Система доменних імен

Звичайно, досить важко запам’ятати IP-адреси всіх комп’ютерів мережі, не кажучи вже про всю Інтернет. Тому в 1993 році був створений Інформаційний центр мережі Інтернет (InterNIC — Інтернет Network Information Center), що керує системою доменних імен (DNS — Domain Name System). Цей механізм призначений для підстановки символьних імен доменів, що легко запам’ятовуються, замість числових IP-адрес. Наприклад, співробітникові кафедри комп’ютерних систем НТУУ “КПІ” легше запам’ятати доменне ім’я comsys.ntu-kpi, ніж відповідну йому IP-адресу 10.18.49.102. Після того як вам буде виділена IP-адреса, ви повинні вибрати ім’я домену (у наведеному вище прикладі — comsys). Обране ім’я домену має бути унікальним, крім того, воно не повинно зв’язуватися з якоюсь іншою адресою Інтернету. Ваше ім’я домену додається до ієрархічної бази даних імен доменів. Ім’я домену складається із серій символів, розділених крапками. Права частина імені домену позначає найбільший домен, до якого належить конкретна адреса, а також тип організації, якій належить адреса. Так в імені домену comsys.ntu-kpi.kiev.ua домен .ua означає, що ця адреса належить Україні. У країнах, розташованих за межами Сполучених Штатів, використовуються власні типи доменів, які складаються з двох букв, що позначають країну. Наприклад, домен .ua позначає Україну, .fr — Францію, а .nl — Нідерланди.

Символи, що містяться перед типом домену, служать для позначення зареєстрованого імені піддомену, що належить до IP-адреси. У наведеному прикладі піддомен .kiev позначає місто Київ, піддомен .ntu-kpi — Національний технічний університет України, comsys — кафедру комп’ютерних систем цього університету.

Для збереження і керування іменами доменів використовується ієрархія серверів імен, на яких зберігаються бази даних імен доменів і пов’язані з ними IP-адреси. Якщо користувач мережі хоче підключитися до якоїсь ІР-адреси, то він звертається до локального сервера імен. Цей сервер спочатку намагається знайти IP-адресу у власній базі даних. Знайшовши її, він повертає адресу комп’ютеру, що зробив запит, і той установлює Інтернет-з’єднання. Якщо у локальній базі даних немає відповідного імені, то сервер передає запит наступному за ієрархією серверу. Ім’я буде передаватися нагору доти, поки запит не дійде до кореневого сервера імен (root name server), який містить імена доменів і IP-адреси, що належать до доменів певних типів, наприклад, .com. Якщо IP-адреса є у базі даних кореневого сервера, то вона повертається комп’ютеру, що послав запит. В іншому разі сервер повертає повідомлення про відсутність імені домену.

IP-адреси, що повертаються з кореневого сервера, запам’ятовуються у кеш-пам’яті локального сервера імен доменів. Це робиться для прискорення звертання до часто використовуваних серверів, оскільки зменшує кількість запитів до кореневих серверів імен.