Примітки. 2) Samuelis de Pufendorf, De rebus a Carolo Gustavo gestis c

¹) Transsylvania c. 276, пор. вище.

²) Samuelis de Pufendorf, De rebus a Carolo Gustavo gestis c. 254-тут дeнь за днем оповідається ітінерарій Карла.

³) 1оcis per Cosacos disciplinae nescios plane vastatis.

⁴) Осолін. ркп. 627 с. 301-2.

⁵) Всі сі документи видав Молчановський з швед. держ. архиву в Архиві ЮЗР. III т. VI ч. 92-4; інструкція має такий заголовок: “Меморіял вірному підданому і камергерові й. к. в. Ґуставові Лілієкроні з Гальстаду, котрою він має регулюватися в місії до ґенерала Хмельницького і кримського хана”.

⁶) Текст деклярації также ч. 93.

⁷) Очевидно, се підчеркується з огляду на виленський інцидент-що Москва і Поляки не допустили до трактатів козацьких представників, а шведський король зробив з сього питаннє, бути чи не бути переговорам.

⁸) Тут інструкція Лілієкроні богато повторяє буквально з попередньої інструкції Велінґові.

⁹) Пор. вище інструкцію Велінґові.

¹⁰) Новою була частина додана для переговорів з ханом.

¹¹) Transsylvania c. 192-3.

¹²) Угорський текст в Monum. Hungariae hist. XXIII с. 516, латинський переклад з швед. держ. архиву в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 261.

КАМПАНІЯ РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА В ТРАВНІ І ЧЕРВНІ І ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ: ПЕРЕХІД НА ПРАВИЙ БІК ВИСЛИ, ПРИСТУП ДО ЗАМОСТЯ І ЗДОБУТТЄ ЛЮБЛИНА, КАПІТУЛЯЦІЯ БЕРЕСТЯ, СТРАТЕҐІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ ЙОГО, КОНФЛІКТ З МОСКОВСЬКИМИ ПРЕТЕНЗІЯМИ, ЗАХОДИ ЖДАНОВИЧА КОЛО ОРҐАНІЗАЦІЇ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ В ПОБУЗЬКИХ І ПРИПЕТСЬКИХ КРАЯХ, НАРАДА ПИНСЬКОЇ ШЛЯХТИ І ЇЇ “СУБМІСІЯ” ГЕТЬМАНОВІ, АКТ ПРИСЯГИ ПИНСЬКИХ ДЕЛЄҐАТІВ В ЧИГРИНІ 20 ЧЕРВ., АСЕКУРАЦІЯ ГЕТЬМАНА ПИНСЬКІЙ ШЛЯХТІ, ПОЛІТИЧНЕ І СОЦІЯЛЬНЕ ЗНАЧІННЄ СЕЇ ПИНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ. ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ НА ПОЛІССЮ І НА ВОЛИНІ, ВОЛИНСЬКА ДЕПУТАЦІЯ У ГЕТЬМАНА.

Поки виправлялися сі посольства, писались інструкції і т. д., в сих же днях військо переходило за Вислу, мостом спеціяльно для сього побудованим під Завихостом. Перейшовши попробували захопити Замостє. Писав до Замойского листи Немирич, покладаючись на давну знайомість з ним і намовляючи до піддання-але обібрав тільки дуже різку і мало почесну відповідь ¹). Писав і Ракоцій-так само безуспішно ²). Послушно піддався натомість бідний, наполоханий Люблин-як ми бачили, се в особливу вину потім ставив цар козацькому війську, що воно змусило піддатися Ракоцієві місто, яке в 1655 р. присягло було цареві. В місті була пошість, і тому його скоро покинули ³). Почувши від козацьких під'їздів, що війська Потоцкого і Сапіги стали за Венґровим під Луковим, спішно кинулись туди, щоб їх розгромити, але довідалися, що Поляки пішли на Буг. Карло-Ґустав затрівожився, що вони можуть піти на Прусію, досить слабо обсаджену його залогами, і погонив за ними загоняючися в район Припяті ⁴). Погоня тривала більше тижня і дужче стомила війско. Кінець кінцем післано частину козацького війська, Угрів і Шведів наздогін під Варшаву, а король з Ракоцієм стали під Венґровим. Та прийшли нові вісти, що неприятель громадиться під Берестєм, щоб дочекатися тут московської й татарської підмоги. Спішно рушили туди-але знову не застали: Потоцкий рушив під Сандомир, Сопіга з литовським військом вступився під Камінець Литовський. Тактика польська полягала в затягуванню кампанії й береженню війська в надії, що шведське й угорське військо не витримає довгої війни і розлізеться-що дійсно йому загрожувало. Не потрапивши підняти дисціпліну у своїх союзників, король хотів відчепитися від Ракоція й пропонував, що або він буде добувати Берестє, а Ракоцій нехай іде за Сопігою, або навпаки. Але Ракоцій боявся відлучатися від шведського війська і настоював щоб разом здобувати Берестє, тим більше, що про Сопігу прийшли вісти, ніби він кинув Камінець і відступив на Слуцьке ⁵).

