Міжнародні валютно—фінансові відносини.

План.

1. Суть міжнародних валютно—фінансових відносин.

2. Еволюція міжнародних валютно—фінансових відносин.

3. Валютні курси та конвертованість валют.

4. Валютний ринок і валютні операції.

5. Міжнародні фінансово—економічні організації.

–1–

Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Основою розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованих форм власності. .Зазначені процеси, у свою чергу, визначаються дією об’єктивних економічних законів у межах світового господарства. Міжнародні валютні відносини справляють активний вплив на розвиток всіх елементів світової економічної системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування і еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності тощо.

Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему.

Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввозу, вивозу, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей.

Складовими елементами національної валютної системи є: національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, валютні обмеження і т.ін.

Новим етапом у розвитку міжнародних валютно—фінансових відносин стало створення наприкінці XIX ст. світової валютної системи. Цей процес відбувався на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку та поширення золотого стандарту.

Золото на той час виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін.

–2–

Протягом останнього століття міжнародна валютна система існувала в таких формах: 1) золотого стандарту; 2) золотодоларового стандарту; 3) плаваючих курсів.

Система золотого стандарту сформувалася у XIX ст. і проіснувала до 20 – 30 років XX ст. Юридично вона оформилася на Міжнародній конференції 1867р., що відбулася у Парижі. Основними рисами системи золотого стандарту були: 1) наявність фіксованих валютних курсів; 2) встановлення певного золотого вмісту національних валют; 3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількості грошей в обігу; 4) вільний експорт та імпорт золота.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Ця девальвація та ряд інших причин остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотодоларового (золотовалютного) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944р. у Бреттон—Вудсі (США). За місцем підписання угоди система дістала назву Бреттон—Вудської. Система золотодоларового стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який взяв на себе функцію управління цією системою. Бреттон—Вудська система з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70—х років.

На зміну Бреттон—Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн—членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменовувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Головний зміст полягає в тому, що обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну, тобто валютні курси, досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти.

–3–

Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:

* національний дохід і рівень витрат виробництва;

* реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;

* стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;

* рівень відсоткових ставок у країні;

* довіра до валюти на світовому ринку.

Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.

Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

Частково конвертована валюта (ЧКВ)- національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

Неконвертована валюта- національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.

Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.

Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:

* Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.

* Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.

* Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.

* Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.

Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року.

- 4 –

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої с, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великого банківського і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

Операції "спот" передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

Операції "форвард" - це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

Операція "аутрайт" означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець - купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

Операція "опціон", коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

Які ж валютні ринки існують?

Ринок євровалют - це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де операції здійснюються у євро. Об'єктивною причиною виникнення й розвитку ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для стійких валютно-фінансових зв'язків цілої групи країн і введення євро.

Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні зв'язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

- 5 -

Розвиток економічної інтеграції, валютних і фінансово-кредитних відносин між державами зумовив появу таких інститутів міжнародного співробітництва, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Вони створювалися на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це наднаціональна валютно-кредитна установа. Вона створена на Міжнародній валютно—фінансовій конференції в Бреттон—Вудсі (США) у 1944 р., як спеціалізована представницька організація ООН. МВФ почав працювати з 1 березня 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Згідно статуту, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн—членів Фонду. Цим МВФ сприяє зростанню та збалансованості міжнародної торгівлі, відіграє активну роль у поліпшені економічного клімату окремих країн і стабілізації світового господарства в цілому.

Світовий банк —це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

МБРР заснований одночасно з МВФ в Бреттон—Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 25 червня 1946 р. Місце перебування — Вашингтон. Членами Банку можуть бути лише члени МВФ. МБРР — це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми, при цьому, лише урядам і центральним банкам країн. З метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МБРР нині надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Основна маса кредитів спрямовується, на розвиток виробничої інфраструктури і сільського господарства. Банк фінансує також приоритетні державні програми в різних галузях економіки.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) — міжнародний банк, створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. З розпадом останнього ЄБРР надає допомогу у реформував економіки країн, що виникли на його терні.

Питання для самоперевірки.

1. Міжнародні валютні системи та їх характеристики.

2. Міжнародні фінансово – економічні організації та їх роль у світовому господарстві.

Література:

1. Економіка України (журнал).

2. Економікс (додаток до газети «Кіровоградська правда»).—1997.

3. Економічний словник—довідник: За ред. док. екон. наук, проф. С.В.Мочерного.— К.:Феміна,1995.-368с.

4. Заглинська Л.В., Заглинський А.О., Матусевич М.К., Самборський І.О. Загальні основи економічної теорії. – К.: НМЦВО, 2002. – 408с.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2т.: Пер. с англ. 11-го изд.-М.:Респу6лика, 1993.

6. Основи економічних знань/ За ред. проф. С.В. Мочерного.—К.: Феміна, 1995.—352с.

7. Основи економічних знань: Запитання і відповіді/ За ред. проф. С.В.Мочерного.— К.: Феміна, 1996.—272с.(“Альма-матер”).

8. Основи економічної теорії. Методичні вказівки/ Б.Л.Дратвер, І.В.Олійник, Н.О.Пасічник.-Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В.Винниченка.-1999.-60 с.

9. Основи економічної теорії: Підручник /С.Дзюбик. О.Ривак,—К.:Основи, 1994.—336с.

10. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. А.П.Гальчинського.—К.: Вища шк., 1995.-509с.

11. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. С.В. Мочерного.—К.: Видавничий центр «Академія», 1998.-464с.

12. Основи економічної теорії: Підручник: У 2-х кн./ Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда та ін.-К.: Либідь, 1994.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред.Г.Н. Климка, В.П.Нестеренка.-К.: Вища шк., 1994.—559с.

14. Самуельсон П. Економіка: Підручник.-Львів:Світ, 1993-496с.

15. Словник ринкової економіки: За ред. проф. Дратвера Б.Л.—Кіровоград: Видавництво КДПУ ім. Володимира Винниченка, 1996.—95с.

16. Туган—Барановский М.І. Політична економія: Курс популярний.—К.: Наукова думка, 1994.-264.

i.