ПРАВОЗНАВСТВО 6 страница

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що:

— сучасна демократична держава втратила класовий харак­тер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використо­вує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та

¹ Див докладніше: Шульженко Ф.П Історія політичних і правових вчень Підручник. - К., 2004 - 460 с

Імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його хтя блага всіх;

—держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матері­
альна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної
платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я,
освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни;

—поступово відмирає репресивно-каральна функція держа­
ви, звужується сфера державного примусу.

Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції дер­жави перетворює її з класово-антагоністичної на державу за­гального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфе­ра економічної та соціальної діяльності держави, а її політична си­стема. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен -дорф, Р. Ален та ін. — вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворю­ють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну аіаду, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зво­диться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне жит­тя—це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі уп-

72

Глава 2

Основи теорії держави

73

равляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетво­рюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що при­зводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зво­диться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народ­ними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в неза­лежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомо­гою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менед­жери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роб­лять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне запе­речення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідни-

ками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктату­ри вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спону­кань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабсь­ку, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголо­шувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: ••Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із спо­движників А. Гітлера - Генріх Гіммлер.

Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти жит­тя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живо­му організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда приду­шується, практично ліквідуються всі права і свободи.

Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі дер­жави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова вла­ди. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і не­заперечним авторитетом, вождем на певній території.

У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником

74

Глава 2

Основи теорії держави

75

розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.

Отже, фашизм — антилюдсъка, антигуманна ідеологія, що обгрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, викори­стовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії пра­вової та соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, в якій:

а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціаль­
ний захист в цілому;

б) громадянам гарантується особиста свобода;

в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізова­
ними засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечно­
стей, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації
влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав,
свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами пра­
ва їхніх обов'язків;

б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму,
експлуатації людини людиною;

в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і
розвитку кожної окремої особистості;

г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політични­
ми методами;

ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринко­вих відносин.

Соціальна держава:

—зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних
завдань;

—є регулятором суспільного життя;

—здійснює контроль над діяльністю приватного власника та
приватного капіталу;

—досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забез­
печення свого народу;

—стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і
промислової демократії;

—здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Запитання та завдання

для самостійної перевірки знань

*1. Заповніть таблицю:

3. Що таке функції держави та як їх класифікують?

**4. Проаналізуйте, як змінюється на сучасному етапі співвідно­
шення між різними функціями держави. Свою думку обгрунтуйте.

**5. Дайте характеристику внутрішнім та зовнішнім функці­
ям сучасної України.

6. Розкрийте юридичні аспекти взаємодії держави та особи.

7. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єд­
наннями громадян?

8. Які риси характеризують правову державу?

9. Назвіть основні напрями побудови правової держави в Україні.

10. Що таке форма держави? Які елементи включає в себе це
поняття?

11. Визначте, що таке форма правління, форма державного ус­
трою та державно-правовий режим?

* 12. Порівняйте: а) монархію та республіку; б) парламентську і
президентську республіку; в) унітарну державу та федерацію;
г) федерацію та конфедерацію; г) демократичний режим та анти­
демократичний режим.

*13. Наведіть приклади сучасних держав із різним державно-пра­вовим режимом, формою правління, формою державного устрою?

** 14. Визначте переваги і можливі недоліки організації влади в пре­
зидентській і парламентській республіках? Свою думку аргументуйте.

*15. Які концепції про сутність і соціальне призначення держа­
ви вам відомі, дайте їм загальну характеристику?

Загальна характеристика... правової держави

77

ГЛАВАЗ

Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави

Громадянське суспільство; суть і соціальне призначення правової держави; ознаки громадянського суспільства; ознаки та принципи правової держави; суть верховенства права; структура громадянського суспільства; роль приватної власності у структурі громадянського суспільства; співвідношення громадянського суспільства і правової держави; напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні

§ 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави

Характеризуючи громадянське суспільство і правову держа­ву, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці фе­номени існують відносно незалежно. Держава не може ототож­нюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і дер­жаву необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспіль­ством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути пев­на дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень сво­боди суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхід­ною для існування і розвитку громадянського суспільства. Г. Ге­гель не вважав державу чимось зовнішнім відносно громадянсь­кого суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних індивідів, які його складають. Кожен індивід має власні, інколи навіть протилежні інтереси. Для їх узгодження необхідна держава. Саме вона є організацією загального зв'язку кожного з кожним.

