ВІДПРАВА ЯЦКОВИЧА І АБРАМОВИЧА, МІСІЯ СТРЕШНЕВА, МІСІЯ Л. КАПУСТИ.

В Москві тимчасом виправляли до дому послів Хмельницького-Яцковича і Абрамовича. Вони були вислані по тім як Ладиженский привів принціпіяльну згоду царя на прийняттє козацького війська під московський протекторат; мали добитися негайної військової помочи, і очевидно як можна наставали на московський уряд, допевняючись як найскоршої відправи з якимись конкретними наслідками. Але московські правителі, після доволі рішучої заяви, післаної з Ладиженским щоб затримати гетьмана від формального переходу в підданство Отоманської Порти, знову вернулися до політики вичікування, і не хотіли робити нічого рішучого до повороту великих послів. Правда, не маємо протокола переговорів в приказі, але авдієнція вступна і відправна, і царська грамота дана в відповідь на грамоту Хмельницького витримані в незвичайно здержливім тоні, і мабуть в устних переговорах московські дяки теж не розпускали язика ¹). Все робить таке вражіннє, що московський уряд не хотів ніяким фактом порушити лінію високої льояльности супроти польського уряду, взяту перед остаточним розривом. Для заспокоєння ж гетьмана і старшини рішено післати з козацькими послами кого небудь з близьких цареві людей-з щедрими дарунками і ласкавими словами, щоб можливо затушувати сю нову, неприємну для гетьмана проволоку. Визначено для сього царського свояка стольника Родіона Стрешнева і дяка Мартиньяна Бредихина; соболів для гетьмана і його двору призначено на загальну суму 2352 московські рублі-небувалу досі, більше ніж подвійну против дотеперішніх посилок, і вже 6 (16) вересня зложено царську грамоту про се посольство-в остаточній формі виготовлену другого дня. Вона дуже убога змістом, обмежується тільки вірчою формулою, і найбільш інтересне в ній те, що титул польського короля як зверхника Запорізького війська, вписаний в чорновику старим порядком, при останній редакції счеркнено з поясненнєм, що від посольства Ладиженского, себто від заяви про згоду на прийняттє війська в московську протекцію королівської титулятури при титулі гетьмана вже не пишеться,-тільки “гетьманові війська Запорізького і всьому військові” ²). Протягом кількох день мабуть вичікували ще остаточних вістей від великих послів, і не діждавшися вирядили се посольство 22 н. с. з доволі докладною інструкцією, що заховалася в посольських актах.

Доручалось Стрешневу головним чином виправдати сю нову проволоку в виповненню українських домагань. Цар все ще не може прийняти гетьмана і військо під свою руку і післати їм своє військо, бо чекає остаточного висліду посольства Репнина-Оболенского: нехай гетьман і військо ще трохи підождуть, до його повороту без якого небудь сумніву і “розмышленья”, в повній певности доброго розвязання справи. Однаково тепер час для походу недогідний, “настають болота та заморози”,- нехай би гетьман почекав весни: до весни всі військові сили московські будуть готові, а тепер військові люди в ближніх городах зібралися, і в дальні городи накази післані.

Одначе московські політики рахувалися з можливістю, по всім попереднім, що гетьман не так то легко прийме сі нові проволікання: казатиме, що у нього війна з Поляками, король і гетьмани польський та литовський на нього наступають, він з ними миритись не хоче і далі чекати не може і не буде-нарікатиме на московську політику і грозитиме розривом. На сей випадок послам рекомендувалося нашвидку написати про все до Москви, а в крайности, коли б вони довідалися, що становище дійсно критичне: у короля з козаками були бої,-послам давалося право на катеґоричну заяву, що цар велів прийняти гетьмана і все військо Запорізьке під свою руку “з городами і землями”. Про се написати нашвидку до Москви, для відповідних розпоряджень, а з гетьманом обговорити в такім разі план спільної кампанії. Коли царське військо прийде їм в поміч, де йому поживу і фураж брати, і котрими городами іти? треба буде йому йти тими городами, що ближчі до литовської границі- і козацькі полковники щоб були теж тут, поблизу царського війська. Чи приязні відносини у війська з ханом, і чи можна їx сподіватись і надалі? чи не треба сподіватися порозуміння хана з Поляками і спільного походу на Московські землі і на козацьке військо в такім випадку як боронитися-про се докладно розпитати ³).

