СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

Внаслідок соціально-економічного та політичного розвитку європейських держав, тенденції нового капіталістичного розвитку освічена частина людства стала усвідомлювати як риси єдиного загальноєвропейського процесу. Рух до компромісу з реальністю буржуазного господарювання, а від нього — до утвердження капіталістичного способу виробництва— приносив реальні результати. Промислово-торговельна діяльність із простого засобу експлуатації трудящих поступово перетворювалася на гонитву за багатством задля одержання політичної влади і навпаки. У нових соціальних умовах, створених завдяки руйнуванню традиційних патріархальних форм господарювання, розширенню товарно-грошових відносин, розхитування системи сеньйоральності сепаратистськими настроями, нові прокапіталістичні прошарки населення тільки спочатку відчували своє непевне становище, але з усвідомленням суспільством сили і значення влади грошей, зажадали свого місця у владних структурах. Постало питання про відповідність соціального устрою країн новим реальностям життя, в яких капіталістичний спосіб виробництва вийшов на передові позиції,

У той час, коли прагматизм і меркантильність дедалі більше охоплювали всі сфери життя, сягаючи найвищих щаблів соціальної ієрархії, виникла ідея нової форми дер-жавного правління — абсолютної монархії, за якої сюзерену надавалася необмежена верховна влада. Особа монарха та властиві йому якості набували великого значення у подальшій долі своєї країни. Таким чином, Просвітництво — це політична ідеологія, філософія та культура, прогресивна ідейна течія епохи краху феодалізму та утвердження капіталістичного ладу, що охоплювала кінець XVII—XVIII cm. Гегель за свого часу характеризував Просвітництво як раціоналістичний рух XVIII ст. у сфері культурного та духовного життя, що ґрунтується на запереченні існуючого способу правління, державного устрою, політичної ідеології, судочинства, релігії, мистецтва, моралі.

В той же час «Століття розуму» знало істотні перепади емоцій, звертання до містики й марновірства. Реалістичній ясності й тверезості в певним чином, протистояло стремління до фантастичного, незвичайного, пов'язане, передусім, із кризою ортодоксальної релігії. Ознакою часу стає політичне масонство (франкмасонство, фр. Franc-masonnerie, англ. Freemasomy) — морально-етичний релігійний рух, що виник в XVIII ст. у вигляді таємної організації з ритуалами й символікою частково запозиченої з Каббальї. У XVIII ст. масонські ідеї поширюються і серед окремих представників малоросійського дворянства. Однак спроби створити свою потужну ложу в Україні вдаються лише наприкінці XVIII ст. У цей же час з'являється проект «Україна». Згідно однієї з версій, «Україною» спочатку називалася одна з лож на Лівобережжя, що незабаром стала пропагувати цю назву замість історичної назви «Малоросія». Претендуючи на провідну роль і вплив на суспільство, масони зосередили увагу на розвитку засобів масової інформації, збільшення газетно-журнальної продукції національними мовами. В результаті такої діяльності посилюється значення публіцистики, виникає популярна пропагандистська література, художня література наповнюється авторськими відступами, соціально-політичними узагальненнями, документально точними характерами. Популярним стає жанр есеїстки, здатної швидко реагувати на будь-які суспільні події, розвивається памфлетна література. В живописі цю лінію продовжують політична карикатура, злободенний лубок. Провідниками Просвітництва на Україні були Г. С. Сковорода, Я. П. Козельський, Г. С. Винський, І. П. Котляревський, В. В. Капніст, О. О. Паліцин, В. Н. Каразін, П. Д. Лодій та інші, що в тій чи іншій мірі вони виступали з критикою існуючого ладу та ідеями побудови нового суспільства.