Історичний екскурс.

Історично склалося так, що поряд з терміном «педагогіка» довгий час у тому ж розумінні використовувався термін «дидактика». У науковий обіг його вперше ввів німецький педагог
В. Ратке (1571 – 1635), назвавши курс своїх лекцій «Короткий звіт з дидактики або мистецтво навчання Ратихія». У цьому ж значенні користувався ним і великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592 – 1670), що опублікував у 1657 році свою знамениту працю «Велика дидактика».

Своїм походженням термін «дидактика» сягає грецьких «didaktiko» – повчаючий або «didasko» – вивчаючий. Мабуть це і спонукало
Я. А. Коменського визначити дидактику як загальне мистецтво всіх учити всьому. В її структурі крім питань навчання він розглядав і виховання, яке визначав як необхідну умову формування людини в напрямку всебічної моральності [40,108].

У наш час єдиного підходу до визначення дидактики та її категорій немає. Найчастіше дидактику розглядають як теорію освіти та навчання, а навчання як шлях освіти. В освіту, що трактується таким чином, виховання не входить, і вся емоційно-ціннісна сторона педагогічної діяльності лишається за межами цього поняття. Освіта та виховання розглядаються як рівнозначні, рядоположні процеси (звідси й виходить «освічений, але невихований» або «вихований, хоч і неосвічений»). Процес же навчання виступає в ролі забезпечуючого, а не рядоположного явища, тобто, в процесі навчання відбувається освіта й виховання (варіант а).

а) (або освітньо-виховний процес) Освіта + Виховання	б) ОСВІТА
НАВЧАННЯ	Навчання + Виховання (або навчально-виховний процес)

У даному посібнику з самого початку покладено інший підхід до взаємодії навчання, виховання й освіти (варіант б). Освіту ми розглядаємо як процес і результат навчання та виховання, тобто, вона виступає в ролі інтегруючої величини, що включає в себе навчання й виховання як рівнозначні складові. Педагогічний процес у такому випадку синонімізується з освітнім і навчально-виховним (освічена людина має бути навченою та вихованою), а педагогічна теорія містить у собі теорію навчання (дидактику) та теорію виховання. Чого не можна логічно вивести з попереднього варіанту, тому що навчання й виховання виступають у ньому різнорівневими утвореннями. В окресленому випадку логічніше було б говорити про навчальний процес, що синонімізується з освітньо-виховним, а педагогіка в такому разі повинна була б складатися з теорії освіти та теорії виховання. Визначивши таким чином місце навчання серед основних категорій педагогіки, маємо, що

1.2. Функції дидактики.

Дидактичні дослідження як галузеві дослідження педагогіки, з одного боку, збагачують педагогічну науку, а з іншого, моделюючи педагогічні процеси, – прокладають шлях практиці. У зв’язку з цим навчання в дидактиці виступає як об'єктом вивчення, так іоб'єктом конструювання. Відповідно до цього дидактика, отримуючи нові знання про педагогічні явища, їх сутність і закономірності розвитку та існування, виконує науково-теоретичну функцію, а переходячи від вивчення дидактичного явища до конструювання нового чи вдосконалення та перетворення вже відомого, - конструктивно-технічну.

1.3. Об’єкт та предмет дидактики.

Дидактика як педагогічна теорія навчання повинна відповісти на запитання чому вчити, що передавати від покоління до покоління(змістовна сторона навчання),і як це робити (технологічна). Сам процес навчання існує в єдності цих сторін, недооцінка кожної з них веде до його виродження.

Процес навчання, будучи об'єктом дидактики, вивчається й іншими науками – психологією, соціологією, кібернетикою, методиками викладання тощо. Однак предмети вивчення в них різні. Оскільки дидактика – наука теоретична, а предмет теорії – це система специфічних відносин, що розглядаються певною наукою, то для визначення її предмету необхідно виявити основне, сутнісне відношення, досліджуване дидактикою.

У педагогічній літературі немає однозначного рішення цієї проблеми. Досить розповсюдженою є точка зору, відповідно до якої головним дидактичним відношенням є відношення учня й навчального матеріалу, тобто, відношення пізнавальне: як учень сприймає та засвоює матеріал. Однак пізнання може здійснюватися й поза педагогічним процесом, поза цілеспрямованою діяльністю з передачі та засвоєння соціального досвіду. Тому зазначене відношення є предметом розгляду скоріше психологічної теорії навчання, ніж педагогічної.

Якщо ж розглянути відносини, що реалізуються в навчанні, з педагогічної точки зору (з позиції цілеспрямованої передачі та засвоєння соціального досвіду), то головним і специфічним виявиться відношення між викладанням (передаванням соціального досвіду) й учінням (його засвоєнням). У рамках виділеного реалізується й пізнавальне відношення, але воно не є головним. Навчальний матеріал при цьому виступає як основний засіб взаємодії вчителя й учня, викладання й учіння. Таким чином

Характерною рисою сучасної дидактики є поєднання навчання з вихованням. Поклавши в основу навчання передачу соціального досвіду, що містить у собі досвід емоційно-ціннісних відносин, ми узаконили розгляд виховних проблем у процесі навчання. Навчаючись, учень не тільки засвоює знання й уміння, а й формує власне ставлення до них, до навчального процесу, до спільної пізнавальної та комунікативної діяльності, до досліджуваного предмета, до школи, до вчителя й т. ін., тобто виховується.

1.4. Категоріальний апарат дидактики.

Дидактика, як і будь-яка наука, має свій категоріальний апарат, який поєднує в собі:

· специфічні поняття, властиві спочатку їй, а потім вже іншим дисциплінам: викладання, учіння, навчальний предмет, навчальний матеріал, метод навчання, вчитель, учень, урок тощо;

· філософські категорії: сутність, явище, протиріччя, рушійна сила, причина, наслідок і т.д.;

· загальнопедагогічні: педагогіка, виховання, педагогічний процес, педагогічна дійсність тощо;

· поняття, запозичені в суміжних науках: мислення, розвиток, засвоєння, запам'ятовування й ін., що прийшли в дидактику з психології, система, зворотний зв'язок, алгоритм – з кібернетики й ін.

Сукупність названих понять вибудовується в ієрархічну систему, де специфічні поняття відбивають сутність дидактичних явищ і процесів; запозичені із суміжних наук – характеризують окремо взяті явища навчання й становлять собою матеріал для їх дидактичного осмислення; філософські та загальнопедагогічні категорії виступають у ролі методологічних основ дидактики, використання яких дозволяє їй вписатися в загальнонаукову картину пізнання дійсності.

2. Навчання як дидактична категорія.