третій роки (з поквартальним розподілом), гривень

Таблиця 9.7

Плановий баланс фірми (на 31 грудня 199_ року)

· матеріальні запаси — вартість сировини, матеріалів, напівфабри­катів, комплектуючих, готової, але ще не реалізованої продукції тощо;

· попередньо сплачені витрати — рентні платежі, страхові внески, авансові платежі за товари й послуги іншим фірмам.

Постійні активи — це ресурси фірми, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть бути швидко трансформовані в готівку. До постійних активів належать: земля, будівлі та споруди, обладнання. Слід зауважити, що всі ці постійні активи, за винятком вартості землі, відображаються в балансі за залишковою вартістю (початкова вартість за мінусом нарахованої амортизації).

До постійних активів належать також і нематеріальні активи. Так само як і інші постійні активи, нематеріальні активи здатні приносити фірмі дохід. Проте для них характерні: відсутність матері­альної основи отримання доходу та невизначеність розмірів май­бутнього прибутку від їх використання. До нематеріальних активів належать:

1) права використання об’єктів промислової власності (патентів, ліцензій, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування);

2) права використання об’єктів інтелектуальної власності (автор­ські права на використання та видання наукових праць, літера­турних творів, програмних продуктів);

3) права користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами;

4) права використання «ноу-хау», найменування місця походження товару, здобутої репутації фірми (goodwill), її ділових зв’язків, а також організаційні витрати на створення фірми.

Пасиви — це сума зобов’язань фірми перед кредиторами, інши­ми фірмами, організаціями, банками. Пасиви поділяють на поточні та довгострокові.

Поточні пасиви — це зобов’язання фірми, які мають бути сплачені протягом одного фінансового року. До поточних пасивів, зокрема, належать:

· кредиторська заборгованість фірми — кошти, які фірма заборгувала своїм постачальникам, придбавши їх товари (послуги) в кредит;

· заборгованість податковим органам. Фірма регулярно отримує прибуток від реалізації своєї продукції (послуг). Але податки фірма сплачує в певні заздалегідь визначені строки. Через це фірма практично завжди виступає як боржник податкових органів;

· видатки, що нараховані до виплати — це різноманітні вже нараховані, але ще не сплачені виплати (нарахована, але невиплачена заробітна плата персоналу фірми, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).

Довгострокові пасиви — це зобов’язання фірми, термін погашення яких перевищує один фінансовий рік:

· векселі до оплати — це кошти, які фірма позичила в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов’язання – вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи більше) статтю «Векселі до оплати» відносять відповідно до поточних або довгострокових пасивів;

· кредити під заставу майна — це кошти, отримані фірмою від інших організацій під заставу власного майна.

Зобов’язання перед власниками (акціонерами) — це власні кошти фірми:

· акціонерний капітал — вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників фірми, їхніх подальших внесків, а також внесків інших акціонерів;

· нерозподілений прибуток — це та частина прибутку, яку буде інвестовано в розширення бізнесу фірми (чистий прибуток за мінусом суми сплачених дивідендів).

Плановий баланс на момент започаткування бізнесу фірми скласти порівняно легко, оскільки він відбиває потреби фірми у стартовому капіталі. Конкретно він показує:

1) як передбачається залучати необхідний капітал (пасиви та зобов’язання перед власниками);

2) на що залучені кошти передбачається витратити (які активи будуть придбані).

Планові баланси на другий і третій роки безпосередньо залежать від балансу на перший рік і очікуваних фінансових результатів діяльності фірми у відповідні періоди.

У текстовій частині фінансового плану подаються пояснення, які розшифровують припущення щодо окремих статей планового балансу.