Отже, підкреслюючи об'єктивний характер походження і не­обхідність держави для формування і розвитку громадянського сус­пільства, Г. Гегель в той же час доводив своє вчення до крайності, стверджуючи, що держава — це абсолютна мета його існування.

Приблизно аналогічну позицію займав М. Бердяев ствер­джуючи, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною та існує в ньому до певних меж¹.

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без та­кого регулювання. Це, наприклад, проблеми забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Це сприяння економічному розвитку суспільства; освоєнню кос­мічного простору; посилення екологічної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єк­тивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт ство­рення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поко­лінням людей випало на долю сформувати громадянське сус­пільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народ­ному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволюцій­ний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити па­діння суспільства за всіма показниками, що фіксуються, а потім уже поступово виправляти становище.

Аналіз літературних² і нормативних джерел дає можливість лити такі принципи громадянського суспільства, що у

Діїв. докладніше: Юридична енциклопедія. — Т. 1. — С. 222—223; 560—561.

¹ Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина вУкраїні:

Навч.посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 76—101; Основи етнодержа-

вознавства: Підручник / За ред. ЮЛ. Римаренка. - К.: Либідь, 1997. -

С. 561-564 тощо.

78

Глава З

Зшжальна характеристика... правової держави

79

більшості випадків випливають з Конституції України або пря­мо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:

—свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на за­
доволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції Ук­
раїни);

—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен­
тального принципу кантівської філософії, за яким людина зав­
жди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21,
22 Конституції України);

—ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соці-
ально-економічних реформ і перетворень, економічних і політич­
них структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);

—реальне забезпечення здійснення принципу рівних мож­
ливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспіль­
ства (ст. 24 Конституції України);

—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас­
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціа­
тивної, творчої підприємницької та іншої господарської діяль­
ності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки влас­
ник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави
особою (ст. 41 Конституції України);

—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо­
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст. 48 Конституції України);

—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич­
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);

—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32
Конституції України);

—існування і функціонування розвинутої соціальної струк­
тури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;

—активна участь у всіх сферах суспільного життя недержав­
них самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, гос­
подарські товариства, громадські організації, професійні, творчі,
спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність
яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);

—розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);

—визнання і гарантування ідей верховенства права, що відоб­
ражається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу
права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю
інституційною формою — законодавством. Магістральна орієн­
тація права на людину-трудівника і власника, на рівний право­
вий статус у сфері приватного права державних, громадських
структур і окремого громадянина;

—підпорядкованість громадянському суспільству демокра­
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря­
мованості якої виявляється в тому, що держава, використовую­
чи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських
засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу без­
пеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Держава має виконувати певні вимоги-принципи, які б відпо­відали принципам громадянського суспільства. Причому дер­жава відіграє для своїх громадян консолідуючу роль, в ній панує право як загальна міра свободи рівності і справедливості у суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших право­вих актів; на високому рівні врегульований і забезпечений пра­вовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута сис­тема чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирі­шенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соці­альними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок внаслідок ефективної діяль-

80

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

81

пості правоохоронних органів, громадянам притаманний висо­кий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено ци­вілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

Отже, громадянське суспільство — це спільність вільних, неза­лежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економіч­ною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Ознаками громадянського суспільства є:

а) приватна власність, вільна праця, підприємництво,

б) існування вільних політичних партій, громадських орга­
нізацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на
добровільній основі;

в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;
ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття

людей;

д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою
етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у
решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свобо­
ди, незалежності й недоторканності.

Однією з важливих ознак громадянського суспільства є при­ватна власність. Саме приватна власність є основою розвинуто­го громадянського суспільства¹. Зміст свободи приватної влас­ності включає в себе можливості: а) мати приватну власність; б) володіти, розпоряджатися і користуватися нею; в) вимагати від усіх зобов'язаних суб'єктів не порушувати відповідних мож­ливостей людини; г) захищати свою конституційну свободу усі­ма незабороненими Конституцією і законами України засоба­ми від порушень і протиправних посягань.

