Примітки. 1) Historia belli cosacco-polonici c

¹) Historia belli cosacco-polonici c. 238 дд.

²) Тут прогалина в розвою гадок, Ґрондский перескочив, очевидно, до ходячих пояснень причин козацьких повстань-жовнірських леж (Костомаров, переказуючи сю промову, постарався стилістично заповнити сю прогалину). Наскільки вірно він тим віддав промову Хмельницького, можливі сумніви: се, кажу, ходячі міркування про причини козацького повстання; Ґрондский міг їх увести від себе-але можуть бути тут і реальні спомини слів Хмельницького.

³) Itaque laterem lavas mi, domine compater.

⁴) Се місце неправильно переложено у Костомарова, с. 603. В ориґіналі: Ex istis provinciis quae vigore confoederationis concernunt Cosaccos, nimirum palatinatum Lublinensem, Belcensem, Wolhiniensem et Russiae concedam suae maiestati; Jaroslamvia etiam, in meam rationem reservatam, intactam relinquam.

⁵) Historia bellі cosacco-polonici c. 244-249.

⁶) Lettres de Pierre des Noyers c. 69, лист написаний з кватири королеви 26 січня, переказує відомости щойно одержані.

⁷) Крим. справи 1655 р. книга 37 л. 193.

ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ШАГІН-АҐИ, НАСТУП ХАНА. ВІДНОВЛЕННЄ ДОГОВОРУ З ХАНОМ ПІД ОЗІРНОЮ: РЕЛЯЦІЯ БУТУРЛИНА, КОЗАЦЬКИЙ ДНЕВНИК, ЗВІДОМЛЕННЄ ЯСКУЛЬСКОГО, ТАТАРСЬКІ ОПОВІДАННЯ, БИТВА ПІД ОЗІРНОЮ 18 ЛИСТОПАДА, ОСВІТЛЕННЄ ЇЇ У МЕМУАРИСТІВ І ІСТОРИКІВ.

Хан з усею Ордою рушив з Криму, як ми вже знаємо, в середині вересня. Перейшов Дніпро “против Кодака на Кизиєвім перевозі” ¹), і потім якийсь час стояв на Синіх Водах,-оповідали в Бахчи-сараї, що він там веде зносини з Хмельницьким, тільки ще не договорився ²).

З Царгороду могли в тім часі дійти деякі директиви що до приязного пожиття з козаками-в духу султанського посланія до Хмельницького, процитованого вище. Козацьке посольство з Шагін-аґою саме вибиралося від Сіауш-баші до козаків, коли Татарська Орда заняла дороги на Україну; він не рішався пускатися через степ- поки Татари не відкрили йому дороги ³). Нуреддін-султан дістав при тім відповідне поученнє, очевидно так само і хан. Хмельницький під Львовом приймав сих послів, і 24 квітня вистав з Шагін-аґою свого листа до султана. Висловляв утіху з приводу султанської ласки, обіцяв всяку службу султанові. До донських козаків він уже написав, щоб вони ніякої шкоди в володіннях султана не чинили, і на море жодного човна не пускали, инакше гетьман вважатиме їх за своїх ворогів і т. д. ⁴).

Думаю, що се не зісталось без вражіння у хана і його окруження. Сумний стан коронного війська, короля і цілої Польщі в сім часі, при кінці вересня, мусіли бути ханові відомі, і се теж не настроювало його спішитися в сліди козацького і московського війська, що в тім часі громили коронне військо під Городком. Він розіслав загони по Київщині, стараючись поживитися в тилу козацької армії, і спеціяльно чекав на ті транспорти здобичи, що йшла з Галичини, щоб їх перейняти ⁵). Коло 10 жовтня чигринський наказний полковник Павло Безштанько заалярмував усі полки, щоб мались на обережности, бо Татари в великім числі показалися на Інгулі, під Камянкою, і взяті у них язики на допиті розповіли, що хан прийшов з 50 тис. війська, “хоче заступити козацькі городи від гетьмана, а заступивши воювати козацькі городи”. 20 жовтня показались Татари під Ольшанкою, і в ріжних місцях Білоцерківського полку-як доносив полковник Гиря ⁶). Київські воєводи почали виганяти з околичних сіл і місточок козаків, які лишилися дома, і всяку людність “в осаду” до Київа. Висланий на розвідку “старий полковник” Антін Жданович довідався, що Татари приходили 25 н. с. під Васильків, побили й позабирали в полон людей, загнали стада. Жданович ішов їх слідами, вислідив як вони вийшли на Білоцерківський шлях, але далі не пішов-на його спостереження було їх з тисячу ⁷). В Білоцерківщині зіставались вони до початків листопаду. Аж 4 листопада прийшла до Київа відомість від білоцерківського полковника, що Татари відійшли від Білої Церкви і пішли на гетьмана під Львів, в великому числі ⁸).

