Тема: Економічна безпека та антикризова діяльність.

1. Економічна безпека підприємства.

2. Реструктуризація підприємств.

3. Суть механізму санації та її цілі.

4. Банкрутство підприємств та його наслідки.

1. Економічна безпека підприємства - це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково - технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку можуть бути:

1) Свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання.

2) Збіг об'єктивних обставин

Головна мета економічної безпеки — гарантувати стабільне та максимально ефективне функціонування підприємства тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

До основних функціональних цілей економічної безпеки належить:

1) Забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства

2) Забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу підприємства

3) Досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління

4) Досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу

5) Мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо - господарської діяльності на стан навколишнього середовища

6) Якісна правова захищеність успіх аспектів діяльності підприємства

7) Забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства

8) Ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки.

Типові функціональні складові економічної безпеки підприємства:

1. фінансова складова - досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів

2. інтелектуальна й кадрова складові - збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства: ефективного управління персоналом

3. техніко - технологічна складова - ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів.

4. політико - правова складова - усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства

5. інформаційна складова - ефективне інформаційно - аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства

6. екологічна складова - дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля

7. силова складова - забезпечення фізичної безпеки працівників фірми і збереження її майна.

Рівень економічної безпеки підприємства пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування й підсумовування окремих функціональних критеріїв, які обчислюються із допомогою порівнювання можливої величини шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді. Сукупний критерій економічної безпеки підприємства можна розрахувати, користуючись формулою:

де Кі — величина окремого критерію за і - ю функціональною складовою

dі- питома вага значущості і - ї функціональної складової

n - кількість функціональних складових економічної безпеки підприємства.

Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень Ксеб із реальними величинами цього показника по підприємству, що аналізується.

Конкретна оцінка ефективності роботи структурних підрозділів підприємства щодо економічної безпеки здійснюється з використанням таких показників:

1) Витрати на здійснення заходу

2) Розмір відверненої шкоди

3) Розмір заподіяної шкоди

4) Ефективність здійсненого заходу (як різниця відверненої та заподіяної шкоди, поділеної на витрати на здійснення заходу).

2. Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентноспроможної продукції, підвищення виробництва.

Мета проведення реструктуризації - створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати в умовах переходу до ринкової економіки і виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

Форми реструктуризації:

1) Оперативна - забезпечує ліквідність та суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства (3-4 місяці).

Комплекс заходів містить заходи з зменшення всіх видів витрат і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу.

2) Стратегічна - забезпечує довготермінову конкурентоспроможність підприємства.

Комплекс заходів включає визначення стратегічної мети та концепції розвитку підприємства, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети.

Види реструктуризації:

1. організаційно - правова - характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

2. технічна - пов'язана із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології", "ноу-хау", управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання, тобто всього, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

3. економічна — досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.

4. фінансова — система заходів, націлена на погашення боргів підприємства, реорганізацію процедури стягування боргів, аналіз структури боргів та порядку їх погашення.

5. управлінська - зв'язана з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Ступінь реструктуризації:

1. часткова (обмежена) — підприємство встановлює для себе певні орієнтири, які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування.

2. усебічна - охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміна в менеджменті, організації тощо.

Реструктуризація підприємств здійснюється після занесення їх до реєстру неплатоспроможних підприємств і проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності.

Реструктуризація може здійснюватись шляхом:

1. об'єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи

2. виділення окремих структурних підрозділів з утворенням на їх базі нових юридичних осіб, або для подальшої приватизації

3. створення державної холдингової компанії з дочірніми підприємствами.

4. передача виділених структурних підрозділів у сферу управління іншого органу управління

5. перепрофілювання підприємства.

Проект плану реструктуризації має визначити:

- економічне обґрунтування її проведення

- пропозиції щодо форм і методів реструктуризації

- способи розв'язання фінансових, соціальних та інших проблем, пов'язаних з реструктуризацією

- витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього фінансування

- конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту

Оцінка ефективності проектів реструктуризації ведеться за результатами поліпшення фінансово - економічного та екологічного стану підприємства за рахунок збільшення обсягів реалізації конкурентоспроможної продукції, раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства, прискорення обороту капіталу та підвищення продуктивності системи господарювання з одночасним збереженням гарантій соціального захисту працівників.

