Державний бюджет і його структура

Національна економіка та макроекономічна політика.

 

2.

У щоденному спілкуванні між людьми слова "фінанси" і "гроші" вживаються часто як синоніми, як однозначні поняття. Проте між ними існує різниця й до того ж істотна.

Фінанси (від фр. "finance", лат. "financia" - готівка, дохід) - означало завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і державою. Згодом термін "фінанси" починає використовуватися до всієї сукупності грошових відносин, пов'язаних з системою державних доходів і видатків.

У загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов'язань.

Фінанси охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в банки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами.

Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, платежі, інвестиції, пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, фінанси не гроші чи грошові доходи, а економічні відносини.

Фінанси - це система відносин з приводу розподілу й використання фондів грошових коштів(фінансових ресурсів).

Основними суб'єктами фінансових відносин є: держава, державні органи управління, підприємства, установи, громадські організації й населення країни.

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо), а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу, спадщини тощо.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це "кровоносна система" будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси - це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне страхування) перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв'язання соціальних проблем, проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій - це грошові ресурси, що забезпечують процес формування і використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й прибутку. Фінанси підприємств об'єднують фінанси всіх суб'єктів господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній. Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення - це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв'язку. Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій та інвестицій). Фінанси підприємств і населення також пов'язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення. Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових частин.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Держава мобілізує фінансові ресурси, розподіляє і використовує для виконання своїх функцій на основі прийнятих законодавчих актів. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються. Фінансова політика в умовах переходу до ринку передбачає:

* Фінансове оздоровлення економіки.

* Податкову систему розглядати як основний механізм мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет.

* Перебудова структурної політики, розширення сфери послуг.

* Розвиток підприємництва.

* Конверсію військового виробництва.

* Створення нової банківської системи.

* Здійснення кредитної реформи і т. д.

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

 

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

 

Державний бюджет і його структура

 

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше - бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, - залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління ) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

* зниженням рівня суспільного виробництва;

* глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

* послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

* нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

* великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;

* великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з новим Законом України "Про бюджетну систему України" необхідно провести глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи передбачається:

* по-перше, реальне розмежування фінансової та податкової системи;

* по-друге, реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного бюджету;

* по-третє, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави - доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

* по-четверте, здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.

 

 

3.

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, що їх реалізують.

Сучасна кредитна система розвинених країн світу має таку структуру:

Þ Центральний банк

Þ Комерційні банки

Þ Небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, фонди соціального страхування, кредитні спілки тощо).

Розвиток кредитної системи характеризується концентрацією та універсалізацією банків.

Через кредитну систему відбувається реалізація кредитних відносин.

Кредитні відносини – це відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками при здійсненні кредитних операцій.

Суб’єктами кредитних відносин є: держава, фінансово-кредитні інститути, підприємці і населення. Об’єктами кредитних відносин є матеріальні цінності, активи і грошові кошти.

Джерелами кредитних ресурсів держави:

· власні кошти кредитних установ;

· залучені депозити фізичних і юридичних осіб в комерційних банках – основне джерело кредитних ресурсів;

· кошти на поточних рахунках у банках;

· міжбанківські кредити;

· внески юридичних і фізичних осіб у страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки та інші фінансові організації;

· кошти бюджету;

· залучені кошти міжнародних фінансово-кредитних установ та інших держав.

Кредитні відносини між кредитними установами та клієнтами будуються на основі кредитних договорів, в яких визначаються взаємні зобов’язання та юридична відповідальність сторін – кредитора і позичальника.

Кредитні відносини реалізуються через кредитні операції, які поділяються за такими ознаками:

- за забезпеченням: забезпечені заставою, іпотечні, гарантовані банками, незабезпечені.

- залежно від терміну надання позики: короткотермінові – до 1 року; середньотермінові – до 5 років; довготермінові – більше 5 років.

- за методом стягнення: при видачі кредиту; при поверненні позики; рівними частинами в період користування позикою.

