Економічна географія

Що характерно для економічної географії:

1.В І тис. до н.е. підвищується роль Середземномор’я (географічно на перетиеі трьох частин світу, має природно-господарську різноманітність, м’який субтропічний клімат, зручне для мореплавання – вирізаність берегової лінії, велика кількість островів).

2.Зникає поділ на землеробські і скотарські держави (в окремих державах на першому місці землеробство: Атика, Єгипет, у інших – скотарство – Фесалія, Фрігія; зберігається лише у племен: скіфи-орачі, скіфи-скотарі )

3.Зміни у сільському господарстві – кількісного порядку – збільшення посівних площ, підвищення врожайності культур. В різних країнах – різні способи землеробства: Лідія, Палестина, Греція – незрошуване; Етрурія – дренажне, за рахунок осушення грунтів; Карфаген – плантаційне; Індія – полікультурне (складність обробітку землі – використання тих культур, які легше вирощувати – ячмінь, пшениця та ін.)

4.Нове: розвиток садівництва і оливководства, особливо в місцях, що не підходять для землеробства (Палестина, Греція – Атика, Фінікія). На прикладі Ассірії – набір фруктових культур – виноград, гранати, яблука, персики, можливо лимони.

Ремесло

1.Розширюється асортимент продукції, використовується новий метал – Fe, використовується не тільки своя, а й завізна сировина.

2.З‘являється продукція держав, яка стає основою їх експорту. Єгипет – скло, фаянс, глазур, Китай – шовк, Фінікія – барвник (пурпур).

3.Розпочинається спеціалізація в межах одного історико-географічного регіону – Китай – держави-монополісти – Янь і Ци – шовк; Чу – Fe вироби; Хань – зброя; Греція – Атика - гончарні вироби; Коринф – кораблі; Мілет – килими; Аргос – зброя; Самос - Fe лиття.

Торгівля

1. В даний період – натуральне господарство всюди – практично немає торгівлі сільськогосподарською продукцією, посилюється торгівля ремісницькими виробами, особливо тканинами, головне - металами. Особлива важливість використання родовищ металів

Cu – Кіпр, Сардінія;

Fe – Мала Азія, Іспанія;

Ag – Мала Азія, Греція, Іспанія;

Sn - Іспанія.

2.Виникає цілий ряд держав, в основі розвитку яких лежала торгівля – Фінікія, Карфаген (центр посередницької торгівлі), держава Цинь (Китай), Ізраіль.

3.Виникають види торгівельної діяльності, що зв’язують історико-географічний регіон. Китай - створена система каналів для зв’язку між державами; Греція – формується міжполісна торгівля з проведенням ярмарків у святилищах.

4.Важливою статтею торгівлі стає торгівля рабами. Фінікія, Греція, в Афінах – кін. VIІІ ст. до н.е.- близько 100 тис. рабів. Джерела – Мала Азія, Фракія, Північне Причорномор’я, внутрішні райони Африки.

Шляхи сполучення:

1.Переважне значення мала морська торгівля. Центри кораблебудування – Фінікія, Коринф. З’являється піратство – Етрурія.

2.Швидкими темпами ростуть об’єми сухопутної торгівлі (особливо характерно для Передньої Азії). Прорив – одомашнення верблюда.

3.Починається будівництво доріг: військове і торгівельне значення. Перша мережа доріг - Ассірія, згодом на їх базі - в Персії – „царська дорога” Сузи-Сардос, розбита на ділянки по 5 км.