ПРАВОЗНАВСТВО 6 страница
Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що:
— сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та
1 Див докладніше: Шульженко Ф.П Історія політичних і правових вчень Підручник. - К., 2004 - 460 с
Імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його хтя блага всіх;
—держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матері
альна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної
платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я,
освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни;
—поступово відмирає репресивно-каральна функція держа
ви, звужується сфера державного примусу.
Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.
Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен -дорф, Р. Ален та ін. — вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну аіаду, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).
Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.
Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя—це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі уп-
72
Глава 2
Основи теорії держави
73
равляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що призводить до заміни однієї партійної еліти іншою.
Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.
Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу.
Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомогою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роблять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.
Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідни-
ками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.
Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.
Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: ••Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із сподвижників А. Гітлера - Генріх Гіммлер.
Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живому організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.
Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.
У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником
74
Глава 2
Основи теорії держави
75
розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.
Отже, фашизм — антилюдсъка, антигуманна ідеологія, що обгрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві.
До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави.
Соціальна держава — це держава, в якій:
а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціаль
ний захист в цілому;
б) громадянам гарантується особиста свобода;
в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізова
ними засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечно
стей, які виникають чи можуть виникнути.
Кінцевою метою соціальної держави є:
а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації
влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав,
свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами пра
ва їхніх обов'язків;
б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму,
експлуатації людини людиною;
в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і
розвитку кожної окремої особистості;
г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політични
ми методами;
ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.
Соціальна держава:
—зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних
завдань;
—є регулятором суспільного життя;
—здійснює контроль над діяльністю приватного власника та
приватного капіталу;
—досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забез
печення свого народу;
—стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і
промислової демократії;
—здійснює чимало інших демократичних перетворень.
Запитання та завдання
для самостійної перевірки знань
*1. Заповніть таблицю:
Ар п/п | Ознака держави | Зміст ознаки держави | |
%2. Покажіть співвідношення апарату і механізму держави, за повнивши таблицю: | |||
№п/п | Що належить до апарату держави? | 3 чого складається механізм держави? | |
3. Що таке функції держави та як їх класифікують?
**4. Проаналізуйте, як змінюється на сучасному етапі співвідно
шення між різними функціями держави. Свою думку обгрунтуйте.
**5. Дайте характеристику внутрішнім та зовнішнім функці
ям сучасної України.
6. Розкрийте юридичні аспекти взаємодії держави та особи.
7. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єд
наннями громадян?
8. Які риси характеризують правову державу?
9. Назвіть основні напрями побудови правової держави в Україні.
10. Що таке форма держави? Які елементи включає в себе це
поняття?
11. Визначте, що таке форма правління, форма державного ус
трою та державно-правовий режим?
* 12. Порівняйте: а) монархію та республіку; б) парламентську і
президентську республіку; в) унітарну державу та федерацію;
г) федерацію та конфедерацію; г) демократичний режим та анти
демократичний режим.
*13. Наведіть приклади сучасних держав із різним державно-правовим режимом, формою правління, формою державного устрою?
** 14. Визначте переваги і можливі недоліки організації влади в пре
зидентській і парламентській республіках? Свою думку аргументуйте.
*15. Які концепції про сутність і соціальне призначення держа
ви вам відомі, дайте їм загальну характеристику?
Загальна характеристика... правової держави
77
ГЛАВАЗ
Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави
Громадянське суспільство; суть і соціальне призначення правової держави; ознаки громадянського суспільства; ознаки та принципи правової держави; суть верховенства права; структура громадянського суспільства; роль приватної власності у структурі громадянського суспільства; співвідношення громадянського суспільства і правової держави; напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні
§ 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави
Характеризуючи громадянське суспільство і правову державу, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці феномени існують відносно незалежно. Держава не може ототожнюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхідною для існування і розвитку громадянського суспільства. Г. Гегель не вважав державу чимось зовнішнім відносно громадянського суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних індивідів, які його складають. Кожен індивід має власні, інколи навіть протилежні інтереси. Для їх узгодження необхідна держава. Саме вона є організацією загального зв'язку кожного з кожним.
Отже, підкреслюючи об'єктивний характер походження і необхідність держави для формування і розвитку громадянського суспільства, Г. Гегель в той же час доводив своє вчення до крайності, стверджуючи, що держава — це абсолютна мета його існування.
