою, у 1748-1751 pp. - краківським каштеляном; до середини 1730-х років він належав до прихильників С. Лєщинського.

Засновником угруповання Чорторийських був Август Александр Чарторийський, у 1731-1782 pp. руський воєвода. Його визначна роль у політичному житті Речі Посполитої значною мірою зумовлювалася тим, що внаслідок одруження з Зоф'єк Денгофовою він став власником величезної латифундії, успадкованою нею від свого батька - гетьмана великого коронного Адама Миколая Сєнявського. Більша частина латифундії знаходилась у Подільському і Руському воєводствах. За угрупованням Чарторийських невдовзі після його виникнення закріпилася назва Фамілія, оскільки воно включало в себе й споріднені з Чарторийськими роди, зокрема Понятовських (через шлюб Станіслава Понятовського, батька останнього польського короля Станіслава Августа, з сестрою Августа Александра - Констанцією).

Наприкінці правління Августа II між цими двома угрупованнями розгорілася гостра боротьба, змістом якої було здобуття коронних гетьманських урядів, що були вакантними з 1728 р. Оскільки за постановою німого сейму йменування гетьманів королем могло відбутися на успішному сеймі, то зусилля кожного з угруповань сконцентрувалися на тому, щоб ці уряди не дісталися протилежній стороні. З цією метою були зірвані підряд сейми 1729, 1730 і 1732 рр. У результаті обидва гетьманські уряди залишалися вакантними до смерті Августа II.

Август II помер у Варшаві в ніч з 31 січня на 1 лютого 1733 р. На конвокаційному сеймі, який працював у квітня-травні того ж року, під тиском примаса Т. Потоцького було постановлено вилучити чужинців і некатоликів з кола кандидатів на польську корону. Зроблено це було для того, щоб розчистити дорогу до її одержання С Лєщинському. Активна діяльність французьких дипломатів у Варшаві зіграла велику роль у тому, що 12 вересня 1733 р. С Лєщинський, який за чотири дні до цього прибув до Варшави з Франції, був біля села Волі обраний королем. Через кілька днів після цього він підписав свої pacta conventa.

Проте Росія і Австрія не бажали миритися з цим і причинилися до того, що 21 вересня С Лєщинський змушений був покинути Варшаву і перебратися до Ґданська, де вичікував прибуття французької військової допомоги, щоб, спираючися на неї, утвердитися на престолі. 5 жовтня біля села Каменя в присутності російського війська королем був обраний саксонський курфюрст Фрідріх Август (Еммануель відмовився від претензій на польський престол). Він прибрав собі ім'я Август III. 17 січня 1734 р. відбулася його коронація в Кракові. Через неявку багатьох послів коронаційний сейм, невдовзі після його відкриття, був розпущений.

Вибір Фрідріха Августа Франція визнала незаконним. Вона оголосила війну Австрії, скориставшись як приводом, що та мала дипломатичне відношення до вибору. При цьому йшлося не стільки про захист С Лєщинського як новообраного короля, скільки про намір поживитися за рахунок австрійських володінь над Рейном і в Італії. Війна, що розпочалася, відома як війна за польську спадщину.У ній Франція зробила спробу допомогти С Лєщинському зайняти польський престол з допомогою воєнної сили. Біля Ґданська в травні 1734 р. висадився прибулий на кораблях двотисячний французький загін, щоб стати в пригоді С Лєщинському. Проте у червні французи капітулювали