З дня другого листопада (н. с. очевидно) маємо лист до короля від нуреддіна, що йшов з головним полком, з-під Острополя, на Гончарисі. Дякує за упоминки, прислані від короля, сповіщає, що на поклик королівський Орда рушила в скількости 150 тисяч-але не може нічого довідатися про коронне військо-тому висилає частину Орди з Камамбет-мурзою під Камінець, сама ж чекає коронного війська-радить зібрати всю піхоту, яка стоїть по замках-аби спільними силами воювати ворогів ⁹).

6 листопада н. с. в козацькім таборі підо Львовом одержано відомість від одного сотника Мих. Меньківського, що кримський хан наступає з усіми Ордами і прийшов під Чолганський Камінь ¹⁰). дивна річ, що перед тим ніби то не було в таборі скільки небудь докладних відомостей про наступ хана-або гетьман мав, а московських воєвод не остеріг. Бутурлин, як ми знаємо вже, виправив трофеї до царя без особливої обережности 26 жовтня, і вони над Случею попали в руки Татарам: він, мовляв, тоді нічого не знав про них і тільки 3 листопада одержано першу осторогу від молдавського воєводи ¹¹). Діставши сю другу відомість, що хан уже під Чолганським Каменем, козацьке і московське військо стало рушати назад. Гетьман пішов з-підо Львова, як ми знаємо, 7 н. с. листопада, а Бутурлин 10-го; в цитованій вище головній своїй реляції він представляє, що се діялося за порозуміннєм з гетьманом, без яких небудь напружень чи ріжниць.-

“За тими вістями-пише Бутурлин цареві-ми з усім твоїм військом, і гетьман Б. Хмельницький з запорізьким пішли з-під Львова в черкаські городи. І не дійшовши городка Озірної (Езерни) 8 (с. с.) в дорозі несподівано напали Татари на обоз мого товариша кн. Г. Ромодановского, але твому війську нічого не зробили. 9-го ми і гетьман прийшли до Озірної, і гетьман почав переходити під городок через переправу, а ми стояли коло переправи. 10-го почав наш обоз переходити, і тут наступив на нас хан з Татарами, Черкесами і Поляками-з Петром Потоцким воєводою браславським і Лянцкороньским-сином. Велів ударити з усіх сторін: з-переду на обоз гетьмана, з лівої сторони на окольничого А. В. Бутурлина, а з-заду на обоз мій і кн. Ромодановского, аби розірвати наші обози коло переправи. Ми против них виходили з кінним і пішим військом, і був великий бій з рана до вечора. В тім бою побито богато мурз і (простих) Татар, і наряд (армата), скарб (казна) і військо перейшли через переправу ціло. А другого дня як переправу перейшли і з гетьманом обозом стали, минувши Озірну, хан прислав до гетьмана намовляти його щоб віддав нас з військом. Але гетьман і писар І. Виговський і полковники відповіли, що вони нас не видадуть і голови за нас положать. Як до сього договору не прийшло, зараз же хан, нуреддін та инші царевичі наступили на наш обоз з усіми силами, щоб розірвати наш обоз; ми против них вийшли з обозу в поле і був великий бій. с. 113. Кримському ханові побито богато людей, а з твоїх людей убитих нема: розійшлися з бою всі цілі, а ранено у всіх трьох полках 90 чоловіка. Побачивши, що нічого він над нами не вдіяв, хан відступив від нашого обозу верст 10 і того дня і в ночи присилав до гетьмана з переговорами про замирення, а другого дня, 12-го, пройшов поблизу повз наш обоз. Ми побоюючися від нього всякого лиха, веліли стріляти на них із гармат і відбили його з Татарами від обозу і зійшовшися з гетьманом замирилися (з ханом): хан віддав гетьманові тих твоїх людей (вичислено) і Черкасів, що взято було з стольником І. Бутурлиним, а гетьман віддав йому Яна Потоцкого, а у нас узяв полковника Ю. Балабана і А. Войну. Хан узявши тих Поляків пішов до Молдавської землі, а ми з твоїм війском пішли до черкаських городів і прийшли щасливо з нарядом, казною і всіми людьми до Білої Церкви. При тім як гетьман мирився з ханом, я з ханом не з'їздився і договору ніякого не мав, а на чім замирився з ханом гетьман, ми списавши їх договірні статті післали тобі з сеунщиком” ¹²).