Коли приступили до Берестя, залога попалила передмістя, і приготовилась нібито до облоги, але як Шведи й Угри й собі стали ладитися до облоги, стягнули артилєрію і почали канонаду, залога витримувати наступ не рішилась і зараз заявила охоту до переговорів, а далі і до капітуляції. Другого дня, 17 травня місто піддалось. Переговори разом з шведськими генералами вів Немирич, вони потрівали кілька день. Капітуляцію остаточно підписано 23 травня ⁶). Карло доручив охорону міста Ракоцієві; шведський генерал Дальберґ дав інструкції щодо кращого укріплення замку, на чолі залоги з 2 тис. вояків поставлено “ґенерал-майора” Немирича ⁷).

Берестє було важним стратеґічним і комунікаційним центром. Карло-Ґустав цілком правильно оцінював його значіннє, як ми бачили. Коли б він і курфірст з своєї сторони, Ракоцій з своєї-так як то собі козаки бажали, помогли їм там закріпитись, а за собою, тверезо оцінивши ситуацію, подбали закріпити пограничні землі: Карло-Ґустав і курфірст прибалтійські, Ракоцій-карпатське Підгіррє, Москва-Білорусь, Польща була б обкарнана й не могла б прийти назад до сили. Але фактично йшло якраз навпаки. Москва вважала в. кн. Литовське своїм набутком і жадала від козаків, щоб вони відси вступились. Ракоцій претендував на цілу Малопольщу й Русь. Карло-Ґустав також не міг положити межі своїм претенсіям. І так замість того, щоб здобуттє Берестя стало твердим етапом в розвою акції нової ліґи, її скріплення і поширення,-як се дійсно могло бути, як би окупаційні війська подбали навіть тільки про кращу орґанізацію, запровіянтованнє, навязаннє відносин з людністю,-се здобуттє в дійсности стало тільки останнім проміннєм успіху перед нечуваним крахом.

Але, очевидно, се в тім менті не відчувалося, принаймні можемо се сказати про українські круги, про штаб Ждановича, про гетьманський осередок. Того надриву, що залягав в семигородсько-шведській спілці, вони в сій хвилі видимо не відчували, а навпаки-покладаючись на неї стояли в кульмінаційнім пункті своїх заходів коло будови нової Української держави. Жданович не знати-чи з власної ініціятиви, чи за директивами гетьманського уряду, настоює над перетвореннєм козацького патронату над західніми землями в більш реальну, оформлену і реґляментовану залежність, дійсну владу Запорізького війська над сими землями. 14 травня “с табору с-под Берестья Литовского” видав він свій охоронний універсал для Пинського повіту: “Анътонъ Ждановичъ, наместъникъ єго милости пна гетмана войскъ Запорозских, всЂмъ в-обец и кожъдому з-особна, кому о томъ ведати належыть, меновите паномъ полковъникомъ, ассавуломъ, сотъникомъ, отаманомъ и всему товарыству войска Запорозского до вЂдомости доносимъ.-Ижъ зближывшы ся мы з войсками княжати єго милости семикгородского ку повЂту Пиньскому, а маючы от обывателей того жъ воєводъства достаточную информацыю, ижь єго милость панъ гетьманъ под протекъцыю свою ихъ всЂхъ принявъши и залогу для лепъшого безпеченства имъ придать рачылъ, во въсемъ до тыхъ же универсаловъ єго милости пана гетьмана стосуючы ся сурово приказую, абы жаденъ с товарыства нашого так в тягненью чатами и подєзъдами шляхте воєводства Пинского жадноє найменьшоє крывды задавать не важылъ ся, обавъляючы ся срокгого каранья войскового. А єжели бы таковыє свавольники легце собе сесъ нашъ универсалъ поважы ъшы онымъ чынили, теды таковыє за даньємъ намъ вЂдомости сурово на горъле карани будутъ. В чом и повъторе всЂхъ васъ напоминаємъ подъ ласъкою нашою и срокгимъ караньємъ войсковым” ⁸).