У процесі передбачення очікуваних показників балансів слід звернути увагу на такий момент. Підприємці-початківці іноді помилково вважають, що на своєму старті фірма може використовувати тільки (або переважно) позичені кошти. Проте кредитори та інвестори завжди вимагають, щоб певна частка капіталу фірми була створена за рахунок власних коштів підприємця. Тоді підприємець буде «тісно прив’язаний» до свого бізнесу. Якщо для фірми настане скрутна доба, то він не втече, не зазнавши відчутних особистих утрат. Такий підприємець робитиме все залежне від нього, аби вийти з кризи і забезпечити подальший розвиток фірми.

9.5. ОЧІКУВАНІ ФІНАНСОВІ КОЕФІЦІЄНТИ

Глибоке розуміння й реальний аналіз планового балансу, плану доходів і видатків і плану руху готівки є обов’язковою умовою прийняття виважених фінансових рішень. При цьому в процесі складання фінансового плану дуже важливо знати, хто і з якою метою вивчає зазначені планові та фінансові документи. Це можуть бути:

1) кредитори. Їх інтересуватиме питання: «Чи буде здатна створювана фірма сплачувати боргові зобов’язання?»;

2) інвестори. Їх інтересуватиме поточний та майбутній рівень прибутковості фірми й ризику, з яким пов’язана її діяльність;

3) сам підприємець. Його цікавить, як розвиватиметься бізнес фірми з фінансового погляду і які сильні та слабкі сторони фірми можуть виявитися у зв’язку з цим.

Будь-який узятий окремо показник балансу мало про що свідчить. Проте, коли ці показники розглядати у співвідношенні один з одним, з’являється можливість оцінити фінансовий стан фірми. Ще детальнішу картину ефективності майбутньої фінансової діяльності фірми можна отримати, аналізуючи одночасно показники планового балансу, плану доходів і видатків та плану руху готівки. Ці фінансові документи містять усю необхідну інформацію для розрахунків фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий коефіцієнт — це співвідношення бухгалтерських показників. Саме за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на всі запитання, які їх цікавлять. Для цього необхідно:

1) порівняти показники створюваної фірми із показниками ін­ших аналогічних компаній та з нормативними показниками по галузі;

2) простежити тенденцію зміни відповідного показника протягом планового періоду.

Підприємцеві важливо показати, що й він здійснив відповідний фінансовий аналіз. Тому у фінансовому плані звичайно наводяться розрахунки та співвідношення основних фінансових коефіцієнтів, які згруповані за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників фірми (табл. 9.8).

Коефіцієнти ліквідності.Ліквідність — це здатність фірми виконувати свої короткострокові зобов’язання, спроможність активів фірми перетворюватися в готівку, яка і є абсолютно ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування фірми та зробити неможливими сплату рахунків і виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:

1) чистий оборотний капітал (він створюється за рахунок довгострокових джерел і не потребує повернення найближчим часом):

,

де О_к — чистий оборотний капітал;

П_а — поточні активи;

П_п — поточні пасиви;

Табл. 9.8

2) коефіцієнт поточної ліквідності (за його допомогою можна оцінити, яку частку своїх короткострокових зобов’язань фірма може покрити за рахунок реалізації поточних активів; коефіцієнт поточної ліквідності має перевищувати 1):

,

де К_пл — коефіцієнт поточної ліквідності;

П_а — поточні активи;

П_п — поточні пасиви;

3) коефіцієнт термінової ліквідності (це співвідношення найбільш ліквідної частини активів і поточних пасивів). Він дає змогу точніше визначити рівень ліквідності фірми.

,

де К_тл — коефіцієнт термінової ліквідності;

П_а — поточні активи;

МЗ — матеріальні запаси;

П_п — поточні пасиви.

Коефіцієнти платоспроможності.Платоспроможність — це здатність фірми виконувати свої довгострокові зобов’язання в міру настання строків платежів. До основних коефіцієнтів платоспроможності належать:

1) коефіцієнт заборгованості (цей показник характеризує частку залучених засобів у загальній сумі активів фірми, тобто допомагає оцінити фінансову стійкість фірми, зробити висновок щодо її здатності залучати додатковий капітал. Бажано, щоб цей показник не перевищував 50 %).

