Примітки. 1) Приймаючи, що в Смоленську не було вже Станислава.

¹) Приймаючи, що в Смоленську не було вже Станислава.

²) Іпат. с. 109.

³) Іпат. с. 105.

⁴) Соф. с. 134, Воскр. І. с. 328, Нїкон. І. с. 77; датуєть ся ceй факт тут 1019 або 1020 р., але катальоґ новгородських князїв (l Новг. с. 68), що в своїх звістках часом буває зовсїм незалежним від лїтописи, говорить так, як би Константина заслано пізнїйше.

⁵) 1 Новг. с. 66.

⁶) Іпат. с. 102.

⁷) Се все — що Ізяслав дістав був Туров і заховав його й далї, виникає з звістки, що в момент смерти батька він мав Туров (Іпат. с. 114). В кодексах верзій суздальської й новгородської імя Турова пропущено, і в збірниках (Соф., Воскр.) доповнено: „в Новгородї”. Се доповненє само по собі не конче авторитетне, але що Ізяслав дїйсно дістав Новгород по смерти Володимира, ще за житя батька, виникає з записки Остромирового євангелия 1056-7р.: „Изяславу кънязу... тогда прЂдрьжащу обЂ власти: и отьця своего Ярослава и брата своего Владимира” (Срезневскій Древніе памятники рус. письма). Се означеннє для Новгорода — ”волость Володимира” промовляє за тим, що по смерти Володимира Новгородська волость безпосередно перейшла до Ізяслава, не вертаючи ся під управу Ярослава.

⁸) Іпат. с. 105; як показують кінцеві слова, се писалось перед новим спустїннєм Порося, що стало ся в 90-х рр. XI в.

⁹) Т. зв. Саксонського аналїста — Man. Germ. h. Ser. VI p. 684; про авторитетність його звістки див. вище с. 23.

¹⁰) Monum. Germ. hist. Script. V p. 153; з яких джерел черпав відомости для сих часів Лямберт (писав він в останнїй чверти столїтя), зістаєть ся невиясненим (див. Watienbach II c. 104); крім нього Annales Altahenses — XX. 198.

¹¹) Лямберт 1. с. р. 153.

¹²) Annalista Saxo p. 693 i 737.

¹³) Ся звістка іде з джерела меньше певного, з хронїки Альберта Штадського, XIII в. (Monumenta Germ. h. Scr. XVI p. 319), в своїх ґенеальоґічних звістках часто баламутного (див. Wattenbach II. 440); але самого факту відкинути не можна. З сею звісткою звязують иньшу — в ґенеальоґії Вельфів XII в. (Monum. G. h. Sсr. XIII p. 734, порівняти Historia Welforum в XXI p. 460) — про доньку ґрафа Куна, тестя Рудольфа Вельфа, видану за руського короля (regi Rugorum), уважаючи се перекрученнєм поданої в текстї звістки про Оду — див. розвідку Вайца Über eine alte Genealogie der Welfen — Abhandl. der Berliner Akademie, 1882.

¹⁴) Такий здогад виставив ще Карамзін І. 20, він догадував ся, що Вартеслав може означати Бориса Вячеславича (імя батька, мовляв, помішано з іменем сина). Але сї звістки про шлюби можна прикладати не тільки до Ярославичів, але й до старших Ярославових унуків, нпр. можна думати про Ростислава Володимировича, про Романа або Глїба Сьвятославича і т. и.

¹⁵) Див. про се мою статю: Київські мінятюри при Трірській псалтирі в Записках наук. тов. ім. Ш. т. XLIX; з молитов виходило б, в такім разї, що Ізяслав” потім розвів ся з сею Гертрудою. Иньші думають, що мова тут про польську прінцесу, сестру Казимира. Тексти й мінятюри видані 1901 р. в Трірі п. т. Der Psalter Erzbischofs Egberts von Trier (Festschrift der Ges. für nützliche Forschungen zu Trier). Про неї ще статї Бобрінского в Записках имп. археол. общ. т. XII, Абрагама в Kwart, hist. 1902.

¹⁶) Про Ярославову жінку Інґіґерду каже Еймундова саґа і ґльоса Адама Бременського (старші рукописи її маємо вже з XIII в.) — Monum. G. hist. Scr. VII p. 319 (Ingrad, Ingred); в найважнїйшім кодексї Адама — віденськім, сього нема. Ярославову жінку Ірину згадує

Іларіон у своїм Слові (котрого часу близше не знаємо, особливо коли мати на увазї, що воно могло бути сказане ним і перед посьвященнєм на митрополита). Під 1050 р. записана в лїтописи смерть „Ярославлеї княгинї”, в місяцї лютім — значить в 1051 р., але на імя вона не названа. Окрім того є новгородська традиція, але пізнїйша, XV в., про Ярославову жінку Анну, поховану в новгородській катедрі св. Софії — див. 1 Софійську і 3 Новгородську під 1439 р.; лїтописна записка при тім називає її матірю Володимира Ярославича, що родив ся, як сказано, 1020 р. Вона могла бути першою жінкою Ярослава, але цїкаво, що Еймундова саґа говорить про Інґіґерду в історії боротьби Ярослава з Буріслейфом і Вратилавом, значить у 1017-8 рр. Сушити голову над розвязаннєм сього питання одначе не оплатить ся, бо все се відомости непевні, окрім імени Ірини і смерти Ярославової княгинї 1051 р. (може сїєїж Ірини. Про скандинавських династів на Руси,, див. нпр. Antiquités russes I. 345, 459, II. 19.

