Геологічна роль льодовиків. Гляціальний рельєф.
Як відомо, із курсу загального землезнавства, льодовики поділяються на два типи: гірські (утворюються в горах, вище снігової лінії) та материкові або покривні (утворюються у тих місцевостях, де річна кількість тепла недостатня для розплавлення твердих опадів, що випадають за цей же ж період).
Нагромаджені у депресіях рельєфу тверді опади (сніг) унаслідок процесів плавлення та сублімації (безпосередній перехід водяної пари у тверду фазу) утворюють фірн - непрозорі зерна та кристали льоду, який при дальших перетвореннях ущільнюється і формує прозорий глетчерний лід, об'єм якого у 10 разів менший від об'єму первинної снігової маси.
Однією з важливих рис утворених льодових тіл є їх рухомість, що зумовлюється як силами гравітації, так і пластичністю льоду. Саме завдяки цій властивості льодовики, які утворилися вище снігової границі, де розміщується область живлення льодовика, сповзають по схилах рельєфу у гіпсометричне нижчі області (часто навіть нижче снігової границі), де знаходиться область абляціі, тобто зона, в якій танення та випаровування переважають над акумуляцією і де відбувається процес руйнування льодовика.
Переміщуючись завдяки силам гравітації і пластичності, льодовики виконують значний обсяг робіт по формуванню рельєфу, причому утворені ними форми поверхні представлені двома головними групами: екзараційними(від грецьк.-"виорювання" – виникли завдяки руйнівній діяльності льодовиків), та акумулятивними формами (утворені при нагромадженні перенесеного льодовиком матеріалу).
Екзараційний рельєф утворюється головним чином під дією рухомої льодової маси, яку можна порівняти з діяльністю бульдозера – льодовик зриває пухкий покрив і шліфує окремі виходи скельних корінних порід, по яких він пересувається. Особливе місце у створенні екзараційного рельєфу посідають процеси фізичного (морозного) вивітрювання, внаслідок яких відбувається інтенсивне руйнування навколишніх скель і корінного ложа.
Серед найпоширеніших форм льодовикої екзарації відзначимо троги (коритоподібні долини, вироблені льодовиками у корінних породах), рігелі(урвища та нерівності льодовикової долини з поширеними слідами льодовикової шліфовки та штриховки), баранячі лоби (окремі брили, один із схилів яких пологий, а інший – крутий, які утворились при русі льодовика), кучеряві скелі (місцеві, де значно поширені баранячі лоби) та ін. Характерними екзараційними формами рельєфу, що утворюються вище снігової границі (переважно у високогір'ї) є льодовикові цирки та кари - кріслоподібні крутостінні заглиблення у схилах гір, в яких знаходяться локалізовані карові льодовики та сніжники, а часто (у більш древніх заглибинах) - карові озера. Поширення цирків та карів на протилежних схилах одного хребта часто призводить до руйнування вершин, які набувають здебільшого заокругленої форми (в окремих випадках, на більш ранніх стадіях розвитку карів, утворюються гостроверхі пірамідальні вершини - карлінги).
Таким чином, екзараційна діяльність льодовиків є одним з вирішальних факторів, що визначає головні риси високогірного альпійського рельєфу, а зрештою, призводить до формування своєрідної льодовикової поверхні вирівнювання у горах. Одним з важливих наслідків руйнівної роботи льодовиків є насичення їх уламковим матеріалом найрізноманітніших розмірів та петрографічного складу, який потрапляє на поверхню льодовика при вивітрюванні навколишніх схилів або вмерзає у його товщу при виорюванні льодовиком свого ложа. Весь уламковий матеріал, що переноситься льодовиком, називається узагальнюючою назвою- морена. Саме здатність переміщувати уламки незалежно від їх розмірів (від глинистих частинок до велетенських брил, маса яких часто перевищує десятки, а то й сотні тонн) і визначає транспортуючі особливості льодовиків, відрізняючи їх від інших екзогенних факторів (вітру, води), де панує вибірковий характер транспортування, залежний від сили та енергії потоку.
Акумулятивна діяльність льодовиків визначається саме особливостями нагромадження підхопленого і перенесеного уламкового матеріалу. Спускаючись нижче снігової границі, льодовики потрапляють у зону абляції, де внаслідок інтенсивного танення льоду втрачаються його транспортуючі можливості і відбувається акумуляція перенесеного льодовиком матеріалу. Моренні відклади утворюють різноманітні форми рельєфу, серед яких найбільше поширення мають берегові морени (формуються поблизу бортів льодовикового язика), кінцеві морени(утворюються на краю льодовика) та основна морена(строкаті за складом і розмірами уламків поля, сформовані при відступанні льодовика по всій площі його поширення). Серед характерних форм моренного мікрорельєфу слід згадати друмліни – витягнуті асиметричні горби (довжина 1-15 км, ширина 0,2-3,0 км, висота 5-15 м), складені моренним матеріалом. Їх утворення пов'язують з нагромадженням уламків у тріщинах, що розбивали край льодовикового язика.