3. Слово "санація" походить від латинського "sanare" що означає оздоровлення або одужання.

Санація - це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Це дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію.

На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

В проекті санації відображається:

1. економічний і фінансовий стан підприємства, до початку санації

2. основні причини фінансової кризи

3. мета і форми санації

4. план санації з відокремленням першочергових заходів, пов'язаних з нормалізацією фінансового стану підприємства.

5. розрахунок ефективності запропонованої форми санації, тобто співвідношення результатів і витрат на здійснення санації

Мета санації вважається досягнутою, якщо за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізації підприємство нормалізувало виробничу діяльність та запобігло визнання його банкрутом.

Правовою базою проведення санації є "Положення про порядок проведення санації державних підприємств" (1994р.), Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (1999р.)

Санація може проводиться в трьох основних випадках:

1) До порушення справи про банкрутство, якщо підприємство намагається вийти з кризового стану і звертається по зовнішню допомогу за своєю ініціативою

2) Якщо само підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації

3) Якщо рішення про проведення санації виносить господарський суд по пропозиціям, які надійшли до розпорядника майна. В цьому випадку призначається керуючий санацією.

В залежності від глибини кризового стану підприємства та умов допомоги, яка надається йому зовні, розрізняють два основних види санації:

1) Без зміни статусу юридичної особи - така санація здійснюється звичайно за для допомоги підприємству з метою усунення його неплатоспроможності, якщо кризовий стан розглядується як тимчасове явище.

Заходи:

а) Погашення боргів підприємства за рахунок коштів бюджету, цільового банківського кредиту;

- переведення боргу на іншу юридичну особу; прощення частини боргів, про що укладається мирова угода.

б) Переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові

в) Випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів під гарантію санатора

г) Продаж частини майна боржника, або продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

2) Зі зміною статусу юридичної особи саніруємого підприємства - ця форма санації носить назву реорганізації підприємства та здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства.

Заходи:

а) Злиття збиткових підприємств з фінансово - міцними підприємствами

б) Поглинання, приєднання

в) Розподіл, виділення

г) Перетворення у інше підприємство

д) Передача в оренду

є) Зміна форми власності (приватизація).

4. Банкрутство (від німецького bankrott) - боргова неспроможність, неплатоспроможність, фінансовий крах, розорення.

Згідно з законом України: „Банкрутство - визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свого платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів, не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Одна з перших ознак руху до банкрутства - спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Зниження прибутковості фірми означає зниження її ціни. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам, нижче за ліквідаційну вартість активів.

Тоді акціонери втрачають свій капітал, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію.

Причини банкрутства:

1) Зовнішні - не залежать від діяльності підприємства, їх поділяють на:

а) Політичні

б) Соціально - економічні

в) Науково - технічні

г) Зовнішньо - економічні

2) Внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві:

а) Брак стратегічного плану розвитку

б) Низька якість менеджменту

в) Недосконалість механізму ціноутворення

г) Збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості

д) Утримання зайвих робочих місць

є) Нераціональна організаційна структура

ж) Дефіцит власних оборотних коштів

з) Брак довгострокового інвестування

к) Технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Банкрутство найчастіше результат спільного і одночасного впливу як зовнішніх, так й внутрішніх факторів.

У світовій практиці для прогнозування ймовірності банкрутства використовуються інтегральні показники рівня загрози банкрутства, відомі як модель Альтмана та модель Спрінгейта. Ці моделі створені на основі дискримінантного аналізу, зміст якого полягає у тому, що використовуючи емпіричні дослідження фінансових показників великої кількості підприємств із різним рівнем фінансової стабільності за допомогою математично - статистичних методів, будується функція і розраховується інтегральний показник, який дає змогу з певним ступенем ймовірності передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Основні етани порушення справи про банкрутство:

1. Подання заяви боржником або кредитором.

Справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не задоволені протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

2. Після прийняття заяви суд виносить ухвалу щодо порушення справи про банкрутство, вводить процедуру розпорядження майном і мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначає розпорядника майна.