Одночасно поставив від одначе пинській шляхті якісь ультимативні жадання, коли вона хоче користуватися з опіки війська Запорозького. Про се довідуємося з універсалу маршалка і хорунжого Пинського повіту, що скликають шляхту до Пинська на нараду в інтересах своїх і своїх родин, на день 23 травня, “без усякої одволоки-бо ледво упросили ми п. полковника київського, що він до того терміну згодився почекати” ⁹).

Очевидно результатом сих нарад була депутація до Чигрина сього самого маршалка Лукаша Єльского і стольника Пинського Адама Спитка-Бжеского, що в Чигрині 20 червня зложили гетьманові свою субмісію й одержали від гетьмана “асекурацію” своїх прав.

“Присяга ї. м. панів обивателів пинських, віддана гетьманові Богданові Хмельницькому, р. 1657.

“В імя найсвятішої трійці, отца, сина і духа святого. Амінь.

“Великі війни попускаються на держави з двояким наслідком: або щоб по малім (кровопролиттю) принести спокій на довгі людські (віки)-або для повного знищення і викорінення, на випадок коли завзявшися не схаменуться. Такого попущення дізнало і кн. Литовське, і через вороже бушуваннє ріжних військ ледво вирятувалося з повного і жалісного знищення-мабуть даючи заплату за гріхи свої. Повітові Пинському теж не мала частина тої кари мусіла дістатися в тім пожарі... ¹⁰). Але за порадою висланих з поміж себе шановних людей, щоб утікти видимої і близької вже божої кари, таку намовили ми приязнь, й. м. п. гетьманом запорізьким і всім військам-котру ми заприсягаємо в таких словах:

“Ми, урядники Пинського повіту-Лукаш Єльский маршалок і Адам Спитек-Бжеский стольник-як вислані посли іменем своїм і всеї братії повіту нашого присягаємось богові в трійці єдиному, найсвятійшій діві і всім святим, згідно з обрядом і вірою нашою, через апостолів нам переданою і визнаною: Все в чім ми іменем всеї братії і за її дорученнєм договорилися з й. м. п. гетьманом військ Запорізьких в справі вічної і нерозривної приязни,-те ми самі і ті іменем котрих ми се постановляємо, все дотримаємо в усіх належних до тої приязни кондиціях і пунктах, і потомки наші будуть обовязані дотримувати, силою присяги, тепер нами даної.

“Обіцяємо, що не будемо ніколи думати про якусь зраду і розірваннє звязку нашого з військом Запорізьким, ані потайки не підійматимемо на нього сторонніх неприятелів, ані факцій ніяких не будемо чинити на його шкоду. Навпаки на всяких неприятелів того війська ми будемо повинні стати, не вимовляючись ніякою близькістю й свояцтвом- хочби то були й найближчі нам люде. Іменем всеї братії обовязуємось своєчасно давати знати про всякі неприязні наміри, які будуть відомі на нашім пограничу, остерігати про все що могло б заноситись на шкоду України і всього війська і в нічім не ухибити приятельській вірности.

“Одностайно з військом нашим Запорізьким ми і потомки наші будемо боронити віру православну грецьку так само як і римську, свободи і границі наші спільні, коли який небудь неприятель мав би на них наступати.

“Старшинства, гідности і начальства як земські так і військові мають залежати від й. м. п. гетьмана запорізького і з рук його одержуватись ¹¹), з тим одначе, що для всіх урядів, які заміщались здавна вибором, зістається вибір свобідний всім обивателям Пинського повіту, а після вибору має проситись конфірмація у й. м. Уряди і власти військові будуть належати тільки до нього, і коли буде в тім потреба, ми чекатимемо наказу від нього або від того кого він схоче настановити над нашими військовими урядами, і без його відомости ніхто не може проголошувати війни, ані не може нападати на які небудь краї без його дозволу.

