Принципи соціальної зумовленості
1. Принцип соціальної зумовленості педагогічного процесу випливає з аналогічного закону, який говорить про те, що педагогічний процес соціально зумовлений, тобто, залежить від суспільства, що включає в себе суспільне виробництво і соціальне оточення. Рівень цієї залежності визначається мірою взаємозв'язку та пріоритетами в співвідношенні виробничої та невиробничої сфер. Чим краще працює виробництво (а саме воно служить задоволенню потреб людини), тим більш розвинений і освічений трудівник йому потрібен, або: чим вищий рівень освіти в країні, тим більш високого рівня розвитку вона може досягти.
У суспільстві з високорозвиненим виробництвом (цивілізованому) пріоритетною є невиробнича сфера, куди входятьнаука, культура й освіта.Це закономірно, тому що саме вони рухають суспільство і виробництво вперед. Тому стосовно ставлення до невиробничої сфери можна судити про рівень розвитку країни.
Педагогічний процес, будучи сполучною ланкою між суспільством і людиною, з одного боку, і посередником культурного обміну між поколіннями – з іншого, відбиває в собі соціальні пріоритети й реалізує їх у конкретних соціальних умовах. Поряд із цим він сам залежить від тих умов, у яких реалізується.
Зміст навчально-виховного процесу, його технології та умови відпрацювання визначаються соціальним замовленням школі та педагогіці.
2. Принцип зв'язку педагогічного процесу з життям. Однією з основних задач педагогічного процесу є підготовка підростаючого покоління до життя в сучасних умовах, іншими словами, до самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності. Основні з них – родина, робота, суспільство й дозвілля. Перші три – соціально задані, регламентовані й обов'язкові. Вони гармонійно вплетені в педагогічний процес у вигляді відповідних напрямків навчально-виховної роботи (громадянське виховання, підготовка до сімейного життя, профорієнтація, виробниче навчання, технічна та обслуговуюча праця), досить добре розроблені й готують людину до виконання соціальних функцій. А ось четверта – дозвілля – реалізується у вільний час, базується на особистому виборі, а не на суспільній заданості, служить розвитку здібностей і талантів. Тому проблема наявності вільного часу та його наповнення має велике значення в суспільстві та педагогіці. По тому, як людина проводить своє дозвілля, можна судити як про рівень розвитку самої людини, так і про рівень розвитку суспільства, частиною якого вона є.
Якщо на питання «Як Ви проводите своє дозвілля?» вчитель відповідає, що в нього немає вільного часу, це значить, що в нього немає можливості розвиватися, що є показником професійно-педагогічної непридатності, бо коли вчитель сам не розвивається, він не в змозі розвивати й інших.
Нерідко в присутності дорослих дитина поводиться зразково, а без них самоутверджується в діаметрально протилежних проявах. Така невідповідність заданої та вільної поведінки говорить про недосконалість соціально-педагогічних процесів і непередбачуваність їх результатів, що показує на актуальність теоретичної і практичної розробки піднятої проблеми. На жаль, будучи винятково значимою, проблема дозвілля не знайшла ще належного відображення як в педагогічних концепціях, так і в соціальній дійсності, а тому чекає своїх дослідників.
3. Принцип зв'язку педагогічного процесу з продуктивною працею. Для того, щоб реалізувати себе в житті, людина повинна вміти трудитися, а навчити її цьому – святий обов'язок родини, школи й суспільства. У педагогічному процесі фігурує всеосяжне поняття праці (праця розуму, праця душі й праця тіла), що служить задоволенню відповідних потреб людини (інтелектуальних, моральних, естетичних і фізичних). Ця праця може бути як продуктивною (виробляючою певний продукт), так і непродуктивною. З огляду на її спрямованість щодо задоволення потреб, головним повинен стати саме результат праці. Ми можемо витрачати лише те, що маємо, можемо ділити лише випечений пиріг або шкіру вбитого ведмедя, а не навпаки. Тому дуже важливо виключити із суспільного й педагогічного виробництва так зване «сибурде» (симуляція бурхливої діяльності) і навчити дитину працювати із задоволенням, з повною віддачею сил, з отриманням суспільно й особистісно корисного результату.
У якості суспільного виробництва для школяра виступає навчання, в основі якого лежить один із самих складних видів праці –інтелектуальний. Навчити культурі цієї праці в школі – значить, закласти основи культурного матеріального й духовного виробництва в суспільстві, тобто, забезпечити високий рівень суспільного добробуту в майбутньому.
Соціологічні дослідження сьогодення говорять про непрестижність продуктивної праці в сучасному суспільстві, що відбивається як у індивідуальній свідомості людини, так і в суспільному забезпеченні трудового процесу. Сьогодні корисніше перерозподіляти суспільні блага, ніж створювати їх. Однак ця руйнівна тенденція небезмежна. Вона веде до згортання виробництва та до ситуації, коли перерозподіляти буде вже нічого.
Тому першочерговою задачею педагогічного сьогодення є необхідність відродити повагу до продуктивної праці, до людей праці та її результатів, навчити кожну особу трудитися й управляти трудовим процесом.
4. Принцип соціалізації, виховання людини в колективі та за допомогою колективу говорить про спрямованість педагогічного процесу на входження людини в суспільство, де вона може реалізувати себе і як носій соціальної культури, і як неповторна індивідуальність. Соціалізація – процес двосторонній. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві всьому суспільству й окремим соціальним групам, до яких він належить. З іншого, входячи в систему соціальних зв'язків, він активно змінює й удосконалює їх, перетворюючи наявний соціальний досвід. Усе це відбито як у змісті освіти, так і в технології здійснення навчання та виховання.
Виховання в колективі та за допомогою колективу показує шлях входження людини в суспільство в процесі її соціалізації. Тільки спілкуючись із собі подібними, людина може розвинути себе і задовольнити вищі соціальні потреби. Результати педагогічного процесу багато в чому залежать від того, з ким спілкується дитина, наскільки організоване середовище довкола неї і, особливо, що собою являє співтовариство однолітків. Дуже важливо, щоб у ньому домінували вищі духовні та соціальні цінності. Цій меті і служить педагогічна діяльність, спрямована на створення та розвиток дитячого колективу. Як правило, він являє собою мікромодель суспільства, в якому функціонує. Тому життя дитини в такому колективі є найдієвішим способом формування соціальних механізмів, засвоєння суспільних цінностей, визнання пріоритетів.
5. Принцип демократизації педагогічного процесу спрямований на вдосконалення взаємин учня з суспільством за допомогою усвідомлення зв'язку ідей свободи, прав людини й громадянської відповідальності. Він вимагає:
· визнання й забезпечення прав кожної особи як єдиної норми для всіх людей;
· утвердження гуманістичної моралі й виховання поваги до свободи, рівності, справедливості;
· формування готовності до участі в демократичних інститутах законотворчості;
· здатності до мирного співіснування й діяльності в межах громадянського суспільства;
· готовності взяти на себе відповідальність за долю країни, народу;
· виховання поваги до закону, Конституції, державної мови, символіки тощо.
У навчально-виховному процесі сучасної школи крім вивчення відповідних дисциплін це виражається в сприйнятті особистості вихованця як вищої соціальної цінності, у визначенні й реалізації її прав на свободу, розвиток здібностей, прояв індивідуальності. Для учня – це оптимальне сполучення прав і обов'язків з високим рівнем відповідальності за результати своєї праці та вчинків.
Дата добавления: 2015-08-20; просмотров: 727;