Але московських політиків очевидно далі непокоїла гадка про можливе незадоволеннє гетьмана і війська, з того що їм в такий гострий момент прислано знову тільки порожні компліменти й обіцянки з додатком кількох соболів. Бо дійсно, в кілька день по виїзді Стрешнева і Бредихина прилетів ⁴) Лаврів Капуста-оден з найближчих до гетьмана людей, висланий з ради, що відбулася після вийду гетьмана з Чигрина (про неї нижче) з новими проханнями помочи, з огляду що кампанія почалась, і грозить обернутися против самої Московської держави. На жаль, ми не маємо автентичних листів привезених Капустою, ані точного протоколу розмов з ним, тільки те що записано в постановах московського собору про українську справу: “Се тепер писав до царя запорізький гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорізьке з післанцем своїм Лаврином Капустою, що король з військом своїм іде на Україну, і вони-не хотячи видавати монастирів, і церков, і християн на муки видавати, просять їx пожалувати-післати їм своє військо скоро. Коли ж великий государ і тепер їx не пожалує-як то вони з плачем просять у нього милости,-а иновірці ті їx поруйнують і підібють-тоді поневолі чинитимуть їх волю!”

“А запорізький післанець Л. Капуста говорив: наказував гетьман і велів просити, щоб государ велів прислати до Київа і до инших міст своїх воєвод, а з ними військових людей, хочби з 3 тисячі-для тихже своїх воєвод,-бо у гетьмана людей богато, а ще кримський хан мав прийти з Ордою, а декотрі Татари вже прийшли-стоять під Білою Церквою. Прислав іще до обозу під Борком післанця свого султан турецький- запрохував його до себе в підданство, але гетьман відмовив, сподіваючись царської ласки. Коли ж государ його не пожалує і не прийме, він буде свідчитися перед Богом, що богато разів просив сеї ласки у государя, а той його не пожалував.

“А з королем у нього згоди не буде ніяк: будуть против нього стояти. І вісти прийшли, що в під'їздах козаки з Поляками уже двічі бились, і їм пощастило: богато Поляків зловили. А литовський гетьман Радивил говорив: коли їм не удасться з козаками нічого зробити (подоліти), вони зараз з ними замиряться і підуть війною на царську землю” ⁵).

Наскільки се все точно передає гетьманські інструкції, трудно сказати. Жаданнє присилки царських воєвод з військом до Київа й инших міст викликає великий сумнів, і я скорше готов думати, що така формуліровка жадання військової помочи з'явилася наслідком “разговорів” Капусти з боярами в Москві. Але алярм-необхідність скорої посилки війська і натяк на можливість порозуміння гетьмана з султаном і обернення всеї кампанії в останнім рахунку на Московські землі, безсумнівно походили від гетьмана, і мусіли сильно стрівожити московських правителів, ще більше як погроза перед Яциною. Тому зараз по приїзді Капусти, 30 н. с. вересня Стрешневу і Бредихину вислано наздогін инший наказ: яко мога поспішати до гетьмана, і вже нічого не говорити, що в Москві чекають великих послів. Сказати, що посли приїхали вже на московську землю, до Вязьми, і їм послано наказ поспішати до Москви як тільки можна, в день і вночи, і як тільки вони приїдуть, буде післана нова інструкція послам (Стрешневу і Бредихину) і “милостивий указ” гетьманові й війську з Лаврином Капустою й товаришами. Се говорити в такім разі, коли ситуація не обгострилася-“коли у гетьмана з королем бою не буде”. Коли ж бої почались, то цілком катеґорично заявити гетьманові, що цар велів прийняти Запорізьке військо під царську руку (с. 34).