Приблизно аналогічну позицію займав М. Бердяев стверджуючи, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною та існує в ньому до певних меж1.
Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без такого регулювання. Це, наприклад, проблеми забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Це сприяння економічному розвитку суспільства; освоєнню космічного простору; посилення екологічної безпеки тощо.
Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єктивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт створення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поколінням людей випало на долю сформувати громадянське суспільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволюційний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити падіння суспільства за всіма показниками, що фіксуються, а потім уже поступово виправляти становище.
Аналіз літературних2 і нормативних джерел дає можливість лити такі принципи громадянського суспільства, що у
Діїв. докладніше: Юридична енциклопедія. — Т. 1. — С. 222—223; 560—561.
1 Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина вУкраїні:
Навч.посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 76—101; Основи етнодержа-
вознавства: Підручник / За ред. ЮЛ. Римаренка. - К.: Либідь, 1997. -
С. 561-564 тощо.
78
Глава З
Зшжальна характеристика... правової держави
79
більшості випадків випливають з Конституції України або прямо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:
—свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на за
доволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції Ук
раїни);
—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен
тального принципу кантівської філософії, за яким людина зав
жди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21,
22 Конституції України);
—ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соці-
ально-економічних реформ і перетворень, економічних і політич
них структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);
—реальне забезпечення здійснення принципу рівних мож
ливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспіль
ства (ст. 24 Конституції України);
—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);
—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціа
тивної, творчої підприємницької та іншої господарської діяль
ності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки влас
ник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави
особою (ст. 41 Конституції України);
—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст. 48 Конституції України);
—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);
—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32
Конституції України);
—існування і функціонування розвинутої соціальної струк
тури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;
—активна участь у всіх сферах суспільного життя недержав
них самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, гос
подарські товариства, громадські організації, професійні, творчі,
спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність
яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);
—розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);
—визнання і гарантування ідей верховенства права, що відоб
ражається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу
права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю
інституційною формою — законодавством. Магістральна орієн
тація права на людину-трудівника і власника, на рівний право
вий статус у сфері приватного права державних, громадських
структур і окремого громадянина;
—підпорядкованість громадянському суспільству демокра
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря
мованості якої виявляється в тому, що держава, використовую
чи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських
засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу без
пеку, особисту свободу і суспільну злагоду.
Держава має виконувати певні вимоги-принципи, які б відповідали принципам громадянського суспільства. Причому держава відіграє для своїх громадян консолідуючу роль, в ній панує право як загальна міра свободи рівності і справедливості у суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших правових актів; на високому рівні врегульований і забезпечений правовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута система чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соціальними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок внаслідок ефективної діяль-
80
Глава З
Загальна характеристика... правової держави
81
пості правоохоронних органів, громадянам притаманний високий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено цивілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.
Отже, громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.
Ознаками громадянського суспільства є:
а) приватна власність, вільна праця, підприємництво,
б) існування вільних політичних партій, громадських орга
нізацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на
добровільній основі;
в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;
г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;
ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття
людей;
д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою
етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у
решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свобо
ди, незалежності й недоторканності.
Однією з важливих ознак громадянського суспільства є приватна власність. Саме приватна власність є основою розвинутого громадянського суспільства1. Зміст свободи приватної власності включає в себе можливості: а) мати приватну власність; б) володіти, розпоряджатися і користуватися нею; в) вимагати від усіх зобов'язаних суб'єктів не порушувати відповідних можливостей людини; г) захищати свою конституційну свободу усіма незабороненими Конституцією і законами України засобами від порушень і протиправних посягань.