Се, очевидно, типова офіціяльна “одписка”, що хоче представити все як найкраще і найгладше, і я її навів власне як документ характеристичний з сього погляду бо для фактичної сторони маємо инші, більш детальні і реальні відомости.

В шведськім держ. архіві заховався анонімний дневник сього походу, писаний в козацькому таборі, латинською мовою ¹³)-вiн також представляє інцідент не дуже крівавим.

“13 листопада (н. с.) під Глинянами прийшла вість, що хан став під Збаражом, з великою силою, наробивши великого спустошення на Україні, і військо Запорозьке і московське, хоч і дещо схвильоване, тим не менше бадьоро вичікувало Татар. 14 рушили відси під Білий Камінь, але тим часом прийшов вістник, що Татари зближаються до Залозців і обступили козаків, що були післані наперед з добичею. Зараз скликано нараду: чи наступати швидко, чи йти поволі, оборонною рукою. Відбувши нараду прийшли 15-го до Залозець, і тут три дні чекали Москалів, що не могли поспіти через обвантажені вози і тяжкі переправи. Тимчасом ідуть вісти, що Орда йде на Тернопіль-просто на Польщу і на козаків, а 17-го прийшов сюди ж післанець від хана з таким секретим сповіщеннєм, що хан прийшов не на те аби битися з козаками, а більше щоб помститися за кривди заподіяні їм (козакам) від Москалів: “Ви, каже, війну ведете щоб вільности здобути, а в. князь московський вас уважає за своїх підданих і пише як до своїх холопів” ¹⁴). Але сей післанець приходив не стільки для завязання приязни, скільки на звіди війська; його приязно прийнято і теж з прихильними секретними дорученнями відправлено.

“18-го рушили з-під Золочева під Зборів, і тут по від'їзді ханського післанця Орда на правому крилі вдарила на Москву: вбито двох і кілька значніших Москалів взято, і з тим Орда вернулася на своє становище. Ми ж 19-го пішли на Тернопіль, але що не можна було дійти через тяжкі (або: заставлені) переправи, стали табором під Озірною.

“20-го рано Орда почала нас зачіпати; ми перейшли на инше місце, де була краща паша, і вигідніше битися з Ордою, і в сім переході мали з ними ріжні сутички. Але тим часом приїздить від хана післанець з перепросинами-що се сталося без волі хана, і він хоче з нами скласти договір. 21-го гетьман вислав суддю військового, а Орда Субан-ґазі з своїми умовами”-наступає оповіданнє про переговори, я його відкладаю на далі.

Я польської і татарської сторони цінні подробиці подає Яскульский в листі до Ґродзіцкого, кілька день по подіях ¹⁵). Він був весь сей час у ханськім таборі і відповідаючи, видко, на листа Ґродзіцкого починає від слів жалю, що той не міг сам рушитися зі Львова: якби поспів на час, зробив би кінець Хмельницькому і Москві.

“Яка була у хана з Хмельницьким транзакція, коротко опишу. Скоро тільки хан довідався, що Хмельницький разом з московським військом кинувши марш на Залозці, обернувся на Тернопіль, зараз зложив раду з беями і мурзами, що робити: чи чекати його під Збаражем, чи йти на зустріч? Всі на тім згодилися, що против нього (йти). Тоді хан, лишивши коші, пустився против нього комонником, (справивши) одні орди на Тернопіль, другі на Микулинці, треті на Теребовлю, четверті на Струсів-туди й сам своєю особою пішов, і зійшовся з Хмельницьким, як той переправлявся під Озірною. Тут насамперед напала на нього Ногайська Орда і тому найкраще обловилася: положивши кількасот Москви, урвала немало возів з великою здобичею. Инше військо (татарське) прийшло під вечір, і досить мало охоти до битви, але що наступала ніч, хан позволив деяким мурзам битися, але сам з иншим військом став під Хмельницьким і Москвою, обложеними над Дубровою. Підчас сеї битви прийшов лист до хана від короля й. м. Яна-Казимира, з тим що він просить хана ратувати його і Хмельницького приводити до того, аби спамятавсь і мав його (Яна-Казимира) за свого пана. В неділю (21 н. с.) кинувся хан на переговори з ним- одначе Орда цілий день гарцями забавлялася, від Хмельницького йшов густий огонь з гармат і з иншої стрільби, і в тій битві пострілено Камамбета. В понеділок виїхав Карас-бей, Субан-казі аґа, Аз-мурза (?) на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським” (ппродовженнє відкладаю).

