Непрямі витрати

6. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕМУ) можуть розподілятися 3-мя способами.

а) на спеціалізованих виробництвах, що випускають тільки один вид продукції, ВУЕМУ розподіляються методом прямого рахунку.

б) на підприємствах, що випускають продукцію з однаковими (приблизно рівними) рівнем механізації виробництва і структурою машиноемкости продукції, ВУЕМУ можуть розподіляються відповідно до Методичних рекомендацій по формуванню собівартості продукції або СБУ 16 «Витрат»:

* пропорційно машино-годинам роботи устаткування;

* пропорційно сумі основної зарплати виробничих робочих;

* пропорційно прямим витратам на оплату праці;

* пропорційно прямим матеріальним витратам;

* пропорційно всій сумі прямих витрат на одиницю продукції.

в) на підприємствах, що випускають продукцію з різним рівнем механізації виробництва і/або різною структурою машиноемкости продукції, РСЕО повинні розподілятися на основі кошторисних ставок (Срсео). (він забезпечує наукову обґрунтованість і високу точність розрахунків.)

7. Загальновиробничі витрати. Якщо підприємство (цех) випускає один вид продукції, то ОПР є прямими витратами і не потрібний їх розподіл по видах продукції. При багатономенклатурному виробництві загальновиробничі витрати розподіляються на основі вибраної бази розподілу, (найбільш обґрунтованим є розподіл ОПР пропорційно основній заробітній платі виробничих робочих

8. Адміністративні витрати розподіляються аналогічно загальновиробничим витратам або пропорційно виробничій собівартості продукції.

9. Витрати на збут. Частина витрат, пов'язаних із збутом продукції, є прямими (тобто можуть бути віднесені до конкретних видів продукції) і розподіляються методом прямого рахунку. Інша частина, що відноситься до непрямих витрат, розподіляється пропорційно виробничій собівартості одиниці продукції.

Основний показник – фактичні витрати на 1 грн. товарної продукції

∑Qфi *Cфi

Зф = --------------------

∑Qфi *Цфi

4. Калькуляція- це обчислення собівартості одиниці продукції або всієї продукції за встановленою номенклатурою витрат.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок з технічним процесом. Це групування використовується для обчислення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо) і залежить від багатьох факторів.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється підприємством самостійно.

З урахуванням вимог П(С)БО №16 промислові підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:

1. сировина і матеріали

2. купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій

3. паливо та енергія на технологічні потреби

4. зворотні відходи (вираховують)

5. основна заробітна плата

6. додаткова заробітна плата

7. відрахування на соціальне страхування

8. витрати пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції

9. витрати на утримання та експлуатацію устаткування

10. загальновиробничі витрати.

Методи калькулювання:

Під методом калькуляції розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства і його окремих підрозділів (центрів відповідальності) по калькуляційних статтях і віднесення їх до об'єкту калькуляції.

У теорії і практики управління витратами використовується цілий ряд методів калькуляції, які можна класифікувати по певних ознаках.

I. Залежно від способу визначення планових і фактичних витратпо калькуляційних статтях розрізняють два методи: метод прямого рахунку і нормативний метод.

Метод прямого рахункує традиційним і найбільш поширеним методом калькуляції. Він полягає в розробці планових і фактичних калькуляцій шляхом безпосереднього (прямого) віднесення планових і фактичних витрат в розрізі калькуляційних статей на об'єкт калькуляції.

Нормативний методполягає в розробці планової і фактичної калькуляцій шляхом обліку планових і фактичних відхилень від нормативної калькуляції.

ІІ. Залежно від повноти обхвату витратв світовій практиці розрізняють два методи калькуляції: за повними і за неповними витратами.

Метод калькуляції за повними витратамиполягає в тому, в собівартість продукції вимикаються всі витрати підприємства, пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції. Даний метод використовується в ціноутворенні. На його основі визначається мінімально допустима ціна одиниці вироблюваної продукції – ціна беззбиткової, що включає питомі змінні і постійні витрати на одиницю продукції.

Метод калькуляції за неповними витратамиу вітчизняній теорії і практиці має два різновиди:

· калькуляція виробничої собівартості;

· калькуляція за змінними витратами.

Метод калькуляції виробничої собівартості передбачає віднесення на собівартість окремих видів продукції тільки виробничих витрат, що включають:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

При цьому методі адміністративні витрати і витрати на збут не включаються в собівартість окремих видів продукції, і вважаються витратами періоду. Вони безпосередньо віднімаються з виручки від реалізації продукції за певний період часу в процесі розрахунку фінансового результату від операційної діяльності.

Нормативною базою даного методу, як і методу калькуляції за повними витратами, є Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені наказом Держкомітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47. Дані рекомендації розроблені відповідно до Положень (стандартами) бухгалтерського обліку і покликані забезпечити зіставність планування і обліку собівартості продукції.

Класичним методом калькуляції за змінними витратами є так званий метод «директ-кост» (Direkt-costing). Даний метод розроблений ще в 30 років XX сторіччя в США. Він заснований на наступних положеннях:

· всі витрати на виробництво і реалізацію продукції підрозділяються на зміннихі постійних;

· у собівартість окремих видів продукції включаються тільки зміннівитрати;

· постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не розподіляютьсяна окремі види продукції; дані витрати вважаються витратами періоду;

· основним оцінним показникомопераційної діяльності є маржинальная прибуток (дохід), який визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції і змінними витратами. Маржінальная прибуток визначається як на одиницю продукції, так і на весь випуск.

Якщо з маржинального прибутку за певний період діяльності підприємства відняти постійні витрати, то вийде фінансовий результат у вигляді прибутку або збитків.

Метод «директ-кост» широко використовується за кордоном при обгрунтуванні оперативних управлінських рішень, і в першу чергу, при формуванні проекту виробничої програмина ранніх етапах тактичного планування

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА НА ___________ рік

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства.

На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів).

Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

планування собівартості

1.Виробнича собівартість продукції визначається за формулою:

ВСП = МВп + ВОПп + ІВп + ЗВ,

де МВп - прямі матеріальні витрати;

ВОПп - прямі витрати на оплату праці;

ІВп - інші прямі витрати;

ЗВ - загальновиробничі витрати.

2. Собівартість реалізованої продукції складається:

СРП = ВСПзп + НЗВп + НВВ ,

де ВСПзп - виробнича собівартість продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду;

НЗВп - нерозподілені постійні загальновиробничі витрати;

НВВ - наднормативні виробничі витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення.

З.Витрати на 1 грн. товарної продукції

Ст

B_1т.п=--------

Qт

де Ст — собівартість товарної продукції;

Qт — обсяг товарної продукції.