Примітки. 2) Лїтература давнього Турово-пинського князївства досить бідна
1) Іпат. с. 222.
2) Лїтература давнього Турово-пинського князївства досить бідна. Головне місце займають дві новійші моноґрафії: Довнара-Запольського Очеркъ исторіи земель Кривичской и Дреговичской до к. XII в. і Олександра Грушевського Пинское ПолЂсье (кн. І — віки XI-XIII, ч. II — віки XIV-XVI), де подана й спеціальнїйша лїтература. Статя М. Gozdawa Terytorium księstwa Pińsko-Turowskiego (Ateneum, 1898, VIII) не дає нїчого й опираєть ся на пізнїйших відомостях — XV-XVI вв. Историко-статистическое описаніе Минской епархіи арх. Николая, 1864, дає дуже мало. Не більше пожитку і з праці Татура Очеркъ археологическнхъ памятниковъ на пространст†Минской губерніи, Минськ, 1892. О скільки територія Турово-пинського княз. входить в територію теп. Волинської ґуб., можуть служити для нього також працї Теодоровича і Самоквасова див. в прим. 1).
3) „ГлЂбъ бо бяше воевалъ Дреговичи и Случескъ пожегъ” — Іпат. с. 203; „Святославъ Ольговичь... взя Куреск и с Посемьємъ, и Сновьскую тисячю у Изяслава, и Случескъ и Кльчьскъ, и вси ДреговичЂ” — с. 268.
4) Див. т. I с. 165-6.
5) Іпат. с. 3.
6) Хиба би прийняти, що Туров і Пинськ стояли вже не на дреговицькім ґрунтї, а тільки притягнули до себе полудневу частину Дреговичів, взагалї не визначених особливим полїтичним і культурним розвоєм, подібно як нпр. Чернигів притягнув до себе територію Радимичів? Розумієть ся, се була б дуже відважна гіпотеза.
7) Про Случеськ — Іпат. с. 203, теж с. 269; иньші тексти див. в прим. 3 на с. 300.
8) Іпат. с. 222: Всеволод Ольгович, відібравши Туровське князївство від Вячеслава, своїм своякам дає „по городу: Берестий и Дорогичинъ, Черторыєскъ и Клеческъ”, а свояки відповідають на те, що вони не хочуть „київської волости”. Найпростїйше розуміти, що сї всї городи звуть ся київськими тому, що зачисляли ся до туровських. Правда, можнаб припустити і те, ще Черторийськ не був туровським городом, а Всеволод відібрав його від Волини, але на се нема натяку, а пізнїйші претензії „Пинян” на Черторийськ дуже промавляють за тим, що се була туровська волость, бо ледво аби сягнули по питоменне волинське добро такі слабі князї як пинські. Початком відокремлення Черторийська могло бути наданнє його Давиду Ігоревичу на з'їздї 1100 р.
9) Іпат. с. 502, 616.
10) Іпат. с. 210. Сам Всеволодко згадуєть ся вперше 1116 р. — Іпат. c. 204, але без назви волости.
11) Ми не могли б пояснити, як Дубровиця стала турівською волостю, инакше як тільки прийнявши, що вона належала до Городна. Що до Степаня, то приналежність і його до Городна опираєть ся на здогаді, що степанські князї належали до турівської династиї, а се хоч і дуже правдоподібна, та все тільки гіпотеза (імя степанського князя Івана Глїбовича підпирало б також сю гіпотезу: династиї мали свої фамілїйні імена, і такі імена як сї стрічаємо в турівській династиї, а в волинській — нї).
12) В останнє Всеволодковичі згадують ся 1167-8 р. Іпат. с. 365 і 368.
13) Оженив ся з Всеволодківною в 1144 р. — Іпат. с. 227.
14) Іпат. с. 426.
15) Іпат. с. 338, 566.
16) Див. у Любавского Областное дЂленіе в. кн. Литовскаго с. 196.
17) Див. вище с. 77.
18) В останнє вона згадуєть ся разом із турівськими волостями 1142 р., а в 50-х рр. вона вже не належала до них — Іпат. с. 321, 365.