Основними принципами кредитування є:

Ø Цільовий характер. Позики переважно надаються на певні потреби, визначені бізнес-планом і кредитним договором, зокрема на: відтворення оборотного капіталу; відтворення основного капіталу; здійснення комерційних операцій; придбання товарів споживчого характеру.

Ø Терміновість. Кредит обмежується певними термінами використання.

Ø Повернення. У відповідності з кредитним договором позика має бути повернена позичальнику у визначений термін.

Ø Платність. За користування кредитом належить сплачувати банківський процент.

Розрізняють такі форми кредиту:

 

1. Комерційний кредит має товарну форму, коли підприємці постачають один одному товари з відстрочкою платежу. При цьому оформляється боргове зобов’язання - вексель.

2. Банківський кредит надається позичальнику у грошовій формі кредитними інститутами.

3. Споживчий кредит надається торгівельними фірмами фізичним особам у вигляді товарів особистого вжитку: меблів, холодильників, автомобілів.

4. Державний кредит надає держава за рахунок своїх ресурсів юридичним і фізичним особам.

5. Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу між країнами, між світовими фінансово-кредитним організаціями і державою.

Через кредитні відносини мобілізуються тимчасово вільні кошти країни і перетворюються у кредитні ресурси, які сприяють розвитку національної економіки.

 

5.

 

Податки - це обов'язкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних і фізичних осіб. Вони виникли давним-давно, коли виникла держава. За допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Таким чином, у бюджеті акумулюється 40-60% національного доходу.

Важливу роль у формуванні ефективної податкової політики належить обґрунтуванню оптимальних принципів оподаткування. А.Сміт сформулював чотири фундаментальні принципи або "закони", що стали класичними і придатні для будь-якої економічної системи: перший - піддані держави повинні брати участь в утримуванні уряду відповідно до свого доходу, яким вони користуються під захистом держави; другий - податок який зобов'язана сплачувати кожна окрема особа має бути точно визначений (строк оплати, спосіб платежу, сума платежу); третій - податок повинен стягуватися в той час і таким способом, які найзручніші для платника; четвертий - податок має бути розроблений таким чином, щоб він стягувати з народу як найменше грошей понад те, що необхідно для формування державного бюджету [29: 185-190].

Таким чином, при формуванні податків необхідно в сучасних умовах дотримуватись таких принципів, як визначеність; простота і зручність; однократність; стабільність; обов'язковість; справедливість та інші.

Суспільне призначення податків проявляється в їх функціях. Їх дві - "фіскальна" й "економічна".

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Наприклад, не обкладати податком частину прибутку, яка піде на впровадження нової техніки, що сприяє науково-технічному прогресу. А не обкладаючи податком частину прибутку, яка йде на благодійну діяльність, держава стимулює підприємства до вирішення соціальних проблем. Значне підвищення податків здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку діяльність.

Функції податків взаємозв`язані. Ріст податкових поступлень у бюджет, тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків. У той же час досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення розвитку і росту дохідності виробництва дозволяє державі отримати більше коштів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної, зміцнює її.

Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

* суб`єкт податку або платник - особа, на яку законом покладено обов`язок сплачувати податок;

* об`єкт податку - доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

* джерело податку - дохід, за рахунок якого сплачується податок;

* ставка податку - розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків.

Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну нафти, за 1 куб. м газу).

Пропорційні - діють в однаковому відсотковому відношенні до об`єкта податку без врахування диференціації його величини.

Прогресивні ставки - середня ставка прогресивного податку підвищується у міру зростання доходу.

Регресивні ставки - середня ставка регресивного податку знижується у міру зростання доходу.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки сплачуються суб`єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих - податки на доходи фізичних та юридичних осіб (податковий, помайновий, із спадщини тощо).

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох видах: "акцизи", "фіскальні монопольні податки", "митні збори".

Акциз - різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні, транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки, демонстрація фільмів). У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару. Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою. Виник цей податок з "реалії", тобто привласнення державою виключного права на той чи інший вид діяльності. Наприклад, існує в державі монополія на виробництво алкогольних виробів. Напередодні антиалкогольної компанії цей вид монопольної державної діяльності забезпечував надходження в бюджет більше третини його суми. Практично завжди об`єктом державної монополії було також виробництво і реалізація виробів з хутра і золота.

