Виконання господарських зобов'язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і в натурі.

Виконання зобов'язання належним чином полягає у такому його виконан­ні, що відповідає вимогам закону, інших актів законодавства, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами - відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це сто­сується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.

Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначе­но змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання пови­нно бути виконано:

• за зобов'язаннями, змістом яких е передача прав на нерухоме майно (будів­лю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням не­рухомості;

• за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживан­ня) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

• за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконан­ня або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управне-ну сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.

Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, (а) здійснюються у безготівковій формі або готівкою через устано­ви банків (якщо інше не встановлено законом); (б) повинні бути виражені й під­лягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого порядку); (в) нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовуються у випадках, розмірах і поряд­ку визначених законом (Закон від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоє­часне виконання грошових зобов'язань») або договором.

Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою. Проте, відповідно до ст. 194 ГК, господарське зобов'язання може бути виконане в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою осо­бою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або харак­теру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Ст. 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні за її згодою належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних пи­тань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача прав має бути документально оформле­на - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про Це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повно­важень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта. Передача делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті Такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслід­ки рішень, що ним приймаються.

У господарському зобов'язані можуть брати участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). У такому випадку кожний з управне­них суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідар­ним (ч. 2 ст. 196 ГК). При такому виконанні господарських зобов'язань застосову­ються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 541-544), якщо інше не передбачено законом.

Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкрі­плюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне ви­конання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі, крім випадків, передбачених ч. З ст. 193 ГК: 1) якщо інше передбачено законом або договором; 2) якщо управнена сторона від­мовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, не­обхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси дру­гої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. По­рушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, перед­бачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття вико­нання зобов'язання.

Зобов'язання має бути виконане також:

• в повному обсязі (управнена сторона має право не приймати виконан­ня зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання);

• вчасно, тобто у встановлені законом та/або договором строки; зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не перед­бачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.

Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається в певних випадках:

• передбачених законом;

• у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно з ч. 6 ст. 193 ГК, зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання);

• у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належ­ним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Прийняття виконання за договірним зобов'язанням зазвичай оформляється актом прийому-передачі виконання, під­писаного уповноваженими представниками сторін договору.