Чорноклобуцька кольонїзація на Руси — її слїди в сучасній топоґрафії й питаннє про її впливи на український етнїчний тип.

Спостереження над топоґрафічною термінольоґією України дають інтересні вказівки на район турецької чи чорноклобуцької, уживши старого київського терміну, кольонїзації, і при бідности історичних звісток віддають нам часом цїнні прислуги. Нпр. роспростореннє їх на правім боцї Роси (в Таращанськім повітї) дає першорядний доказ, що пороська кольонїзація XII-XIII в. переходила значно за Рось; анальоґічні назви в Переяславщинї, Чернигівщинї, на Волини служать майже одинокими вказівками на розміщеннє тих осад. Тому пожадано, аби місцеві люде доповняли своїми звістками викази назв і урочищ. Не претендуючи на повноту, я вказую такі назви тут. І так маємо в Чернигівщинї: Печенюги в Новгород-сївер. пов., може й Печеники в Стародубськім, Торкин у Стародубськім, Козар і Козари в Козелецькім, Козаричі в Суразькім. В Полтавщинї: Вел. і М. Каратуль в Переяславськім, Козариха в Гадяцькім. В Харківщинї c. Печенїги в Чугуєвськім пов. і гора Печенїги коло Чугуєва, Торчинове городище в Богодухівськім, Торське в Купянськім, Хозарське городище і коло нього ур. Хозаревське в Валківськім. В Київщинї: ур. Торч коло Безрадич у Київ. пов., Торчин і р. Торчанка (або Турчанка, приток Уші) в Радомисльськім, Торчиця на р. Торчицї і в сусїдстві — c. Торчеський степок в Таращанськім, также р. Торча (приток Тикича) і Торчицькі взгіря між с. Богатиркою і Литвинівкою, Велике і Мале Половецьке в Васильківськім, Кумановка в Бердичівськім (самий Бердичів дехто виводив від Берендичів); додам іще лїс Печенїжець коло Росави в Грамотах в кн. литовскихъ с. 20 (з XV в.). На Волини: Торчин у Луцькім, Половецьке в Житомірськім. В Берестейщинї — Половцї в пов. Берестейськім, на Чорній Руси — Торчицї в пов. Новгородськім. На Поділю: Торчин Литинського п., Торків Браславського, Куманівцї Литинськ., Куманів і Куманівка (його присїлок) в Проскур. В Галичинї: Берендьовичі і Торки в Перемиськім, Печенїя в Перемишлянськім (Петрушевич бачив в тім доказ, що сюди сягали печенїзькі кочовища (Н. сборн. 1865 c. 39) і се повторив проф. Дашкевич у своїй статї про грамоту Берладника (c. 370-1), в зовсїм катеґоричнім тонї.), Печенїжин у Коломийськім, могила Печенїги коло Звенигорода в Бобрецькім, Половцї в Чортківськім, Половець ур. коло Міновець в Сокальськім, Торки в Сокальськім, Торчиновичі в Самбірськім, Куманів у Тїшанівськім.

Перегляд сих осад і урочищ дає дещо й для питання, про асиміляцію і впливи чорноклобуцької кольонїзації на український етничний тип. Характеристично, що знані ймення ми стрічаємо по за степовим пограничем тільки в дуже рідких, спорадичних випадках; про асиміляцію ж пограничної кольонїзації говорити досить тяжко. Зрештою, хоч гадки про сю асиміляцію висловлювано досить часто, але дальше загальних висказів вони звичайно не йшли. Вкажу статї Ол. Яблоновского в історії української кольонїзації (Etniczna postać Ukrainy — Kw. Hist. 1893, Zródła dziejowe XXII, гл. III і в иньших місцях, пок. Смірнова Значеніе урало-алтайскихъ племенъ въ образованіи к исторіи русской народности (ВЂстникъ самообразованія 1903 ч. 34-5). Той же погляд знаходимо у проф. Голубовского ПеченЂги с. 152, сильно заакцентував його й Бєлов у своїй Исторіи Россіи (1895 с. 7, 41), й ин. Сїж історичні погляди рішучо вплинули на д. Гильченка, що в своїх антролольоґічних студиях підносив турецькі елєменти в українськім антропольоґічнім типі. Свої примітки до сеї теорії, в значній мірі навіяної паралєлїзмом із финськими впливами на великоруську народність, подавав я в рецензіях на згадані працї в Записках Н. Т. ім. Шевченка — т. VIII, XVII, XVIII, LV.