Принципи діяльності Паризького клубу

У своїй роботі Паризький клуб керується трьома основними принципами:

1) наявність безпосередньої загрози припинення платежів;

2) обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

3) рівномірний розподіл тягаря неоплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник зобов'язана виконати, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення кредиту може бути розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип відноситься до позиції кредиторів і не є обов'язковим: він свідчить, що в розподілі між собою тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення кредитів, кредитори повинні діяти спільно і координувати свої дії й вимоги.

1. Наявність безпосередньої загрози припинення платежів щодо погашення заборгованості.

Для того щоб умови погашення кредиту могли бути переглянуті, боржникові слід довести, що без цього він не в змозі виконати свої зобов'язання щодо виплати зовнішнього боргу. Як правило, наявність заборгованостей великих розмірів за платежами у погашення зовнішніх кредитів є для Паризького клубу достатнім доказом того, що ці платежі незабаром будуть припинені. Крім того, Паризький клуб може проаналізувати ступінь серйозності проблем даної країни за допомогою прогнозу МВФ про стан платіжного балансу країни на майбутній рік.

Такі договірні зобов'язання по платежах, як правило, відносяться до кредитів або особливих фінансових умов, наданих або безпосередньо уряду країни-боржника, або його уповноваженим установам і відомствам (борг державного сектору), або приватним юридичним особам, якщо вони помістили суму в місцевій валюті, рівну сумі заборгованості, у вітчизняний комерційний банк або центральний банк даної країни, і переказ коштів іноземному кредиторові в конвертованій валюті не був здійснений через брак іноземної валюти (борг приватного сектору).

Нездатність приватного боржника привернути достатні засоби в національній валюті для придбання необхідної суми в іноземній валюті (щоб потім виплатити борг іноземному кредиторові) не вважається наявністю безпосередньої загрози припинення виплат з погашення заборгованості. Така ситуація є реалізацією комерційних ризиків і не несе ніякої відповідальності з боку держави.

2. Умови погашення для боржників.

Пом'якшення умов погашення заборгованості шляхом відстрочення платежів направлене на те, щоб боржникові відновити кредитоспроможність через здійснення багатосторонніх реформ і перетворень. Тому держави-кредитори йдуть на перегляд графіків погашення заборгованостей лише за умови ухвалення країна-ми-боржниками програм макроекономічних перетворень, що фінансуються за допомогою додаткових позичок від МВФ. Даному факту держави-кредитори надають великого значення.

У боржників, що зазнають фінансові труднощі, часто накопичуються великі суми неплатежів з погашення заборгованості не тільки перед офіційними і приватними кредиторами, але й перед МВФ. Статут МВФ забороняє надавати таким країнам нові кредити й позики і, отже, укладати з ними відповідні додаткові домовленості. А це, у свою чергу, позбавляє країн-кредиторів Паризького клубу можливості врегулювати фінансові відносини з такими країнами.

Щоб вирватися з цього "зачарованого кола", Паризький клуб розробив спеціальну стратегію, за якою країна-боржник повинна здійснювати програму макроекономічних перетворень відповідно до вимог, які пред'являються до одержувачів додаткових позичок від МВФ. Під час успішного впровадження такої програми країна поступово завойовує право на отримання фінансової допомоги фонду. 1 тоді ці права використовуються для погашення наявних заборгованостей. До моменту завершення вказаної програми країна-боржник повинна повністю розрахуватися з боргами і придбати право на отримання кредитів від МВФ у звичайному порядку.

Обумовленість кредитів зобов'язанням боржників проводити певну економічну політику не є жорстким юридичним процесом. Визначення цього принципу відсутнє навіть у Договорах про Міжнародний валютний фонд і про Світовий банк.

План перетворень МВФ, який висловлюється в листі-зобов'язанні країни-позичальника, включає, як правило, такі вимоги:

- обмеження зростання грошової маси;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- контроль над наданням кредитів, удосконалення політики обмінного курсу національної валюти (йдеться про усунення штучного завищення курсу шляхом девальвації);

- усунення контролю над цінами, вдосконалення торгового

балансу;

- обмеження втручання держави в економіку.

Проте практично програми перетворень МВФ пов'язані зі скороченням витрат на соціальні потреби (освіта, охорона здоров'я тощо) і відміною державних дотацій на виробництво продуктів харчування, а також інших товарів і послуг першої необхідності.

Бувають винятки: якщо країна-боржник не є членом МВФ. вона обговорює необхідні перетворення безпосередньо з кредиторами. Як правило, країни-кредитори направляють у цю країну групу експертів для оцінки реального економічного стану. Такі групи були направлені в 1994 році до Польщі і Мозамбіку до того, як ці держави вступили у МВФ. Такий підхід був застосований і відносно Куби, але ця країна так і не стала членом МВФ. Крім того, кредитори стверджують, що країни-боржники неохоче йдуть на такі умови, адже на відміну від МВФ Паризький клуб не в змозі надати нові кредити як стимул до проведення економічних реформ.

3. Рівномірний розподіл тягаря непогашених боргових зобов'язань серед кредиторів.

Дане правило називають ще принципом рівних умов. Воно забезпечує рівномірний розподіл серед кредиторів тягаря проблем, пов'язаних з переглядом умов погашення боргових зобов'язань. З метою спрощення цієї роботи кредитори Паризького клубу, як правило, домовляються про те, що для всіх кредитів, наданих даній країні до певного терміну, буде встановлений однаковий пільговий період, а також термін погашення.

Вказаний принцип розповсюджується і на кредиторів, що не беруть участі у переговорах у межах Паризького клубу. Офіційні кредитори не хочуть, щоб компроміси, що надаються Паризьким клубом, використовувалися боржниками для покриття боргових зобов'язань перед іншими категоріями кредиторів. Тому в протоколі про перегляд умов погашення заборгованостей міститься вимога в адресу країни-боржника про необхідність добиватися аналогічних поступок за умовами погашення зовнішніх заборгованостей і від інших кредиторів.

Переговори в Паризькому клубі не вимагають великих витрат. Як правило, переговори в ньому завершуються протягом одного дня, але іноді бувають тривалішими. Найкоротші за всю історію клубу переговори були у жовтні 1983 p., коли для досягнення домовленостей з делегацією Малаві була потрібна всього одна година. Трапляється, що переговори займають досить багато часу, а іноді - заходять у безвихідь.