ЛИСТ ГЕТЬМАНА 23 С. С. КВІТНЯ ПІСЛАНИЙ З НИМ, ПИСАНИЙ НАКАЗ КОРОБЦІ, І УСТНІ ІНФОРМАЦІЇ НИМ ДАНІ.

В листі, що повіз Коробка з товаришами (був з ним писар Василь і два козаки) гетьман давав цареві таке звідомленнє з ситуації під датою 23 с. с. квітня:

“Зістаючися вірними слугами в. цар. в., пильнуємо ми одержувати всякі відомости про неприятельські замисли, особливо про султана турецького і кримського хана: що вони задумують на православє наше і пограничні городи в. цар. вел. Дає нам і господар молдавський знати, що султан, змовившися з Фердинандом III, цісарем римським, і з Ляхами-котрі вже всі краї своїми видумками здурили,-збирає велике військо на християн і велів уже будувати нашвидку міст на Дунаї. Частину хоче обернути на Мунтян і Волохів, частину на Угрів, а частину на пограничні городи в. ц. в. Хан також готов з усіми ордами своїми-не знаємо тільки, де хоче вдарити і на які городи йти. А то не з якої иншої причини тільки з намови лядської: як перше пересварили православних російських князів, і пресвітлі їх сідалища в ніщо обернули,-так і тепер ті одступники Ляхи ні про инше не дбають, тільки щоб православіє знищити-що й в. ц. в. сам єси познавав. Тепер бачучи сю від бога призначену останню погибіль, вони в. ц. в. коряться,-але в серцях їх яд зміїв, отрутою наповнений, бо покоряючися в. ц. в. посилають вони своїх послів до турецького султана і просять його воювати християн, а за сю поміч обіцяють йому всі українні городи вашого ц. вел., почавши від Камінця Подільського. Маємо таку відомість від господаря молдавського і тебе, вел. гос., про сі неприятельські умисли сповіщаємо. Просимо тим одступникам Ляхам найменшої віри не давати-бо вони не щиро в. цар. вел. коряться!

“Але більшої неприязни ніколи не чувано, як те що той же господар наш дав знати: що султан турецький, не наситившися крови християнської, в сам день благовіщення пославши мучителів своїх, велів святійшого патріярха, коли він з архиепископами і кліром в церкві літурґію відправляв, від престолу взяти і на вічне посміховище і безчестє всьому православному християнству перед дверми церковними в усім убранню святительськім повісити. Також і святійшого Паісія патріярха єрусалимського з митрополитами післав узяти, замисляючи й на тім таке ж мучительство своє сповнити- тільки він, побачивши таке мучительство, з столиці своєї утік. І все се сталося за порадою лядською! В листі господаря молдавського богато без числа написано про таке мучительство султана турецького-посилаємо з сим листом Федора Коробку ¹) посла нашого і просимо його не гаючи до нас відпустити, та милостивого указа свого скоро прислати, щоб нам з огляду на сю бісурменську лють завчасу військо зібрати-ми таки й веліли до Дністра сходитись.

“Думаємо, ще й те в. цар. вел. відомо, що Фердинанд III цісар римський прислав до нас Петра Парцевича арцибіскупа марціянополітанського, намовляючи нас бути в вічній згоді з Ляхами. І король польський Ян Казимир прислав свого посла Казимира Бєньовского, великожондцу луцького, намовляючи до згоди. Але ми знаючи їх давні хитрощі відписали, що ми ніякої згоди з ними не будемо мати по вік.

“І про се також тебе, вел. гос., сповіщаємо, що почуваючи себе недобре, я за згодою всіх полковників доручив гетьманство синові моєму Юриєві Хмельницькому, і за нього низько чолом бючи прошу, аби в. ц. в. ласкав до нього був і в неодмінній ласці своїй тримав. А все инше посланець наш устно в. ц. в. оповість” ²).

Наказ даний від гетьмана Коробка теж подав до приказу, і він заховався в московськім перекладі ³). Віддавши гетьманського листа. Коробка мав розповісти про турецькі приготовання: баші сілістрійському наказано готовитися на Мунтян і Волохів, з тим, що як вони підуть з ним воювати Україну, то дати їм спокій, як ні то випалити і випустошити обидві землиці-тим їм загрозити. Будимський баша має йти на Венгрів- щоб вони також помагали Туркам на нас. Все тому, що Фердинанд і Ляхи взялися помирити Турків з Венеціянами і вже вислали до Венеції послів, щоб вона на який час дала Туреччині спокій.

“Ті ж Ляхи двічі посилали до султана, оскаржуючи святійших патріярхів: константинопольського, єрусалимського й антіохійського: мовляв вони писали цареві, щоб він ішов війною на султана, а до нас-щоб ми з моря нападали на Турків, і за се вселенського патріярха мучительськи страчено, а до инших післано, щоб їx ухопити.

“Хан кілька разів посилав до Стамбулу, щоб султан поміг Ляхам, і сам збирається іти Ляхам у поміч, тому що як цар. вел. з нами, військом Запорізьким, Ляхів ізвоює, то вже-мовляв-нема куди війська обернути, тільки на султана.

“Фердинанд III цісар умовився з Ляхами, то і він з своїм військом буде їм помагати.