,

де К_з — коефіцієнт заборгованості;

З — загальна сума зобов’язань;

А — загальна сума активів;

2) коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (він показує здатність фірми повернути борги та відшкодувати збитки за рахунок власного капіталу. Бажано, щоб це співвідношення було на рівні до 25 %):

,

де К_сзвк — коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

З — загальна сума зобов’язань;

ВК — власний капітал.

Коефіцієнти рентабельності.Показники рентабельності характеризують здатність фірми отримувати прибуток на вкладений капі­тал. Вони є індикаторами фінансового стану та ефективності управ­ління фірмою. До основних показників рентабельності належать:

1) коефіцієнт валового прибутку (показує рівень прибутковості на кожну гривню обсягу продажу фірми, тобто характеризує потенційну дохідність фірми):

,

де К_вп — коефіцієнт валового прибутку;

ВП — валовий прибуток;

П — обсяги продажу;

2) коефіцієнт операційного прибутку (дає змогу точніше відобразити прибутковість виробничої діяльності фірми, оскільки на нього не впливають особливості чинної системи оподаткування):

,

де К_оп — коефіцієнт операційного прибутку;

ОП — операційний прибуток;

П — обсяги продажу;

3) коефіцієнт чистого прибутку (є основним показником рентабельності, оскільки характеризує реальну прибутковість діяльності фірми):

,

де К_пр — коефіцієнт чистого прибутку;

П_Р — чистий прибуток;

П — обсяги продажу;

4) окупність інвестицій (показує, наскільки ефективно здійснюється управління фінансами фірми з погляду використання можливих джерел прибутку):

,

де О_і — окупність інвестицій;

П_Р — чистий прибуток;

А — загальна сума активів.

5) окупність власного капіталу (дає змогу оцінити прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):

,

де О_ВК — окупність власного капіталу;

П_Р — чистий прибуток;

ВК — власний капітал.

Складаючи фінансовий план, необхідно усвідомлювати, що нормативні (середньогалузеві) значення фінансових коефіцієнтів є різними в різних сферах бізнесу. В одній галузі, наприклад, типовим може бути відносно висока довгострокова заборгованість, а в ін­шій — швидка окупність запасів. Оскільки кредитори та інвестори обов’язково враховують такі моменти, будь-які відхилення відповідних фінансових коефіцієнтів від середньогалузевих параметрів обов’язково слід пояснити в фінансовому плані. Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів, які відображають інтереси власників бізнесу, наведено у табл. 9.9.

Проведений за допомогою фінансових коефіцієнтів аналіз майбутнього фінансового стану фірми, так само як і розробка планових фінансових документів фірми, грунтується на певних передбаченнях та припущеннях. Тому часто виникає потреба перевірити похідні (початкові) припущення. Таку перевірку прийнято називати аналі­зом чутливості.

Таблиця 9.9

Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів (%)[1]

За своєю сутністю аналіз чутливості є спробою оцінити достовірність висновків, отриманих в результаті складання бізнес-плану. Процедура аналізу чутливості передбачає розрахунки кількох варіантів прогнозів почерговим уведенням в них ключових припущень та оцінюванням впливу цих змін на майбутні фінансові результати діяльності фірми. Для того, щоб не втратити відправну точку аналізу та запобігти плутанині, рекомендується змінювати припущення по одному, зберігаючи решту даних незмінними. Після цього можна досліджувати результати змін за різних припущень. У процесі аналізу чутливості підприємець повинен самостійно визначити межі допуску таких припущень.

Результати аналізу чутливості слід розглядати, виходячи з уже прийнятих у бізнес-плані рішень. При цьому аналіз чутливості дає змогу виявити певний діапазон варіацій вихідних припущень, за межами якого здійснення даного підприємницького проекту є проблематичним або недоцільним.

