Нормування оборотних фондів

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вар­тості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Процес встановлення нормативу оборотних коштів, не­обхідних для нормальної діяльності підприємства, назива­ється нормуванням.

Методи нормування оборотних коштів:

- аналітичний (аналіз наявних товарно-матеріальний запасів та їх коригування і вилучення надлишків;

- коефіцієнтний (у норматив звітного року внося­ться поправки на зміну обсягу виробництва і при­скорення оборотності оборотних коштів);

- прямого рахунку (розрахунок нормативу щодо кожного елементу оборотних коштів в умовах до­сягнутого організаційно-технічного рівня виробни­цтва).

Основним методом нормування оборотних коштів є ме­тод прямого рахунку.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих за­пасах (Н_{вир.зап}) визначається шляхом множення денної по­треби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу, в днях (З_дн):

Н_{вир.зап} = Д х З_дн

Денна потреба визначається за формулою:

Д = М_заг , натур. один. або грн.,

де М_заг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, на­тур, одиниць, грн.

^m

М_заг = å N_i x q_i

_I=1

де q_i - маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) i-го ви­ду, натур, одиниць.

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіці­єнта використання матеріалу (К_{вик.матер}) і чистої ваги деталі (виробу) (М_i):

q_i = M_i

К_{вик.матер}

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділя­ються на:

• Транспортний запас (З_тр) - на час знаходження товар­но-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача;

• Підготовчий запас (3_підг) - на час приймання, перевір­ки якості і складування сировини і матеріалів;

• Технологічний запас (З_техн) - на час підготовки сиро­вини і матеріалів до виробничого споживання;

(Кожен із цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д) на відповідну величину запасу, в днях);

• Поточний запас (З_поточн) - для забезпечення безпере­бійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками; визначається:

З_поточн = Д х Т_пост ,

де Т_пост - період поставки даного матеріального ресурсу, в днях.

Середній поточний запас обчислюється:

З_{сер.поточн} = Д х Т_пост

• Страховий запас (З_стр) - це мінімальний запас на ви­падок непередбачених перебоїв у постачанні, визначається:

З_стр = Д х Т_{зрив.пост} ,

де Т_{зрив пост} - період зриву поставки, у днях.

Максимальний виробничий запас (З_max) обчислюється:

З_max = З_тр = З_підг + З_техн + З_поточн + З_стр .

Середній виробничий запас (З_сер) можна знайти:

З_сер = З_тр = З_підг + З_техн + З_{сер.поточн} + З_стр .

Мінімальний виробничий запас (3_min):

З_min = З_тр = З_підг + З_техн + З_стр .

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нзв) визначається за формулою:

Н_нзв = С_р х Т_ц х К_нз , грн.,

де С_р - собівартість річного випуску продукції, грн.;

Т_ц - тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

К_нз - коефіцієнт наростання затрат (див. тему 4).

Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції (Н_гп) визначається як добуток одноденного випуску продук­ції за виробничою собівартістю (В_д) на норму запасу готової продукції на складі, у днях (З_дн):

Н_гп=В_д • З_дн, грн.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх пері­одів (Н_{майб.пер}) розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду (В_поч) і суми витрат, які слід буде зроби­ти у плановому році (В_пл), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (В_{погаш.пл}) :

Н_{майб.пер} = В_поч + В_пл - В_{погаш.пл.} , грн.

Сукупний норматив власних оборотних коштів підпри­ємства (Н_сукуп) обчислюється:

Н_сукуп = Н_{вир.зап} + Н_нзв + Н_гп + Н_{майб.пер}, грн.

Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, ма­теріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці про­дукції визначеної якості.

Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслугову­вання обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи науково-дослід­ними установами на замовлення підприємств. Норми ви­трат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обґрунтованими.

Структура норми витрат (Н_в) має вигляд:

Н_в = В_ч + В_відх + р, натур, од.,

де В_ч — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, ро­боти натур, од.;

В_відх - технологічно неминучі відходи та втрати, натур, од.;

р - інші втрати, що виникають у процесі транспортуван­ня, зберігання тощо.

Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

• Аналітично-розрахунковий (ґрунтується на аналізі конструкції виробу, експериментів, виробничих умов та ін.);

• Дослідно-виробничий (на основі дослідних випробу­вань безпосередньо на робочих місцях; використовується для нормування витрат допоміжних матеріалів та інстру­менту);

• Звітно-статистичний (на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді та їх коригування).

У системі показників ефективності використання мате­ріальних ресурсів основним є матеріаломісткість.

Абсолютна мтеріало­місткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої про­дукції.

Питома матеріаломіст­кість - це витрати основ­них видів сировини і мате­ріалів на одиницю експлу­атаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломі­сткість (М_м) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовле­ної продукції, її можна обчислити:

М_м = М₃ або М₃ ,

QN

де М₃ - загальна сума матеріальних затрат, грн.;

Q, N- обсяг виготовленої продукції в грошовому і нату­ральному вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (М_в):

М_в = Q .

М_з

У практичній роботі підприємства важливе значення ма­ють показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (К_{вик.матер}) може визначатись не лише щодо певних видів продукції, а й по підприємству в цілому:

_m

К_{вик.матер} = åN_i x M_i ,

_I=1

де т - кількість видів продукції, при виробництві яких ви­користовується даний вид матеріального ресурсу;

N_i - обсяг випуску продукції /-го виду в натуральних одиницях;

М_i - чиста вага (площа) одиниці готової продукції /-го виду;

М_заг - загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.

2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загаль­них витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу - вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилу­чаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Е_матер) обчислю­ється:

Е_матер = М_баз х I_q – М_пл , грн.,

де М_баз, М_пл, - сума матеріальних затрат, відповідно, в базо­вому і плановому періодах, грн.;

I_q - індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

Основними джерелами економії сировини і матеріалів є:

• Зниження ваги виробів;

• Скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів;

• Використання відходів;

• Використання вторинної сировини;

• Зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

1) виробничо-технічні (якісна підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виро­бів, комплексна переробка сировини, застосування безвід­ходних та маловідходних технологій);

2) організаційно-економічні (підвищення рівня науко­вості нормування, розробка технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).