Хан в листі до короля, писанім з-під Галича 27 листопада, так описує свої послуги королеві, за його закликом до помочи “Вийшовши з Криму ми плюндрували Україну, а пустившися під Львів нашим шляхом, нищили козацькі залоги, себто війська козацькі, що назад верталися, і самого Хмельницького облягли під Озірною, не даючи їм переправи днів з чотири. Вони самі, себто Хмельницький з полковниками своїми прийшли до нас, просячи у нас згоди, і ми вчинили (згоду) і привели до того, що як був він голдовником в. кор. милости, так і тепер зістає, і вас королем і паном своїм називає, і готов нищити неприятелів в. кор. м. і наших також” ¹⁶).

Коронному гетьманові-висловлюючи жаль, що не міг досить швидко поспіти на заклик його, щоб помогти в битві під Городком,-хан також подібно виписував свої подвиги: “Ми з своєї сторони теж прислужились, не тільки тим що частину України віддали огневі і залізом винищили, але й се військо, що поверталося з-під Львова з загонами-ми з них ні одного не пустили, і будуть наші кроки, трупами простелені, на кілька літ дуже значні, почавши від Камінки аж до Зборова. Приступивши туди ми самого Хмельницького взяли в облогу і билися з ним кілька день -він сам просив милосердя і піддався: найясн. короля признав своїм паном і королем, і так як раніше став його підданим, і його військо разом з нашим стоїть готове на поміч найясн. королеві, коли буде від нього наказ” ¹⁷).

В Криму по поверненні Орди розповідали ріжно. Маметша Сулешов оповідав московським послам, що хан і нуреддін стрілися з козаками і Москвою між Львовом і Тернополем, був бій і в нім побито богато козаків і московських людей, а в полон попав син боярський (воєвода Бутурлин). Гетьман побачивши їx перемогу (“свою немЂру, что ему против царя с московським войском не устояти”), приїздив з полковниками і писарем до хана, щоб помиритись. Згода стала на тім, що козаки відстануть від московського царя і будуть послушні ханові, і походів на море не буде-ні з Дніпра ні з Дону, а коли б донські козаки пішли на море, то Запорозці разом з Кримцями будуть їх воювати. За взятого в полон “боярича” воєводи давали 4 тис. ефимків, але хан з приязни для царя, і тому що замирився з козаками, велів віддати його без викупу. “А крім того ні у хана, ні у нуреддіна з московськими людьми ні з Запорозькими козаками бою ні якої небудь розни не було” ¹⁸).

Московські посли послали своїх людей до Бахчи-сараю провірити сі оповідання, і ті від якогось вірменського купця і Волошенина дійсно почули що инше: Запорозькі козаки від московського царя не відступали, у царя і нуреддіна з козаками і з польським королем зносин не було. Се розуміється не вірно, але інтересніше дальше: “А як хан і нуреддін були на “Запороге” (розумій-на Україні), їх московські люди і Запорозькі козаки обложили і вчинили бій, і в тім бою богато Татар побито і забрано в полон, і хан, нуреддін і Сефер-казі аґа пообіцяли, що повернувшися до Криму вони пустять по 15 бранців-аби їх московські люди і козаки випустили. Як московські люде і козаки від них відступили, хан і нуреддін з Ордою вернулися до Криму обходом по-при Волоську землю і Очаків, а просто йти побоялися через козаків-бо ті чекали хана коло Дніпра на перевозі против устя Богу, і не дочекавшися погромили Ногаїв Ур-маметового улуса”.

“І до посланників (московських) на стан приїздячи богато Татар оповідали, що в нинішнім поході московські люди і Запорозькі Черкаси побили кримського війська і в полон забрали тисяч з десять” ¹⁹).

