Дивізіональна організаційна структура управління
Розвиток ринкових відносин викликав необхідність створення та використання нових структур управління. В сучасному бізнесі все частіше зустрічаються дивізіональні структури управління (від англ. divisional - розподільчий), які передбачають розподіл організації на елементи та блоки. Перші розробки дивізіональних ОСУ почали здійснюватися в 20-х рр. ХХ ст., а пік практичного використання припав на 60-70-ті рр. Необхідність нових підходів до організації управління була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікацією їх діяльності та ускладненням технологічних процесів в умовах динамічно змінного зовнішнього середовища.
Дивізіональна ОСУ відповідає умовам динамічного середовища та організаціям з великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.
Цей тип організаційної структури, розроблений в інтересах великих організацій, для яких функціональні структури вже не є ефективними. Ключовими фігурами в управлінні стають не керівники функціональних підрозділів, а менеджери, які очолюють виробничі підрозділи.
Поділ організації на елементи та блоки відбувається за такими напрямами:
· види товарів чи послуг (дивізіонально-продуктова структура управління);
· групи покупців (дивізіональна організаційна структура, спрямована на споживача управління);
· географічний регіон (дивізіонально-регіональна організаційна структура управління).
Продуктова структура дозволяє легко розробити новий вид продукції, враховуючи конкуренцію, удосконалення технологій чи задоволення споживачів.
Регіональна структура дозволяє організації більш ефективно враховувати місцеве законодавство, соціально-економічну систему та ринки під час географічного розширення її ринкових зон.
Структура, орієнтована на споживача, надає можливість організації найбільш ефективно враховувати запити тих споживачів, від яких вона найбільш залежить.
Вибір дивізіональної структури повинен ґрунтуватися на тому, який із цих факторів найважливіший з точки зору забезпечення реалізації стратегічних планів організації та досягнення її цілей.
Такий підхід забезпечує більш тісний зв’язок виробництва зі споживачами, суттєво прискорює його реакцію на зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі. В результаті розширення меж оперативно- господарської самостійності відділення стали розглядатися як “центри прибутку”, які активно використовують надану їм свободу для підвищення ефективності роботи.
В той же час дивізіональні структури призвели до зростання ієрархічності. Тобто вертикалі управління. Вони вимагали формування проміжних рівнів управління для координації роботи відділень, груп тощо. Дублювання функцій управління на різних рівнях призвело до зростання затрат на утримання апарату управління.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 758;