¹⁷) Впорядчик сеї саґи, — котру маємо в рукописях XIV в., каже, що під час тих подорожей Гарадьд зложив пісню про (Єлисавету з 16 строф, з однаковим закінченнєм; він сам наводить з них шість:

Кораболь наш обминув Сицилїю; ми були гарно убрані, як належить ся, швидкий корабель, з високою кормою, сунув ся скорим бігом, несучи на собі вояків; думаю, що непроворний ледви чи б заїхав туди; але руська дївчина в золотій гривнї мною помітує.

Стали ми до бою з Трандами; їх було більше; була то справдї завзята й страшна битва; мене молодого відтягнули від їх молодого короля, забитого (мною) в бою; але руська дівчина в золотій гривнї мною помітуьє.

Шіснадцятеро нас, жінко, вичерпали воду з корабля в чотирох передїлках серед сильної бурі; тяжко наложений корабель обливали хвилї; думаю, що непроворний ледви чи б заїхав туди; але руська дївчина в золотій гривнї мною помітує.

Я вмію вісїм штук: вмію складати вірші, добре їзжу конем, вправний в плаваню, вивчив ся совгатись на скі, потраплю кидати спис і веслувати; але руська дївчина в золотій гривнї мною помітує.

Нїяка жінка або дївчина не заперечить того, як ми одного дня рано з'явили ся в однім західнім містї — там ми намахали ся мечем, валили зброєю, полишивши докази того, що сьмо вчинили; але руська дівчина в золотій гривнї мною помітує.

Я родив ся там, де Упландцї натягають луки; тепер я правлю серед скал вояцькі кораблї, ненавистні гречкосїям; від коли пустили ся ми в сьвіт, в ріжних місцях розбивали ми човном хвилї; але руська дівчина в золотій гривнї мною помітує.

Antiquités russes II. 56; третю строфу уважають підробленою.

Тут треба ще згадати звістку Адама (Monumenta Germ. h. Scr. VII. 324), що коли 1016 р. Кнут Великий опанував Анґлію, сини забитого ним Едмунда — Едмунд і Едвард вислані були до Швеції, а звідти на Русь. В дїйсности ми знаємо, що вони перебували на Угорщинї, але нема нїчого можливого, при тїсних зносинах скандинавських країв з Русию, що побували вони й на Руси. Ґльосатари Адама додають, що сестра Кнута була за руським князем (ib. 325), але ся звістка мабуть хибна.

¹⁸) Особа сеї руської королеви досить звертала на себе увагу; ще 1825 р. вийшла спеціальна розвідка Лобанова-Ростовского Récueil des piéces historiques sur la reine Anne оu Agnés (так вона підписана на актї 1060 p.) épouse d'Henri І. Новійшими часами теж не переставали появляти ся статї й замітки, особливо під впливом нової alliance franco-russe, але переважно досить побіжні — нпр. в К. Старинї 1884, VIІ (замітка до портрета); С. Сыромятниковъ Русская княжна на французском престолЂ Новое время 1893, і нова замітка тамже в 1900; в Историческому ВЂстнику 1894, І — статя Тїмірязева „Французская королева Анна Ярославна”; в ВЂстнику иностранныхъ литературъ 1894, II — ”Дочь Ярослава Мудраго, Французская королева”; Caix de Saint- Aymour — Anne de Russie (Revue Hebdomadaire, потім у збірнику Mélenges pour servir à l'histoire des pays qui forment aujonrd' hui le dép. de l'Oise, 1895); Henri Buteau — La princesse Anne (Nouvelle Revue т. 75); A. Thomas Essais de philologie francaise, Paris 1898 — статя про ту кириличну підпись Анни (автор читає її як Ана реіна; Воротниковъ Анна Ярославна королева Франціи, 1901 (драма, з історичним вступцем).

¹⁹) Так згідно оповідають угорські компіляції XIV-XV в. — перерібки старої угорської хронїки, що не заховала ся в первісній формі — Chronicon Budense (ed. Podhradczky p. 90, 102, 107), Marci Chronica (ed. Toldy c. 47, 49, 50), Туроц — вид. Швандтнера гл. 39 і 48. Симон Кеза (XIII в.) знає тільки, що Андрій і Лєвента удавали ся на Русь, але не були приняті a duce Lodomerie з огляду на їх ворога — угорського короля Петра, а про їх матїр і т. и. нїчого не знає (с. 113-114, ed. Endlicher). Про відносини сих джерел див. Marczali Ungarns Geschichts- quellen іш Zeitalter der Arpaden с. 39 i далї, Kaindl Studien zu den Tingrarischen Geschichtsquellen, VII-XI (Archiv für öster. Geschichte т. 85 i 88). Імени Андреївої жінки анї її батька сї джерела не подають. Bonfinius Rerum ungaricarum decades (1581) p. 199 зве її Аґмундою, a з легкої руки Прая (Dissertationes historico-criticae p. 130) пішло, що вона була донька Ярослава й на Руси звала ся Анастасия — Карамзїн II с. 19, Соловйов І с. 208, і ще новійше — нпр. у Ґрота Мадьяры и Славяне въ прошломъ (1893) с. 16.

²⁰) Особливо Псель с. 144, пор. Скілїци е. 551 (як низше).

²¹) Cedreni II, 464.

²²) VIIІ. 16.

²³) Cedreni II. 478-9.

²⁴) Про наші джерела що до сеї війни і деякі суперечности див. прим. 3.

²⁵) Іпат. 113.