Хмельницький під Паволочею, дипльоматичні заходи — унїверсал на Литву, переговори з Кримом і Туреччиною. Марш під Константинів.

Хмельницький досить довго зістававсь у Паволочи. Звісні листи його звідти обіймають час включно від 17 до 24 липня с. ст. ¹), а цїлий пробуток був очевидно ще довший ²). Чекав ще своїх послів з Варшави і відповіди сойму (ми так-таки й не знаємо, коли йому стала звісна та відповідь і яке вражіннє на нього зробила). Заразом робив заходи, щоб на випадок війни розєднати і так слабко координовані сили свого противника. Висуваючи як головного привидцю нового походу кн. Вишневецького з його нелюдськими екзекуціями над повстанцями, придобрював ся до Заславського, як ми бачили, примилював ся до декотрих иньших маґнатів (згадаймо тут і звістку про помилуваннє Межибожа з огляду на його власника Сєнявского) — підмінював свою боротьбу з польським режімом боротьбою з певними маґнатами, від котрих, мовляв, пішло все зле і вся причина: було се вповнї в дусї шляхетських понять, де властиво все і завсїди зводило ся до суперництва й боротьби маґнатських котерій — чи дійсної чи вифантазованої. Таким же чином пильнував він затримати в нейтральности маґнатів литовських. Власне з Паволочи маємо інтересний унїверсал, звернений нїби то до козаків, але в дїйсности написаний на адресу литовських панів. В нїм Хмельницький згадує давню прихильність козаків до литовських панів, пригадує їх воєнне брацтво в спільних походах і заявляє, що козацька війна, розпочата з польськими панами через козацьких неприятелїв, що наступали на козацтво, не має дотикати панів литовських: „Напоминаємо всякого козака, аби в маєтностях ясновельможних і вельможних і. м. пп. сенаторів в. кн. Литовського, панів наших милостивих, від війська Запорозького, себ-то від козаків не дїяла ся нїяка кривда — під страхом кари військової на своєвільного” ³).

В литовських кругах справді констатовано, що козацькі війська були відкликані з литовської території, і через се була захована нейтральність вел. князївства: литовські війська не взяли участи в осїннїй війнї 1648 р. і в козацьких кругах Литву вважали навіть союзною ⁴). Московському поcлови говорили весною 1649 р., що минувшого року Литва не помогала Польщі своїми людьми на козаків, бо між ними була така змова, щоб гетьманови й війську Запорозькому і Ордї не ходити війною на Литовську землю, а литовському війську не помагати Ляхам ⁵).

Мусїли йти також жваві пересилки з кримською ордою, мабуть і з Константинополем, — але про них, на жаль, не маємо нїяких певних звісток, тільки далекі і баламутні поголоски. Так з приводу двірської революції, що стала ся в Царгородї лїтом 1648 р. і на місце нездалого і всїма зненавидженого султана Ібрагима висадила його малолїтнього синка Магомета (а в дїйсности віддала правлїннє його бабцї, матери Ібрагима), в Польщі оповідали, що революцію сю зробив Хмельницький ⁶). Він, мовляв, хотїв иньшого правительства в Царгородї, бо Ібрагим не показав охоти помагати козакам против Польщі, хоч Хмельницький обіцяв піддати під його власть всю Русь, подавав надїї на завоюваннє Польщі, а собі в нагороду просив тільки господарство волоське. Султан не схотїв звязувати ся з таким малозначним чоловіком, що зломив віру свому володареви, до того ще в такий час — безкоролївний. Тому Хмельницький звернув ся до яничарів — їм поновив свої обіцянки, виясняючи всї вигоди даного моменту для війни; в тім же напрямі, мовляв, повела аґітацію й Венеція, бажаючи відвернути від себе на Польщу енерґію й сили турецькі. Яничари зробили революцію й скинули Ібрагима, а нове правительство хоч теж не хотїло помагати козакам безпосередно, „яко голотї і гультяйській своєвільній купі”, але пообіцяло післати в поміч Татар, щоб Хмельницкий з ними здобув Камінець і передав Туркам разом з усею Русю: в такім разї дістане нову поміч і буде настановлений господарем волоським. Поки що иньші джерела не дали нїчого для потвердження сього оповідання, звісного тільки з збірки Ґолїньского.

Вийшовши нарештї з Паволочи, Хмельницький з своїм штабом так само поволї посунув повз волинсько-подільську границю. В сучасній кореспонденції маємо деякі звістки про сей його марш. В останнїх днях липня с. ст. Хмельницький стоїть на Гончарисї — то значить на верхівях Тетерева, коло Янушполя, i з ним, мовляв, 120 тис. війська ⁷). Кілька день пізнїйше пишуть про становище Хмельницького під Острополем, яких чотири милї на захід від Гончарихи, над горішньою Случею ⁸). З дня 29 с. ст. липня маємо в ориґіналї лист Хмельницького до одного з пограничних московських воєвод кн. Болховского, писаний „с-под Конъстантинова” ⁹). Протопоп з Константинова, від котрого були вісти в глинянськім таборі, казав, що того дня (29 с. ст.) Хмельницкий став табором під Маркушами, пять миль від Константинова (тепер Маркушівці або Маркуші коло Хмельника), на полуд. схід від Острополя ¹⁰). Тут, на „Скаржинськім полї”, як се становище означає Мужилївський ¹¹), Хмельницький зістаєть ся потім довший час. В листї його до Кисїля, писанім коло 10 с. ст. серпня, коміcapaм визначаєть ся зїзд під Константиновим ¹²), i пізнїйше в листах писаних 18 i 19 серпня в обозї під „Команівцями”, „за Константиновим” (очевидно Куманівцї коло Синяви, в сусїдстві Паплинець, зазначених як дальший етап походу у Мужилївського), — зїзд знову визначаєть ся під Константиновим, „поблизу від себе'' ¹³). Константинів, як бачимо, зістаєть ся все тільки загальним орієнтаційним пунктом штабової квартири, i в самім Константинові Хмельницького не бачимо нї разу, а все на полудневий схід від нього, на подільській границї (Маркуші Скаржинцї, Паплинцї — Куманівцї, Пилява) - може щоб близше бути до сподїваної Орди.

Вперед себе, на поміч Кривоносови, гетьман, по словам Мужилівського, вислав з початку Гирю, потім — з Гончарихи, чигиринський полк Вешняка, а сам поволї рухав ся під Константинів.