“Гетьман литовський Павло Сапіга присилав до нас-гетьмана Хмельницького і всього війська Запорізького питаючи, при кім стоїть військо Запорізьке? Ми зрозумівши їx лукаву гадку відповіли, що коли раз присягли цар. величеству, то й ми самі по вік наш і наступники наші будемо під рукою ц. вел.

“Нехай же міркує цар. вел., як то Поляки починають. Правдиво ніколи не поступають: тут протягають ⁴), а инші краї підмовляють, щоб нас воювали. Коли ж Литва має піддаватись цар. вел. ⁵),-бити чолом щоб нас цар. вел. повідомив, на яких умовах.

“Про се також має наш посол дуже прохати, щоб цар. вел. нам відкрив усе, як рішить з Ляхами і Литвою, і чи буде воювати з Шведами чи ні? Бо Ляхи тут проволікають, а гордою своєю думкою відпочивши, ріжними хитрощами готують на нас війну: Турків і Татар підіймають. Мусимо знати цар. величества замисли і рішення, щоб мати певність, кому відсіч давати.

“Коли спитають про короля Казимира, має посол наш сказати, що був у Ченстохові, а тепер збирається, виїздити на Шлезьк ⁶).

“Коли спитають про Ракоція, сказати, що він під Краковом. І се також дати знати, що коли Турки стануть переправлятися через Дунай, і Татар рушать, ми будемо збирати військо Запорізьке нашвидку до Дністра щоб запобігти небезпеці”.

В устних розпитах в посольськім приказі 14 (24) травня Коробка з товаришами сказали: “Як їx гетьман відправляв, були чутки, що полковник Антін Жданович з Венграми і Шведами зійшовся, і був у них з Поляками великий бій в Польщі на Підгіррі в Ланцуті. Війська у Антона тисяч з 50, все охотник. Тепер сі козаки що з Антоном, з Венграми і Шведами, стоять під Краковом; Антін не вернувся і від гетьмана йому наказу про поворот не післано.

“Вважаючи на турецькі й кримські вісти гетьман велів просити царської ласки- присилки війська, щоб не чекаючи їх приходу завчасу промишляти проти них. Волохи і Мунтяне будуть з гетьманом разом стояти проти Турків, і всі хочуть бути під рукою цар. вел.

“Гетьманство своє гетьман за старістю і недугою здав за радою полковників і всього війська сину своєму Юриєві. Тепер йому 16 років. А булаву йому гетьманську хоч дали, але влади він ніякої мати не буде, доки живий буде його батько: всім володітиме і гетьманом називатись і писатись буде його батько, Б. Хмельницький.

“Пять тижнів тому післав гетьман до Криму двох синів Коробки та Скоробогатька, з тим щоб хан не нарушав союзу (дружби). Чекали їх назад скоро. А від козаків (Черкас) Татарам усяка зачіпка ⁷). З товарами до козаків Татари їздять. А хан іще в Криму, нікуди не вийшов.

“А що були збунтувалися козаки на Запоріжжю, то гетьман велів вхопити у них трьох провідників-полковників, і розстріляти-тим бунт і припинено ⁸).

“Як що турецьке військо і наступить на Волоську і Мунтянську землю і на козаків, то полковник Антін задля сього з Польщі вертатись не буде, а далі промишлятиме над Поляками. А на турецький прихід готовить гетьман нове військо: має сходитися над Дністром в Могилеві, а переправа на Дністрі 10 верстов вище Могилева, а друга під Хотином. А Турки без мостів Дністра не перейдуть.

“А у Венгрів, Волохів і Мунтян з козаками на тім твердий договір, щоб проти Турків і Поляків стояти разом, скільки їх сили стане. Війська Запорізького зібрано буде тисяч зо 100, і зброї у них богато. Але як турецьке військо піде, то на сам перед піде на венгерського (князя): туди їм ближче і зручніше; а на Волохів, Мунтян і козаків турецьке військо перед венгерським (князем) ніяк не піде.

“Як турецьке військо почне перевозитись через Дунай, гетьман зараз напише цареві, а тепер він велів просити, щоб цар дав їм указ, що мають робити з Турками й Поляками. З тих початків, як Турки вбили царгородського патріярха, Волохи і Мунтяне чекають собі від Турків великої руїни.

“А гетьман і все військо, всі від малого до великого бажають того, щоб святіший Никон патріярх московський зволив приїхати до Київа і там поблагословити митрополита на митрополію, а гетьманового сина на гетьманство. Всі вони будуть раді патріяршому приїздові” ⁹).

Крім того посли передали в приказі польського листа, від підчашого подільського, до якогось пана Дерского, післаного кудись на полуднє від коронного гетьмана. Згадуються в нім Турки, сподіванки цісарського війська, помочи від царя і т. и. В сумі мало цінний лист сей мав служити ілюстрацією осторог гетьмана.

18 (28) травня посли були на відправі у царя в селі Покровському, “в передней” дано їм дарунки: самому Коробці один сорок соболів за 40 карб., камка куфтир і грошима 20 карб., писареві Василеві і двом козакам по 2 пари соболів і сукну аглицькому, челядникові в половину ¹⁰).