На практиці аналіз чутливості означає, що планові фінансові документи розглядаються з погляду кількох реальних перспектив. При цьому точного варіанта прогнозу може і не бути, зате буде знайдено певну кількість варіантів реалізації даного підприємницького проекту, які є можливими з погляду здорового глузду. Такий підхід до прийняття рішень є набагато ліпшим, ніж суто теоретичні розумування, коли бажане беруть за дійсне.

Наприкінці фінансового плану мають бути узагальнені й охарактеризовані потреби фірми у фінансових ресурсах, які, власне, фірма й прагне отримати завдяки представленому бізнес-плану, а також план повернення кредиторам та інвесторам їхніх коштів. Тобто в кінцевому параграфі фінансового плану підприємець має викласти свої пропозиції щодо:

1) загальних фінансових потреб фірми в плановому періоді;

2) умов і порядку отримання фінансових коштів;

3) умов та термінів повернення коштів кредиторам та інвесто­рам, а також сум їхніх передбачуваних доходів.

Визначити загальні фінансові потреби фірми у плановому періоді, ураховуючи вже проведені в маркетинг-плані, виробничому, організаційному та фінансовому планах розрахунки, порівняно просто. При цьому бажано, щоб відомості про основні очікувані стартові витрати було підтверджено копіями контрактів, угод, протоколів про наміри тощо.

Більшу частину фінансових коштів, необхідних для започаткування фірми, звичайно, надають засновники (власники). Проте на практиці, як правило, виникає потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні. Зовнішнє фінансування підприємницького проекту здійснюється в двох основних формах:

1) або необхідні кошти позичаються (у грошовій чи товарній формі);

2) або вони з’являються внаслідок продажу частини майна фір­ми одному, кільком чи багатьом фізичним або юридичним особам.

Можливі також різні варіанти поєднання позичкового та акціонерного (пайового) інвестування.

Проблема залучення зовнішніх фінансових коштів ускладнюєть­ся існуванням багатьох джерел фінансування, кожне з яких має свої переваги й недоліки. Завдання полягає в тому, щоб знайти такий варіант поєднання джерел фінансування, який би забезпечив досягнення мети і мав найнижчу ціну. При цьому практика свідчить, що фінансування через кредити доцільне для проектів, які пов’язані з розширенням виробництва на вже діючих підприємствах. За реалізації проектів, спрямованих на створення нової фірми або реалізацію технологічного нововведення, ліпшою формою фінансу­вання є акціонерний капітал.

Конкретний вибір форм і джерел фінансування, визначення термінів та умов повернення коштів інвесторам і кредиторам залежить від різноманітних факторів і є предметом майбутніх переговорів. У фінансовому плані необхідно тільки:

1) чітко викласти бажані умови та порядок отримання необхідних фінансових коштів;

2) визначити той процент за кредит або частку участі в прибутках, що їх власники бізнесу можуть запропонувати кредиторам чи інвесторам.

Головне завдання тут — окреслити основні параметри майбутньої угоди та визначити справедливу ціну за кредит або ту частку бізнесу, якою підприємець збирається поступитися.

Перелік контрольних запитань до розділу «Фінансовий план» наведено у табл. 9.10.

Резюме

1. Головною метою фінансового плану є узагальнення у вартіс­ній формі результатів розробки всіх попередніх розділів бізнес-плану, обгрунтування доцільності реалізації пропонованого бізнесо­вого проекту. Економічні розрахунки, що містяться у фінансовому плані, уможливлюють вичерпну відповідь на такі запитання потен­ційних інвесторів і кредиторів: 1) звідки фірма отримуватиме кошти і на що останні буде витрачено; 2) яким буде фінансовий стан фірми наприкінці кожного прогнозованого періоду; 3) чи здатний підпри­ємець належно розпорядитися отриманими коштами й виконати вчасно всі взяті на себе зобов’язання.