“Через нього ж, (будучи) при війську Запорізькім ми маємо признавати себе в вічнім підданстві цареві й. м., і в нічім не помагати його неприятелям, ні радою ні якими небудь підмогами, явними чи потайними.

“Взагалі, наскільки й. м. п. гетьман заховав нас при давніх, наданих від королів польських правах, прерогативах, вільностях, судах і зверхностях, в нічім не нарушаючи їх ваги, і відібрав тільки королівщини приналежні до Пинського староства, недавно роздані, і не порушив навіть лєнних і доживотних надань, наданих здавна, тільки поставив умову, що доживоття по смерти особи, яка має на нього право, мають бути прилучені до Пинського староства,-то і ми і потомки наші будемо заховувати до п. гетьмана теперішнього і наступного, і до всього війська Запорізького таку саму вірну приязнь і зичливість, як до попередніх панів наших,-в щастю і нещастю обопільно, на вічні часи, не піддаючись на лукаві чужі намови. Навпаки-коли б ми (довідались) про когось в сусідстві, в краях Польських чи Литовських, що вони уперто не хочуть горнутись до приязни й сполучення з й. м. п. гетьманом і всім військом Запорізьким,-ми обіцяємо відводити їх від тої упертости нашою намовою, і взагалі пильнувати всього, що належить до обопільної приязни.

“У всім ми повинні залежати тільки від й. м. п. гетьмана запорізького-теперішнього і наступного, і не присвоювати собі ніяких урядів без його волі: не видумувати собі соймиків для нарад ні збирати хоругов без окремого сповіщення й. м. п. гетьмана-хіба в наглім і гарячім випадку.

“Унію й инші чужі віри, обом сторонам неприязні й противні, ми повинні викоріняти одностайно з усею братією, не даючи місця і принади в своїм повіті такій заразі душ християнських. Але, коли б хтось з духовних ¹²) перепросив належного ¹³) київського митрополита і одержав від нього свідоцтво покути за відступство і за нього гаряче прохало духовенство, такий має право на панську увагу й. м. п. гетьмана.

“Нарешті-всі взагалі обовязки приязни, хоч би й не названі тут, ми обов'язані обопільно виконувати вічно.

“Так нам боже поможи і невинна мука Христова ¹⁴).

“А по виконанню присяги їх м. п. п. посли-й. м. п. Лукаш Єльський маршалок і п. Адам Спитек-Бжеский стольник Пинського повіту з тими браттями, що при них, для ґрунтовнішого скріплення підписалися при печатях своїх власними руками, обіцюючи, що теж саме без одволоки зроблять всі і. м. обивателі пинські.

“Діялось у Чигрині 20 червня 1657 р.” ¹⁵).

Гетьман відповів на се такою асекураціею, “письмом польським”:

“В імя боже! Амінь. На вічну память сеї справи.

“Ми Богдан Хмельницький, ґенеральний гетьман військ й. ц. м. Запорізьких, об'являємо всім кому то потреба знати, тим листом, ствердженим присягою нашою і всього війська:

“Предвічна премудрість, вказуючи дороги спільного пожиття, заборонила віддячувати злом за добро, приязних наказала приймати приятельським серцем, вказавши для сього відповідне порівняннє-що то не добре аби хтось за рибу змію, за хліб камінь й инші злі річи відбирав за добрі вчинки. Коли ж найвищий творець і правитель підсонечного світу учив таких способів поводження з людьми і за найпевнішу уставу щирости і приязни обопільної фундував віддаваннє добрим за добре, то й нікому ласкою його сотвореному не годиться поводитися з ближнім своїм инакше, коли не хоче уникнути божої кари і людського суду за ухиленнє від спасенної дороги. Тому й ми-не відступаючи від здавна уставлених звичаїв-коли бог ласкаво прихилив волю й серця повіту Пинського до сполучення з нами-ми приятельсько й вдячно прийняли присланих від них на запевненнє вічної приязни послів-достойників пинських; й. м. п. Лукаша Єльського маршалка і й. м. Адама Спитка-Бжеского стольника, обговорили і уставили обовязки відповідні для такої приязни.