19) Антоновича Монографіи II с. 20, Любавскій op. c. с. 2, Леонтович Очерки изъ ист. лит. рус. права с. 73. Ол. Грушевський зачисляв їх до Турівського князївства (с. 19).
20) Декотрі оборонці словянського бога Тура і в сїм Турі бачили свого бога — особливо Голубовский в К. Стар. 1891, X, але пор. про се т. І с. 531.
21) Еп. Аким згадуєть ся під 1146 р., а попереднї — Симеон і Ігнатий в оповіданню повісти Мартина мнїха. Передруковано при книзї Творенія Кирила Туровского, вид. еп. Евгенія, К., 1880.
22) Пізнїйше, в XV-XVII в. стрічаємо традицію, чи адогад, що туровську катедру засновано за Володимира св., і се само до собі можливо вповнї.
23) Тут поховано Сьвятополка Юриєвича, потім Глїба — Іпат. с. 449, 496.
24) Іпат. с. 234-5 Воскр. І с. 36. Ол. Грушевський (ор. с. с. 46) бачить тут плян Туровцїв піднести значіннє своєї землї й відокремити ся. Гадка дуже інтересна; вона ослаблюєть ся трохи тим, що Вячеслав був бездїтний старець, отже династиї землї не міг дати.
25) „Посади убо ceгo окаяньнаго Святополка въ ПиньскЂ въ княжении” — вид. Срезневского с. 42.
26) Іпат. с. 168.
27) Іпат. с. 453.
28) Лавр. с. 407.
29) Іпат. с. 576 (рік 1275).
30) Іпат. с. 210.
31) Іпат. с. 428 (рік 1183 хибний).
32) Іпат. с. 210.
33) Іпат. с. 356.
34) Т. І с. 376.
35) Іпат. с. -52.
36) Див. нотку на 1 с. 261.
37) Іпат. с. 337, 349.
38) Іпат. с. 356.
39) Іпат. с. 428.
40) Ibid. с. 426.
41) Іпат. с. 426. Звісні ще два сини Юрия — Іван — Іпат. с. 361, пор. Воскр. І с. 79, і Ярополк — Іпат. с. 452, аде не знати, які вони мали волости. Під 1174 р. (с. 391) Київська лїтопись говорить тільки про сї три галузи: „княземь туровьскымъ и городеньскымь”. Ол. Грушевський op. c. с. 55 не уважав навіть взагалї певним подїл волостей між Юриєвичами.
42) Іпат. с. 452, 466.
43) Воскр. І. 114, Лавр. 407.
44) Сього Володимира, згаданого в Іпат. під рр. 1204 і 1229 (в дїйсности сї подїї належать до р. 1208 і 1229 — див. Хронольоґію подїй Гал.-вол. лїтоп.) уважають сином „Ростислава пинського”, згаданого разом з ним під 1228 р., і внуком Юрия (Поґодїн Изсл. IV, с. 276, показчик до Іпатської лїт. sub voce). Але істнованнє такого князя Ростислава Юриєвича — лише непорозуміннє (Поґодїн вказує його під 1214 р., але див. 1 Нов. с. 196), а уважати Володимира пинського сином Ростислава нема нїяких причин.
45) Іпат. с. 502.
46) Іпат. с. 616.
47) Іпат. с. 524 і 530. Неясно, чи на с. 524 поруч Михайла чернигівського не виступає також сей Михайло пинський, попавши туди з пинської записки, але що до згадки на с. 530 нема сумвїву, що се не Михайло чернигівський (як думали декотрі).
48) Слова лїтописи (Іпат. с. 452) „нелзЂ бо (чит.: бЂ) имъ доити земли ихъ” (Литви) очевидно розуміють Рюрика і його шваґрів; див. ще с. 455.
49) Іпат. с. 502.
50) Нпр. Іпат. с. 503 (1229 р.): „идоста на войну (Данило з братом), остависта же въ Берестий Володимира пинського и Угровчаны и Берестьяны — стеречи землю оть Ятьвязь”; с. 543 (1251/2 р.): Данило „поя и (пинських князїв) со собою неволею на войну”.
51) Іпат. с. 542.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 524;