3. Проведення підготовчого засідання суду, через місяць після прийняття заяви. На ньому суддя оцінює подані документи, заслуховує відгук боржника на заяву та пояснення сторін, 3 метою виявлення усіх кредиторів суддя виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у 10 - денний термін оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядник майна складає реєстр вимог кредиторів

4. Через три місяці проводиться попереднє засідання суду та визнання вимог кредиторів, які утворюють комітет кредиторів. Комітет кредиторів на основі рішення зборів кредиторів звертається до суду з клопотанням про відкриття процедури санації або визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, або укладання мирової угоди.

5. У разі, якщо прийняте рішення про санацію, суд призначає керуючого санацією, який протягом трьох місяців розробляє і подає на розгляд комітету кредиторів план санації, термін якої не має перевищувати 12 місяців (в окремих випадках він може бути продовжений ще на півроку або скорочений). Ухвалення плану санації комітетом кредиторів і затвердження його арбітражним судом означає початок санації, яка завершуєтеся затвердженням звіту керуючого санацією і задоволенням вимог кредиторів, якщо заходи з оздоровлення виявилися ефективними.

6. Рішення про ліквідацію боржника, прийняте комітетом кредиторів, відхилення плану санації або незадовільні результати санації дають підстави суду винести постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, в межах якої призначається ліквідатор і ліквідаційна комісія. Вони проводять інвентаризацію майна і формують ліквідаційну масу. Задоволення вимог кредиторів відбувається після реалізації майна боржника. Ліквідатор вибирає найбільш ефективні форми продажу майна: на відкритих торгах, по конкурсу або аукціоні.

Процедура завершується складанням ліквідаційного балансу та затвердженням звіту ліквідатора.

Список рекомендованої літератури.

Базова

1. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. Посібник –К.: Атіка, 2006. 528с.

2. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3-те вид., випр. І доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – 350с.

3. Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства. Навч. посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 196 с.

4. Господарський кодекс України: Від 16 січня 2003 року. - К.: Атіка, 2003. -208с.

5. Гура О.Л., Степанова І.В. Інвестиційний аналіз (модульний курс: Навчальний посібник – Одеса – Елтон, 2010.- 210с.

6. Економіка підприємств: Посібник /За ред. П.С. Харіва. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 450 с.

7. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П.Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2002. -355 с.

8. Економіка підприємства: Навч.-метод, посібник для виконання практичних занять та самост. роботи / Л.М. Гаєвська, О.Л. Фурманюк, С.Я. Цимбалюк, Г.А. Булгакова. - Ірпінь, 2001. -145 с.

9. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний, С.М. Клименко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 248 с.

10. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-е, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

11. Економіка підприємства; Навч. посіб. / О.В. Ареф'єва, В.Г. Сахаєв. О.В. Ареф'єв та ін.— К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003.— 237 с.

12. Закон України "Про банкрутство" //Відомості Верховної Ради України. -1992.-№31.

13. Закон України "Про власність" //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20.

14. Закон України "Про оплату праці" //Галицькі контракти. - 1995. - №21.

15. Зкономика предприятия / Под ред. В.Я.Горфинкеля-М.: ЮНИТИ. 2004.

16. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Феміна, 1996. - 64 с.

17. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник - К.: Вища школа, 2003. - 278 с.

18. Осіпов В.І. Економіка підприємства: (Підручник) – Одеса: Маяк, 2005. - 720 с.

19. Податковий кодекс Украъни, 2011.

20. Рижиков В.С., Панков В.А., РовенськаВ.В., Підгора Є.О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Видавничий дім "Слово", 2004. - 272 с,

21. Рижиков В.С., Панков В.А., Ровенська В.В., Підгора С.О. Економіка підприємства. Практикум. - К.: Видавничий дім "Слово", 2004. - 160 с.

22. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. К-Центр навчальної літератури, 2003. - 436 с.

23. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз промислового підприємства. - К Алерта, 2003.-485с.

24. Харів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навч. посіб. - К; Знання-Прес, 2001.-ЗОЇ с.

25. Ц). Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид.. стереотип. - К.: Вікар, 2002. - 176 с.

26. Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ 2003.-288с.