Історія Польщі. був чин великого комтура

був чин великого комтура. Прусська провінція ордену, як й інші його провінції, ділилася на комтурства, кожне з яких мало свого комтура. Ця ж провінція в церковному відношенні складалася з Вармійського, Помезанського, Самбійського і Хелмінського епископств. Єпископи юридично владі ордена не підлягали.

Останньою чвертю XII ст. датуються згадки про наїзди на Мазовію ятвягів - народу, що сусідив з пруссами, литовцями, Руссю і Мазовією. У 1190 або 1191 р. Казимир II Справедливий завдав їм відчутної поразки. У 1249 і 1253 pp. мазовецький князь Сємо-віт І брав участь у походах на ятвягів свого тестя - галицько-волинського князя Данила Романовича. А у 1254 р. СємовітІ разом з Данилом Романовичем зблизився з Тевтонським орденом й уклав з ним угоду про надання йому допомоги у підкоренні пруссів, ятвягів і литовців. За угодою, дві третини ятвязької землі мали дістатися орденові, а третина - Сємовітові І і Данилові Романовичу. Угода не була реалізована, як і подібна угода цього мазовецького князя з орденом від 1260 p., згідно з якою князь мав отримати шосту частину території ятвягів.

Політика Сємовіта І, спрямована на завоювання ятвягів, закінчилася для нього трагічно. Усвідомлюючи її антилитовське спрямування, великий князь литовський Міндовг (литов. Mindaugas; кінець 1230-х років - 1263), засновник Литовської держави, у 1262 р. ударив на Мазовію (і на волинські володіння Данила Романовича), захопив Сємовіта І в полон і наказав стратити, а його сина Конрада II, полоненого разом з батьком, забрав у Литву. У 1283 р. ятвяги були підкорені Тевтонським орденом. Ятвягія політично перестала існувати.

У 1262 р. Польща за посередництвом Мазовії вперше серйозно зіткнулася з литовцями. Литовські наїзди в Мазовію відбувались до 1279 р., коли плоцький князь Болеслав II оженився з дочкою великого князя литовського. Цей шлюб започаткував мирні польсько-литовські відносини.

У 1241 р. польські землі зазнали татарської навали.Захопивши Русь, хан Батий пішов на Угорщину, а своєму воєначальникові Пайдарові наказав рушити на Польщу, з неї - на Чехію, щоб унеможливити надання польської і чеської допомоги угорському королю. У лютому татари взяли Люблін, Сандомир, згодом розбили військо, очолене краківським і сандомирським воєводами. Одне крило їх пішло на Ленчицю, звідси - на Куявію, з неї - через Сєрадзь на Краків; при цьому воно двічі завдало поразки тим самим воєводам та краківському і сандомирському каштелянам. Друге крило 28 березня підійшло до Кракова і захопило його. 1 квітня обидва крила тут об'єдналися. Звідси татари попрямували в Сілезію. 9 квітня вони в жорстокій битві розбили військо сілезького і краківського князя Генрика II Побожного. Князя було захоплено в полон і страчено. Через два тижні після цього татари рушили до Моравських воріт, пройшли їх і попрямували через Моравію в Угорщину.

Своїми грабунками і знищеннями татари охопили Малопольщу, Сілезію, Сєрадзьку і Ленчицьку землі, частково Куявію. Вдавалися вони до них в основному на шляхах свого просування, не особливо віддаляючись убік. Населення міст і містечок на цих шляхах, попереджене про наступ татар, нерідко встигало тікати в ліси зі своїм добром. Тож втрати його від навали не могли бути особливо великі. Натомість сильно потерпіло населення захоплених наїзниками більших міст: воно зазвичай нікуди не тікало, сподіваючися захиститися від татар.

Наступний похід татар на Польщу відбувся у 1259-1260 pp. У ньому взяли участь, напевно примусово, русичі й половці. Наїзники пограбували значну частину Сандо-мирської землі, захопили Краків, окрім гроду (Вавеля). При поверненні звідти вони взяли Сандомир і влаштували в ньому страшну різню мешканців. Ця навала була тяжчою за наслідками, ніж попередня, хоч би тому, що була тривалішою. Втретє татари

Доба роздробленості

"відвідали" Польщу у 1287 р. Цей наїзд, як і попередній, захопив тільки Малопольщу. Головних її міст- Кракова і Сандомира-їм цього разу захопити не вдалося.