“Забезпечили ми їх цілком безсумнівно, на совість нашу, що ні самі не будемо поводитися з ними по неприятельськи, ані війська окремого, крім особливих залог, призначених для безпечности, на їx маєтности не посилатимемо, і нікого чужого на їx погибіль не будемо підущати, ні ми самі не через яких небудь намовлених людей. Навпаки, коли б хто небудь хотів їм шкодити і з військом війшов до їх краю та пустошив мечем і огнем їх маєтности, чи то з ненависти за те що вони війшли з нами в приязнь і сполученнє ¹⁶), чи з иншої причини завзявшися,-ми обіцяємо боронити і помагати їм, хочби навіть усім військом прийшлось нам відганяти тих неприятелів, хочби то були й близькі наші, коли б вони не послухали наших намов і їх не лишили (в спокою).

“В обрядах римської віри, з котрою вони до нас пристають, ми і наступники наші ¹⁷) з усім військом Запорізьким ні трохи перешкоджати їм не будемо, нікого не будемо примушувати до віри православної грецької, ні фундушів на костели не будемо нищити й зносити-ні давних ні нових, коли тільки не утворені вони з маєтностей видертих від православних церков і не з кривдою убогих православних. Чужі ж секти й унію, як приводи до великого лиха, ми постановляємо викоріняти спільними силами-не загороджуючи одначе приступу до ласки вашої, колиб котрийсь з духовних, прийшовши до пізнання правди, віддавши послушенство належному київському митрополитові й учинивши правдиву покуту, мав за собою гарячі рекомендації й прохання духовних наших.

В прерогативах, свободах і судах належних їх станові забезпечуємо їм уживаннє і відправлюваннє таке як було за королів, вимагаючи тільки одного-щоб скороченнєм правної процедури загорожено убогій шляхті дорогу до убоження через надмірні пені.

“Диґнітарства, гідности й почести так земські як і військові, які досі мають надані від короля польського їx м. пп. обивателі Пинського повіту, зістануться при кожцім до віку. Коли ж за присудом божим котрийсь з урядників, котрих вони звикли з давнього звичаю через елєкцію настановляти, уступить з світу сього, можуть перевести вільну елєкцію на місце помершого згідно з звичаєм, але конфірмацію вибраного ми полишаємо собі. Иншими ж старшинствами, що належать нашій волі і виборові, ми будемо розпоряджатися, беручи під увагу заслужених, за рекомендацією вашого старости пинського.

“Військові ж уряди всякі, які тепер або потім будуть існувати, запевняємо в повній владі, полишаючи полковникові, який на той час буде, свобідне призначуваннє ротмистрів і поручників. Одначе всі вони без нашого наказу не повинні заповідати війни ані входити в приязнь з ким небудь на ново без спеціяльного нашого дозволу.

“Маєтности дідичні в повітах Пинськім, Мозирськім і Турівськім і в инших трактах (округах) всім хто зложить присягу вірности полишаємо вільно вживати з усіми приходами. Также ленні права з давніх королівських надань за кожним зістануться вповні- се ми асекуруємо їм за себе і за потомків наших з військом Запорізьким. Тільки королівщини приналежні до староства Пинського й инші-з котрих прихід має нам іти, виключені будуть з їх уживання. Доживотні ж надання повинні служити кождому (державцеві) до його смерти, а по смерти свого посесора повернутися до нашої диспозиції.

“Богослуження, процесій звичайні відправи, дітей шляхетських свобідна наука, духовних римських всяке пошанованнє залишити при них вповні ми й потомки наші з військом Запорізьким прирікаємо словом християнським, в нічім не чинячи хочби найменшої уйми чи перешкоди їх вихованню ¹⁸).

“Загалом в усяких инших вільностях належних обовязуємось не чинити ніякої кривди, аби се тільки не були якісь нововидумані, на те щоб нас здурити. Также всякі кондиції, що належать до приязни обіцяємо дотримувати статечно і беремо на себе потвердити се через наших послів присягою-обовязуючи нею самих себе і потомків своїх з усім військом Запорізьким від сього часу мати спільних приятелів і неприятелів і вічно й непорушно зіставатися в приязни. А сподіваємось, що й і. м. обивателі пинські вповні дотримають таких же кондицій, як обовязали своє сумліннє, кожен з-осібна своєю присягою. А щоб все се було важніше і ґрунтовніше, ми те наше забезпеченнє ¹⁹) підписуємо власною рукою при печати військовій. Діялося в Чигрині 28 юня за старим калєндарем р. б. 1657. Богдан Хмельницький гетьман війська й. ц. в. Запорізького” ²⁰.