Можливість мати приватну власність з'являється на певному етапі розвитку суспільства. Видатний французький філософ Ж.-Ж. Руссо вважав, що перша людина, яка обгородила
ділянку спільної землі кілками, сказала «це моє», а інші через своюпростодушність повірили в це, була першим приватним власником і справжнім засновником громадянського суспільства, тобто суспільства індивідуалізованої, приватної власності. Ло речі, Ж.-Ж. Руссо бачив трагедію у тому, що серед тих людей не знайшлося іншого чоловіка, який би вирвав кілки, викрив бн цього брехуна, ліквідував з самого початку приватну власність, що спричинила страшні біди, муки, горе і страждання людям1. Однак щодо останнього Ж.-Ж. Руссо був неправий тому,що не врахував історично прогресивної, утворюючої, шівілізаційної ролі приватної власності. Протягом століть визначні філософи, юристи та громадські діячі прагнули в своїх працях постійно підкреслювати велику користь приватної власності як основи, на якій грунтується суспільство2. Така користь проглядається через два суспільних зрізи: а) структур-ний, що опосередковується відносинами «власник—громадянське суспільство—держава»; б) мотиваційний, що виявляється через розуміння власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший структурний зріз допомагає зрозуміти, що коли у людини є власність (майно, інтелектуальна власність тощо), яка надійно захищена законом, така людина набуває впевненості, поводиться з гідністю перед владою будь-якого рівня та іншими людьми.
Отже, головною діючою особою у суспільстві є людина-влас-ник. Власність у цьому розумінні є надзвичайно широким поняттям; це засоби виробництва, грошові суми, акції, інформація, що необхідна людям, інтелект, що виробляє ідеї, просто фізична здатність до праці тощо.
Щодо значення та ролі другого зрізу, то він виявляє приват-іасність як могутній стимул творчої, зацікавленої діяльності людини. Адже вона не тільки, як стверджує Ж.-Ж. Руссо, поділила людей на бідних і багатих, спонукала жадобу наживи, а й . ■ Зудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла формуваннюструктур громадянського суспільства, автономних щодо . У цьому розумінні приватна власність виступила ве-
' Копєйчиков В В , Опгйник А 10 Питання формування громадянського суспільства в Україні // Громадянське суспільство і підприємництво в Україні-проблеми і шляхи становлення К Манускрипт. 1996. - С 14
КолодійА. М., Олійник А. Ю Зазнач, праця. - С. 85-86. : Колодій А. М., Олійник А Ю. Зазнач, праця - С 41 -43.
82
Глава З
Загальна характеристика... правової держави
83
ликим завоюванням і двигуном людської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ світової історії, як антична Греція і Рим, епоха Відродження та Нового часу. Саме приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім'ї, асоціацій, партій, професійних спілок, інших структур громадянського суспільства. А громадянське суспільство саме і передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємообме-ження державних і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і рухів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із законом і враховували об'єктивні потреби людини і держави.
Таким чином, можливість мати приватну власність характеризується її природним характером. Конституція і закони лише закріплюють це невід'ємне право людини. Індивід лише тоді здатний на рівноправні стосунки з державою і суспільством, коли він впевнений у своєму економічному благополуччі. А таке благополуччя індивіду може дати тільки індивідуальна (приватна) власність. Звідси свобода і недоторканність приватної власності - одна з основних можливостей людини і громадянина в Україні.
Власник має можливість володіти, розпоряджатися і користуватися своєю власністю. Такий власник має бути автономним індивідом. Слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілковитої ізоляції (тоді і громадянське суспільство було б неможливим), а в розумінні того, що всі його суспільні зв'язки мають несуперечливий характер і забезпечують йому свободу його власними силами, методами і формами. Це означає, що автономний індивід для забезпечення своєї свободи повинен не тільки мати право приватної власності, можливість створити відокремлені від держави об'єднання, а й володіти, розпоряджатися і користуватися благами, які дає приватна власність.
Будь-яка свобода індивіда (політична, соціальна, культурна, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальною лише за умови володіння ним економічною свободою, а остання, у свою чергу, забезпечується за наявності у нього власності. Тобто, найголовнішими ідеями, що
свідчать про наявність автономії індивіда та реальність громадянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Г. Гегель, розглядає саме ці моменти, а він, як відомо, абсолютизує державу, вважає, що не громадянське суспільство повинно забезпечувати належне становище особистості, а держава. Однак для нас це не має принципового значення тому, що в основоположних питаннях свободи і власності Г. Гегель дотримувався ідентичних з нашими позицій, неодноразово доводячи, що в державі людину визнають і до неї ставляться, як до розумної, як до вільної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підкоряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших теж розумними, вільними особистостями1.3 цих роздумів ми частково отримуємо відповідь на питання про те, як у громадянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверджувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного життя людей.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 609;