2. Особливості розробки фінансового плану полягають: а) у наявності конкретного переліку фінансових документів стандартної форми з єдиною методикою розрахунків відповідних показників; б) у наявності фінансових планів, що їх складено з перспективою на три роки з виокремленням щомісячних показників за перший рік і квартальних за інші два роки; в) у недопущенні розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану; г) у доцільності опрацювання кількох сценаріїв розвитку подій з урахуванням консервативних припущень та повного економічного потенціалу започатковуваного бізнесу; д) у вміщенні достовірної інформації й точних фінансових розрахунків, а також пояснення відхилення фінансових показників від середньогалузевих у відповідній сфері бізнесу.

Таблиця 9.10

Контрольні запитання до розділу «Фінансовий план»

3. Як правило, фінансовий план будь-якого бізнес-плану містить три підрозділи: перший — план доходів і видатків (план прибутків і збитків); другий — план грошових надходжень і виплат (план руху готівки); третій — плановий баланс. На основі останнього розраховують очікувані фінансові коефіцієнти, щоб передбачити майбутній фінансовий стан фірми, яка започатковує або розвиває новий бізнес. Поряд з цим у фінансовому плані треба навести всі припущення, на яких грунтуються економічні розрахунки.

4. План доходів і видатків, який є першим фінансовим документом цього підрозділу бізнес-плану, характеризує загальні суми прогнозованих доходів фірми від започатковуваної бізнесової діяль­ності та її витрат за певний (у більшості випадків — трирічний) період. Він складається за стандартною формою і містить такі розрахункові показники:

А. Загальний обсяг продажу товарів.

Б. Собівартість проданих товарів — усього, зокрема: матеріальні витрати й прямі витрати праці.

В. Валовий прибуток (рядок А – рядок Б).

Г. Операційні витрати — усього, зокрема: заробітна плата персоналу (за винятком прямих витрат праці), нарахування на заробітну плату, рентні платежі, комунальні послуги, витрати на утримання офісу й відрядження, реклама, страхові платежі, послуги зовнішніх консультантів, інші операційні витрати.

Д. Операційний прибуток (рядок В – рядок Г).

Е. Сплата процентів за кредит.

Є. Чистий прибуток до сплати податків (рядок Д – рядок Е).

Ж. Податок з прибутку.

З. Чистий прибуток (рядок Є – рядок Ж).

При цьому в плані подається структура доходів і видатків у середньому по галузі бізнесу (у процентах до загального обсягу продажу товарів), а фінансові показники наводяться в помісячному й поквартальному розрізі відповідно для першого року нової бізнесо­вої діяльності та інших двох.

5. У процесі розробки підрозділу фінансового плану «План доходів і видатків» особливу увагу треба приділяти прогнозуванню майбутніх обсягів продажу товарів з помісячним розподілом для першого року і поквартальним — для другого й третього років нової бізнесової діяльності. Майбутній обсяг продажу прогнозується окремо по кожному виробу та по всій сукупності таких на основі продажної ціни за одиницю й кількості проданих товарів у фізичних одиницях. При цьому необхідно давати чітке пояснення припущень, які обгрунтовують прогнозування обсягів продажу продукції.

6. У цьому підрозділі фінансового плану мають бути здійснені аналіз і розрахунок точки беззбитковості виробництва та реалізації продукції майбутнього бізнесу, що є обов’язковою вимогою потен­ційних інвесторів і кредиторів. Точка беззбитковості показує, скіль­ки одиниць продукції має продавати фірма-продуцент, щоб поточні витрати окупалися її доходами (прибутком). Розрахунок точки беззбитковості здійснюється встановленням відношення операційних (умовно-постійних) витрат до продажної ціни одиниці продукції за відрахуванням з неї змінних витрат на одиницю тієї самої продукції.

7. Другим обов’язковим підрозділом фінансового плану є план грошових надходжень та виплат, який дає змогу: а) визначити пері­од діяльності, коли фірма відчуватиме брак або надлишок готівки; б) розрахувати, скільки коштів треба позичити на цей період; в) показати, на що конкретно позичені кошти буде витрачено; г) з’ясувати термін повернення позичкових коштів. Головним завданням складання цього підрозділу фінансового плану є узгодження в часі грошових надходжень і виплат задля забезпечення необхідної ліквід­ності фірми, тобто сталої наявності на її рахунку готівки, достатньої для розрахунків за зобов’язаннями.