Документи незвичайно важні-хоча практичне значіннє їх було мінімальне, бо в життє ся пинська конституція майже не війшла ²¹). Як побачимо далі, діяльність пинської депутації була зараз же опротестована льояльними супроти Польщі елєментами, які спішили на тім збити собі якийсь політичний капітал, і мало хто зістався при козаках: гетьманський намісник Груша з козацькою залогою мусіли вийти з повіту слідом по тім як ся конституція стала відома. Але документи цінні тим, що яскраво, а що особливо важно-безсумнівно документально, в двох паралєльних обосторонніх актах показують нам, в якім напрямі працювала політична думка українського осередка в сім кульмінаційнім її моменті. Як уявляв собі гетьман і його найближчі дорадники політичну конституцію нової, соборної Української держави, котру збирались вони будувати за поміччю нової ліґи. Як мислили собі увязку старої козацької України з її непокозаченими провінціями ²²).

Основна вага сеї конституції лежить в тім, що гетьман з військом має зайняти в конституції сих провінцій те місце, яке досі в ній належало королеві й Річипосполитій. В однім пункті пинської присяжної записки, що правда, говориться, що через гетьмана Пянський повіт входить в підданство також московському цареві, але се чисто тактична подробиця, котрою гетьманський уряд очевидно хотів на всяк випадок ослабити в очах московських політиків нельояльність своєї акції супроти московської опінії, що всі здобутки поза Козацькою Україною мусять бути під безпосередньою владою царя. Нові провінції Війська тільки через Військо і гетьмана рахуються під зверхністю царя- поскільки Військо Запорізьке се “військо й. ц. вел.”, як се зазначує гетьман в тім розумінню, що Пинська шляхта, як і Запорізьке Військо повинні, мовляв орієнтуватися на московську політику і не підтримувати неприятелів царя. Та знаємо як свобідно брав собі сей обовязок сам гетьман! Фактично в політичнім устрою козацьких провінцій, так само як і в життю козацького війська царській владі не лишалось ніякого місця ²³).

Шляхетській верстві ґарантуються її клясові права і повна станова автономія, в межах які признавались польською конституцією; але те місце, яке в її житті належало королеві, повинен був тепер зайняти гетьман ²³): він затверджує шляхетських урядників, він призначає старосту, котрому належать певні адміністраційні і поліційні компетенції і карне судівництво над усею людністю, в тім і над шляхтою повіту. До гетьмана належить вся військова справа-начальство над тими військовими частинами, в котрих служитиме шляхта. Він збирає податки з шляхетських маєтків і розпоряджує всіми доходами з повіту, також з королівщин, які лежать в межах повіту. По анальоґії повинні були мислитись такі самі відносини до міських громад і до єрархії обох обрядів, грецького й римського; гетьман мусів уявлятися “подавцею хлібів духовних” для обох церков, зверхником міських республік, арбітром їх справ.

Звязки з Польською державою цілком розривались. Се не висловлялося різко декляративно, але давалося цілком ясно знати, всею сумою нових норм життя. “Король” був тільки минувшиною. Участь в соймах Річипосполитої припинялась. Пинська шляхта обовязувалася триматися з “нашим Запорізьким військом” против усіх його неприятелів в усіх конфліктах, хоч би й “против найближчих нам людей, не вимовляючися ніякою близькістю й свояцтвом”. Пинський повіт став складовою частиною “України”, як виразно називається сей новий державний орґанізм в однім з пунктів пинської присяжної записи ²⁴); “військо Запорізьке” заступає старе поняттє “Річипосполитої”.

Питаннє, чи було се явище відокремлене і виїмкове-чи навпаки се були загальні нариси і директиви нових відносин? В записках Шебеші побачимо, що так уявляли собі протекторат Козаччини над Литвою (ст. 1439): козацькі залоги і козацька зверхність.

В самім тексті гетьманської грамоти Пинському повітові ми знаходимо вказівки, що такі норми призначаються не тільки для нього, але і для Турівського й Мозирського (себто цілого Припетського Полісся), і для “инших трактів”, де зложать “присягу вірности” Запорізькому війську.

