Реєстр київських князів.

*) Число поставлене в скобках при імени князя показує під котрим числом він приходить вперше в сїм реєстрі

Мапи

Пояснення: синьою фарбою означені границї князївств — неперерваною лїнїєю більш певні, перерваною меньш певні або змінні, кропками — переміни в границях. І так кропками означено: границю Київщини з Волинею в ті часи, коли Погорина належала до Київщини; границї Волини з Турово-пинським князівством після того як Черторийськ відібрано від нього, границї Городенського князївства, границї землї Дорогичинської, Холмської і Белзької з Волинею, коли вони відійшли до Галичини. Границї з Польщею означені перерваною лїнїєю з огляду на їх змінність; хоч для кождої поодинокої місцевости їx можна уставити досить певно, або бодай правдоподібно, але вказівки сї маємо з ріжних часів, і цїла границя складаєть ся з означень ріжного часу і обставин. Близші пояснення що до тих підстав, на яких опираєть ся наше означеннє границь подано в обводах границь поодиноких земель, в гл. IV-VII.

Більшим письмом дано городи, що були центрами земель і княжими столами. Знаком ? означено осади, що можуть бути викомбіновані більш гіпотетичио, а особливо гіпотетичні означені подвійним ?? Чорною зубчастою лїнїєю означені вали (о скільки зібрані звістки про них).

На мапі Київщини подані осади які згадують ся до середини XIII в., бо з Батиєвим походом ми не маємо для неї нїяких нових історично-ґеоґрафічних звісток у XIII в. Для Турово-пинської землї прибуває кілька нових топоґрафічних імен це в 2-ій пол. XIII в.

Для Чернигівщини в лїтописях останні історично-топоґрафічні звістки дає епнізод про баскака Ногая. Але цїлий ряд нових міст, княжих волостей дає нам чернигівський помянник і особливо родословні книги княжих родів чернигівської галузи (про них див. в т. III гл. 2). їх відомости одначе того рода, що докладно виміркувати час, коли виступає той чи иньший город, або волость, майже неможливо. Я взяв на мапу ті городи і князївства, що більше меньше можна класти на кінець XIII і початки XIV в. (11 і 12 колїно князїв від Ігоря); з них більшим письмом тільки старші столи. Для Переяславщини круг історично-топоґрафічних відомостей замикаєть ся властиво вже з кінцем XII в., коли не рахувати кількох імен в катальоґу „руських городів".

На мапі західньої України подано осади по кінець XIII в., бо для Волини й Галичини з 1290 р. уриваєть ся головне джерело історично-ґеоґрафічних відомостей — Галицько-волинська лїтопись. Тільки на Підкарпатю, на русько-польській границї означив я кілька осад, про котрих згадки з XIII в. (в польських документах) не безсумнівні, але з першої четверти XIV звістні вже нам напевно. Для Угорської Руси не маємо такої перерви з кінцем XIII, відомости документів ідуть далї, але з огляду на передкарпатські землї я поставив і тут границею кінець XIII в. — а власне р. 1300, важний в історії Угорщини як кінець Арпадової династиї (14/1 1301); тільки осади полудневого Мармароша — Густ, Тячево і Довге поле (Husszumezö) взято з документу 1329 р. (де вони згадані вже як давнїйше засновані) — за браком ранїйшої згадки; більшим письмом дано назви міст, що були центрами комітатів.

Детальнїйші пояснення до поодиноких осад Київщини з Погориною, що до їх розміщення, дані були в моїй Історії Київщини в гл. І, тож тут не уважаю потрібним їх наводити. Для спірних і неясних топоґрафічних питань Чернигівщини, Переяславщини, Волини й Галичини подаю тут примітки. Не роблю сього для угорської Руси, бо топоґрафічний матеріал мапи опираєть ся на матеріалї з документів, використаних на ст. 456-460 і 492-504; до них і відсилаю читача, зауважу тільки, що усїх сїл і ґрунтів, згаданих там, не міг я взяти на мапу через те, що скуплені подекуди в густїйші купи, не могли вони на нїй умістити ся.

Із технічних причин мапи друкуються однією барвою, а порядок їx розміщення змінено.