Можливість мати приватну власність з'являється на пев­ному етапі розвитку суспільства. Видатний французький філо­соф Ж.-Ж. Руссо вважав, що перша людина, яка обгородила

ділянку спільної землі кілками, сказала «це моє», а інші через своюпростодушність повірили в це, була першим приватним власником і справжнім засновником громадянського суспіль­ства, тобто суспільства індивідуалізованої, приватної власності. Ло речі, Ж.-Ж. Руссо бачив трагедію у тому, що серед тих лю­дей не знайшлося іншого чоловіка, який би вирвав кілки, вик­рив бн цього брехуна, ліквідував з самого початку приватну власність, що спричинила страшні біди, муки, горе і страждан­ня людям¹. Однак щодо останнього Ж.-Ж. Руссо був неправий тому,що не врахував історично прогресивної, утворюючої, шівілізаційної ролі приватної власності. Протягом століть виз­начні філософи, юристи та громадські діячі прагнули в своїх працях постійно підкреслювати велику користь приватної власності як основи, на якій грунтується суспільство². Така користь проглядається через два суспільних зрізи: а) структур-ний, що опосередковується відносинами «власник—грома­дянське суспільство—держава»; б) мотиваційний, що вияв­ляється через розуміння власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший структурний зріз допомагає зрозуміти, що коли у людини є власність (майно, інтелектуальна власність тощо), яка надійно захищена законом, така людина набуває впевненості, поводиться з гідністю перед владою будь-якого рівня та іншими людьми.

Отже, головною діючою особою у суспільстві є людина-влас-ник. Власність у цьому розумінні є надзвичайно широким по­няттям; це засоби виробництва, грошові суми, акції, інформа­ція, що необхідна людям, інтелект, що виробляє ідеї, просто фізична здатність до праці тощо.

Щодо значення та ролі другого зрізу, то він виявляє приват-іасність як могутній стимул творчої, зацікавленої діяльності людини. Адже вона не тільки, як стверджує Ж.-Ж. Руссо, поді­лила людей на бідних і багатих, спонукала жадобу наживи, а й . ■ Зудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла форму­ваннюструктур громадянського суспільства, автономних щодо . У цьому розумінні приватна власність виступила ве-

' Копєйчиков В В , Опгйник А 10 Питання формування громадянсько­го суспільства в Україні // Громадянське суспільство і підприємництво в Україні-проблеми і шляхи становлення К Манускрипт. 1996. - С 14

КолодійА. М., Олійник А. Ю Зазнач, праця. - С. 85-86. ^: Колодій А. М., Олійник А Ю. Зазнач, праця - С 41 -43.

82

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

83

ликим завоюванням і двигуном людської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ світової історії, як антична Гре­ція і Рим, епоха Відродження та Нового часу. Саме приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім'ї, асоціацій, партій, професійних спілок, інших струк­тур громадянського суспільства. А громадянське суспільство саме і передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємообме-ження державних і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і рухів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із законом і враховували об'єктивні потреби людини і держави.

Таким чином, можливість мати приватну власність характе­ризується її природним характером. Конституція і закони лише закріплюють це невід'ємне право людини. Індивід лише тоді здатний на рівноправні стосунки з державою і суспільством, коли він впевнений у своєму економічному благополуччі. А таке благополуччя індивіду може дати тільки індивідуальна (приват­на) власність. Звідси свобода і недоторканність приватної влас­ності - одна з основних можливостей людини і громадянина в Україні.

Власник має можливість володіти, розпоряджатися і корис­туватися своєю власністю. Такий власник має бути автономним індивідом. Слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілкови­тої ізоляції (тоді і громадянське суспільство було б неможли­вим), а в розумінні того, що всі його суспільні зв'язки мають несуперечливий характер і забезпечують йому свободу його власними силами, методами і формами. Це означає, що автоном­ний індивід для забезпечення своєї свободи повинен не тільки мати право приватної власності, можливість створити відокрем­лені від держави об'єднання, а й володіти, розпоряджатися і ко­ристуватися благами, які дає приватна власність.

Будь-яка свобода індивіда (політична, соціальна, культурна, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальною лише за умови володіння ним економіч­ною свободою, а остання, у свою чергу, забезпечується за на­явності у нього власності. Тобто, найголовнішими ідеями, що

свідчать про наявність автономії індивіда та реальність грома­дянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особи­стості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Г. Гегель, розглядає саме ці моменти, а він, як відомо, абсолютизує держа­ву, вважає, що не громадянське суспільство повинно забезпечу­вати належне становище особистості, а держава. Однак для нас це не має принципового значення тому, що в основоположних питаннях свободи і власності Г. Гегель дотримувався ідентич­них з нашими позицій, неодноразово доводячи, що в державі лю­дину визнають і до неї ставляться, як до розумної, як до вільної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підко­ряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших теж розум­ними, вільними особистостями¹.3 цих роздумів ми частково от­римуємо відповідь на питання про те, як у громадянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверджувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного жит­тя людей.