З пізнішого часу, з кінця 1659 р., заховалась протестація пинського войского Ґедройца “на обивателів повіту Турівського і Давидгородського, як на шляхту тамошню так і міщан і піданих”, за те що вони, а спеціяльно шляхта “забувши свою шляхетську “вокацію” і зложивши присягу Хмельницькому, не малий час у всім допомагали ріжним полковникам, що присилалися від нього-почавши від Івана Яхименка потім Зарудному, Дворецькому, Конст. Виговському, а після нього, потім як учинено згоду (Гадяцьку), прилучилися до Кургана, що сплюндрував місто Пинськ”. “Їздили (до них), їм помагали і до всього злого приводили против короля і всеї вітчини-вся їх хоругов, що прибрала була собі за ротмистра пана Яна Ущаповского, (спорудила) значок і котли, й їздила по цілім повіті, розпорядилась і кривди чинила які хотіла” ²⁵).

В збірнику бібл. Чорторийських, що містить грамоту Хмельницького, за нею йде текст присяги, затитулований зпочатку як текст (рота) присяги п. Сурина, війського житомирського, а потім сей заголовок змінено на загальний: “рота присяги виконаної перед п. гетьманом війська Запорізького”. Текст такий (скорочений з повного тексту пинської присяжної записи): “Я NN присягою Богові Всемогучому і т. д., що все умовлене з п. гетьманом війська Зап. послами повіту Пинського і Мозирського про вічну й нерозривну приязнь в усіх пунктах і належних до приязни кондиціях повинен буду дотримати я сам і потомки мої як обовязані присягою, виконаною мною тепер. Обіцяю не мислити ні про зраду ні про розірваннє нашого звязку з військом Запорізьким, ні підбивати ніяких неприятелів потайки, ні факцій робити на шкоду війська Запорізького. Навпаки, я повинен стати против всякого неприятеля війська Запорізького, хочби й против найближчих нам людей, не вимовляючися ні близкістю, ні свояцтвом, і всякі обовязки обопільної приязни, хочби й не зазначені тут, мушу конче виконати й заховати” ²⁶).

Вповні правдоподібно, що одночасно з тим як Жданович насідав на пинську шляхту, щоб вона через своїх делєґатів упорядкувала свої відносини до гетьмана і війська, так само оброблялася шляхта і міські громади инших “трактів” Західньої України і мусіли висилати до Чигрина свої делєґації, складати свої “субмісії” Запорізькому війську.

Маємо такий лист шляхти Полудневої Волині висланий до гетьмана її делєґатами 7 червня (мб. нового стилю) ²⁷).

“Ясновельможний мил. пане гетьмане війська Зап., наш великомилостивий пане і брате! З поворотом від в. м., н. м. п., й. м. п. Бєньовский приніс утішну новину, що воєводство наше Волинське має бути цілком (патроноване) від війська в. мл., нашого мил. пана, і щоб, ми всі обивателі (своїх післанців посилали) аби заховати в цілости життє своє з жінками й дітьми і своє майно. Що до способа спускаємось цілком на ласку в. м. нашого мил. пана і брата і покірно просимо гострих універсалів до наших міст головних предківських: Луцька, Володимира, Олики й инших, що вже цілком конають знищені грабунками ріжних народів, а також листів до їx м. п. п. полковників-пп. Антона, Горкуші й инших, що за наказом в мил. н. м. п. пробувають в краях наших Руських або будуть повертати. Подаш нам, як наш мил. пан., свою руку, бо вже дійсно тонемо! Так звикли дійсно великі гетьмани-як ти, наш мил. пане, дарувати спокій тим що їх просять, і ми певні того будучи, просимо його у тебе, н. м. п., а ми сю милостиву ласку по вік наш і сини наші в віках потомних обовязуємось відслужувати. Се прохання наше вносимо через брата нашого й. м. п. Зєліньского, підчашого городенського, і при тім служби наші в ласку в. м., н. м. п. віддаємо. В Олиці, 7 червня 1657”.

Се були часи коли повага нової ліґи стояла ще високо, і мабуть богато шляхти і міст і “ріжного стану людей” “горнулося до війська Запорізького”, згідно з рецептами, які давали їм окупаційні козацькі війська-поки місяць липень не приніс раптового і рішучого краху сих анексійних плянів.