Протокол PNNI

Для маршрутизації запитів на встановлення віртуальних з’єднань існує протокол PNNI (Private Network-to-Network Interface) — інтерфейс між приватними мережами. Протокол PNNI складається з двох частин: протоколу маршрутизації запитів і протоколу сигналізації. Головна вимога до протоколу PNNI — максимальна ефективність.

Основою протоколу PNNI є алгоритм стану каналу, який відрізняється швидкою збіжністю і відносно невеликим службовим трафіком. Протокол PNNI розширює алгоритм стану каналу, вводячи підтримку якості обслуговування та ієрархічних структур. Це дає можливість протоколу PNNI працювати ефективно у мережах практично будь-якої складності.

У мережі, що підтримується протоколом PNNI, маршрутизація запитів виконується на основі перших 19 байтів адреси АТМ (нагадаємо, що вся адреса складається з 20 байтів). Останній байт використовується кінцевою системою для виділення протоколів верхніх рівнів і прикладних програм. Кожний комутатор у мережі (або вузол, за термінологією протоколу PNNI) має унікальний 22-байтовий ідентифікатор (node ID), що ґрунтується на АТМ-адресі комутатора.

Окремі вузли групуються у кластери, які називаються групами. Кожна група ідентифікується за допомогою 14-байтового ідентифікатора групи (group ID). Всі вузли в одній групі мають однаковий ідентифікатор групи, який також формується за АТМ-адресами комутаторів. Призначати адреси намагаються так, щоб місце знаходження будь-якого вузла можна було однозначно визначити за його адресою. При цьому сусідні (у тому чи іншому розумінні ) комутатори одержують єдиний адресний префікс — за ним і визначається ідентифікатор групи. У складних ієрархічних мережах в адресний префікс закладається також інформація про рівень ієрархії протоколу PNNI.