План грошових надходжень і виплат формується в певній послі­довності: 1) визначаються готівкові кошти фірми на початок місяця (перший рік діяльності) чи кварталу (другий і третій рік діяльності); 2) обчислюються всі передбачувані грошові надходження (виторг від продажу, надходження на рахунки за продаж у кредит, позичка, інші надходження) у ті самі проміжки часу; 3) розраховуються обо­в’язкові платежі (купівля товарів, заробітна плата, нарахування й податки на зарплату, рентні платежі, комунальні послуги, рекламні витрати, страхові платежі, придбання машин та устаткування, виплата боргу та процентів тощо); 4) визначається чистий потік готівки як різниця між загальними сумами грошових надходжень та обо­в’язкових платежів; 5) розраховується сума готівкових коштів на кінець відповідного періоду додаванням або відніманням до (від) готівкових коштів на початок певного про­міжку часу відповідно додатного чи від’ємного потоків готівки.

8. За надзвичайно важливий підрозділ фінансового плану визнають плановий (очікуваний) баланс фірми, що збирається започаткувати новий або розширити діючий бізнес. Баланс будь-якої фірми, який складається на певну дату, має стандартну форму й містить три складові: активи, пасиви, власний капітал. Активи балансу фірми роз­поділяються на поточні (готівка; цінні папери; дебіторська заборгованість; матеріальні запаси; рентні, страхові та авансові платежі) та постійні (матеріальні — земля, будівлі, споруди, устаткування тощо — й нематеріальні активи — права використання об’єк­тів промислової та інтелектуальної власності, «ноу-хау», здобута ре­путація фірми тощо). Пасивами вважаються суми поточних і довгострокових зобов’язань фірми перед іншими партнерами по бізнесу. До поточних зобов’язань, які мають бути виконані протягом одного року, належать кредиторська й податкова заборгованість, а також вит­рати, нараховані до сплати (невиплачена заробітна плата, проценти за кредит, страхові та пенсійні нарахування). Довгострокові зобов’язання (на строк понад рік) охоплюють векселі й кредити під заставу майна. Власний капітал фірми складається з акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, що спрямовується на розширення бізнесу фірми в майбутньому.

9. Найточніше рівень майбутнього фінансового стану фірми можна спрогнозувати, одночасно аналізуючи всі раніше розроблені підрозділи фінансового плану на основі розрахунків і порівняння з нормативними значеннями очікуваних фінансових коефіцієнтів. Як правило, розраховують та аналізують три групи фінансових коефіцієнтів. До першої групи належать коефіцієнти ліквідності (чистий оборотний капітал, коефіцієнти поточної й термінової ліквідності). Друга група охоплює коефіцієнти платоспроможнос­ті — коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів. Третю групу становлять коефіцієнти рентабельності: коефіцієнти валового, операційного й чистого прибутку; окупність інвестицій та власного капіталу.

10. Здійснюваний за допомогою розрахованих фінансових коефіцієнтів аналіз майбутнього фінансового стану фірми грунтується на певних передбаченнях і припущеннях. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба в перевірці цих передбачень (припущень), яку прийнято називати аналізом чутливості. Останній є спробою оціни­ти достовірність висновків, отриманих у процесі розробки цього підрозділу бізнес-плану. Процедура аналізу чутливості передбачає розрахунки кількох варіантів прогнозів уведенням у них почергово основних припущень та оцінюванням їхнього впливу на майбутні фінансові результати діяльності фірми. Аналіз чутливості дає змогу встановити такий діапазон варіацій вихідних припущень, за межами котрого здійснення запропонованого бізнес-проекту стає проблематичним, а також визначити можливі варіанти реалізації такого проекту, спираючись на здоровий глузд.

[1] За даними статистики розвинутих країн.