Митні збори - це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові".

Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо. Відомі три основних способи збільшення податкових надходжень у бюджет:

а) розширення кола платників податків;

б) збільшення числа тих об`єктів з яких стягуються непрямі податки;

в) підвищення податкових ставок і при прямому, і при непрямому оподаткуванні.

Прагнення держави збільшити поступлення в бюджет зрозуміти можна, водночас рівень податкових ставок не повинен перевищувати того рівня, за яким зростання ставки податку веде до зменшення надходжень. Теоретично це обґрунтував американський економіст А.Лаффер. Він показав залежність між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в бюджет. Крива Лаффера зображена на рис.

Рис. Крива Лаффера

 

Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до 100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального рівня Y, а потім знову зменшуються до нуля. На погляд Лаффера, податкові надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, гальмують науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Професор Лаффер спробував теоретично довести, що при ставці податку більше 50% різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому. Необхідно знайти такий рівень податкової ставки, за якої бюджет буде найбільшим. Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30-35%.

В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Правовою основою податкової системи є закони України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір", "Про державну податкову службу", "Про систему оподаткування". В них передбачено, що при визначенні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також встановленні обов'язків і відповідальності платників ця система будується на таких принципах:

По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки усіма об'єктами оподаткування.

По-друге, обов'язковість оподаткування всіх доходів незалежно від їхніх джерел.

По-третє, застосування єдиних податкових ставок до різних власників і громадян, тобто з рівної величини доходу повинна сплачуватися рівна величина податку.

По-четверте, підвищення стимулюючої ролі податкових норм, особливо через систему пільг.

По-п'яте, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і забезпечення надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

По-шосте, повсюдний та жорсткий фінансовий контроль за зобов'язаннями з податкових платежів усіх об'єктів через декларації й податкову інспекцію.

Законодавчі акти в юридичному аспекті визначають права, обов'язки та відповідальність обох сторін процесу оподаткування та функціонування його механізму.

Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність; у строки, встановлені законодавством, подавати до державних податкових інспекцій та інших державних органів бухгалтерську звітність та інші документи та відомості, пов'язані з обчисленням і оплатою податків та інших обов'язкових платежів; своєчасно і в повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші податкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, які використовуються з метою одержання доходів чи пов`язані з утриманням об`єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення податків та інших обов`язкових платежів; виконувати інші обов`язки, пов`язані з обчисленням і оплатою податків та інших обов'язкових платежів.

Нова податкова система встановлює відповідальність платників за правильність обчислення і своєчасність оплати податків та інших обов'язкових платежів, за виконання законодавства про оподаткування: суми донарахованих податків та інших обов'язкових платежів і фінансових санкцій сплачуються до бюджету і державних цільових фондів юридичними особами в 10-ти денний строк з дня складання акту перевірки, а громадянами - 15-денний строк з дня прийняття державними податковими інспекціями відповідного рішення; сума податків та інших обов'язкових платежів, не внесених у встановлений строк, а також суми штрафу та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів (з юридичних осіб) незалежно від форм власності та результатів господарсько-фінансової діяльності - у безперечному порядку, а з громадян - за рішенням суду або через нотаріальні контори, за виконавчими приписами; посадові особи підприємств, установ, організацій, громадяни, винні в порушенні законодавства про оподаткування у встановленому законом порядку притягаються до адміністративної, дисциплінарної та кримінальної відповідальності.

Серед заходів відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного і адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, які не дотримуються чинного законодавства. Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової суми до бюджету і покликані посилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподаткування.

Важливим засобом ефективного застосування законів про оподаткування повинно стати і прийняття податкового Кодексу України, який би систематизував усі нормативні акти про податки і зменшив кількість податків.

 

.


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ЗАЙНЯТІСТЬ, РИНОК ПРАЦІ ТА ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ. | 




Дата добавления: 2015-11-18; просмотров: 1233;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.043 сек.