З мемуаристів і письменників свого часу одні полишають сей епізод зовсім без уваги-як Твардовский, Коховский, Тембесский і наш Самовидець ²⁰); инші згадують коротко, не надаючи особливого значіння. Два властиво говорять ширше, і мали вплив на представленнє сього епізоду в історіоґрафії, тому на її оповіданнях треба спинитися-се Ґрондский і Єрлич.

Ґрондский був сам тоді десь коло Львова, чекаючи кінця місії. Любовіцкого, що зіставався у Хмельницького, і його оповіданнє (252-3) має певне значіннє. Хмельницький у нього спішить напротив Татар, і стративши в поході звязок з московським військом, обложений Татарами “потерпів чимало”, а ще більше московське військо, відрізане від козаків: Татари богато побили Москви і взяли в полон, між иншими сина самого В. В. Бутурлина. Хмельницький “сам бувши в небезпеці і заклопотаний долею московського війська, мусів присягти, що більше не буде воювати з Яном-Казимиром, хан же обовязався вистаратися у Яна-Казимира, що він замириться на почесних і добрих умовах за посередництвом хана”. По сій умові хан випустив Бутурлина взаміну за Любовіцкого (його доля служить тут провідною ниткою оповідання) ²¹).

Єрлич, далекий від подій, оповідає очевидно з поголосок, досить недокладно, і представляє ситуацію козацького війська далеко більш траґічною ніж воно було в дійсности: “Хмельницький ані в гадці не мав, аби Татари, а особливо сам хан ішов против козаків, бо той йдучи через Україну ні загонів, ні Орди не розпускав, а йдучи з військом у купі, у загонів що йшли з Польщі-тих що козаки посилали до дому, відбирав (здобич), а самих, що їхали при возах, велів стинати, і кільканадцять тисяч побив”. “Не даючися в знаки”, заскочив він Хмельницького під Озірною, так що козаки не мали про Татар ніякої відомости, “аж над своєю шиєю побачили”. Татари їx немало побили і налапали бояр московських, і козаки мусіли з ханом миритись: віддали всю добичу з Люблина, всіх вязнів і “видали Москву, що була з козаками”, і та мусіла дати за себе викуп: 140 тис. талярів, соболів і всякі инші футра. Після того ще холод і непогода сильно знищили їx при повороті, так що вони (з контексту видно, що мова про Москву) ²²), покидали на полях всі гармати й инші знаряди, і з 40 тис. прийшло ледви 8. Цар дуже гнівався на воєводів і Хмельницького, що вони не пішли просто на Краків і даремно потратили військо. Воєводів своїх, що вимовлялися козаками-мовляв вони не хотіли йти дальше Львова, він покарав смертю, а Хмельницького тричі викликав до себе-за третім разом прислав богаті дарунки і коня в уборі, з привязаним посторонком: коли б по доброму до нього тим конец не поїхав, аби його привели силоміць, взявши за шию тим постороннком. Але Хмельницький велів царському послові обсмалити голову і бороду, коневі обтяти хвіст і рота і так відіслав їx назад, приказуючи: “Будучи меншою особою, я можу царя відвідати перше ніж він мене скаже привести, а за його такі дарунки огнем і мечем привитати”.

Не вважаючи на явну фантастичність сього оповідання воно в тій своїй частині, де говорить про тяжке становище козацького війська під Озірною ²³), зробило вплив на новіших істориків (Кубалю в тім числі), і псіхольоґічно оправдало для них звістку Рудавского про тяжкі умови покори, прийняті козаками при замиренню з ханом, включно до обіцянок видати Татарам московських бояр, звести козацький реєстр до 6 тисяч і т. д. Тим часом всі инші звістки людей які стояли близько до справи зовсім не показують, щоб козаки дуже потерпіли в битві або були в якімсь безпораднім становищу і впали в паніку або що. Вони бились, готові були битись, з другої сторони-Татари не мали охоти доводити їх до крайности, маючи виразні директиви від Порти і з польської сторони-замиритися з козаками і привести їx до замирення з Яном-Казимиром і його партією, як силу цінну і в даних обставинах для них можливо користну.

Потерпіла Москва. Реляція Бутурлина безсумнівно доволі безсовісно ретушує понесені утрати. Але й її страти не були особливо великі, і козаки ні кидали Москалів ані мали замір їх зраджувати.