Особливу групу льодовикових утворень становлятьфлювіогляціальні (воднольодовикові) відклади. Ці відклади формуються потоками талих вод, що витікають з-під льодовика (навіть при похолоданнях клімату. Потоки талих вод завжди насичені твердим матеріалом (внаслідок розмиву морени) і, розливаючись по прилеглій до краю льодовика території (перигляціальна зона), утворюють особливі комплекси акумулятивного рельєфу – похилі піщані зандрові рівнини, серед яких підіймаються численні мікроформи прильодовикового рельєфу (ози, ками), розділені западинами колишніх прильодовикових озер. Ози являють собою досить вузькі (10-150 м) і високі (часом до 50-80 м) пасма, які тягнуться на десятки кілометрів, нагадуючи звивисті залізничні насипи, витягнуті вздовж напрямку руху колишнього льодовика. Формування озів відбувалося при нагромадженні флювіогляціального матеріалу (шаруваті піски, стрічкові глини, гравій) у підльодовикових тріщинах та тунелях в умовах малорухомого відмираючого льодовика. Ками – це куполоподібні піщані горби з крутими (до 45°) схилами і досить плоскими вершинами, які розташовуються поодинці або групами. Їх утворення пов'язується з нагромадженням флювіогляціального матеріалу в прильодовикових озерах в умовах руйнування (відступу) льодовикового язика. Поверхня згаданих зандрових рівнин, складених пісками, після спаду води стає ареною інтенсивної вітрової діяльності, що зумовлює розвиток "насаджених" форм еолового рельєфу – дюн та ін.
Протягом геологічної історії Землі, як уже згадувалося, неодноразово створювалися умови, за яких на поверхні планети формувалися потужні льодовикові покрови. Проте найкраще вивчене четвертинне(плейстоценове) зледеніння, завдяки якому нагромаджені потужні моренні та флювіогляціальні комплекси, а також створені специфічні форми льодовикового рельєфу на території Європи, Азії, Північної Америки. Є чимало гіпотез, автори яких намагаються пояснити причини періодичних похолодань клімату, що зумовлювали розвиток льодовиків у плейстоцені. Серед них – зміни активності Сонця, зміни кута нахилу земної осі до площини орбіти тощо. І хоча єдиної теорії давніх зледенінь не існує, на підставі спеціальних геолого-геоморфологічних досліджень можна стверджувати, що протягом плейстоцену льодовики розвивалися (наступали) неодноразово.
Так, в Євразії виділяють чотири етапи плейстоценового зледеніння(окський, дніпровський, московський і валдайський), розділених епохами значного потепління клімату – міжльодовиков'ями. В усі епохи головним центром зледеніння Європи була територія Скандинавії та півночі Росії. Саме звідси льодовикові покриви, потужність яких у центральній частині перевищувала 1,5-2,0 км, просувалися далеко на південь, часто зливаючись з льодовиками, що сповзали з південних гір альпійського поясу (зокрема, з Карпат). Природно, що чим раніше були утворені ті чи інші льодовикові форми, тим гірше вони збереглися у сучасному рельєфі. І все ж у межах Східно-європейської рівнини можна простежити певну закономірність (зональність) у розміщенні льодовикового рельєфу. З півночі на південь тут виділяють принаймні три основних зони: переважної льодовикової денудації, переважаючої льодовикової акумуляції та перигляціальну.
Зона переважної льодовикової денудації, де збереглися численні форми, пов'язані з екзараційною і діяльністю льодовиків (троги, баранячі лоби, кучеряві скелі тощо), охоплює територію Фінляндії та північно-західної Росії. Екзараційні форми тут часто перекриті акумулятивними утвореннями молодших зледенінь.
Зона переважаючої льодовикової акумуляції поширена на більшій частині Східно-Європейської рівнини – від Балтійського і Білого морів аж до широти м. Дніпропетровськ (по долині р. Дніпро). З дніпровським зледенінням пов'язане утворення обширних зандрових рівнин, сформованих флювіогляціальними потоками перед льодовиковим щитом. Товщі зандрових пісків створили основу сучасних ландшафтів у Волинському та Чернігівському Поліссі (Ковельська, Сарненська зандрові рівнини та ін.). Талими водами дніпровського льодовика були утворені і численні прохідні долини – коритоподібні зниження поверхні, вироблені флювіогляціальними потоками, якими талі води виносилися за межі прильодовикових басейнів. (наприклад, прадолина Стир-Словечна у Волинському Поліссі на Рівненщині).
Типовим для перигляціальної зони є рельєф зандрових рівнин. Найбільш поширеними формами рельєфу тут є параболічні дюни, що утворюються при перевіюванні вітром центральних частин первинних поперечних дюнних пасем. Типовий дюнний рельєф (сьогодні дюни здебільшого закріплені сосновими лісами) поширений на Поліссі, тобто там, де у сучасних кліматичних умовах рельєфотворча діяльність вітру відносно незначна. Цікаву гіпотезу про геоморфологічну роль зледеніння у перигляціальніи зоні висунув відомий український геолог і географ, дослідник Полісся академік П.А. Тутковський. Він вважав, що холодні піщані пустелі (зандрові рівнини) розвіювалися потужними вітровими потоками з льодовика, де над крижаною поверхнею панувало холодне повітря з високим атмосферним тиском. Підхоплені вітром пилуваті часточки виносилися далеко за межі прильодовикової дюни і нагромаджувалися на піднятих ділянках рельєфу (у низинах вони змивалися потоками талих вод), утворюючи товщі лесових відкладів. Отже, характерний для лесових височин лісостепової та степової України, яружно-балковий рельєф теж завдячує своїм походженням епохам четвертинних зледенінь.
Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 3536;