ХМЕЛЬНИДЬКИЙ ОСТЕРІГАЄ КАЛІНОВСКОГО, СТРІЧА ПІД БАТОГОМ, БИТВА ПІД БАТОГОМ, ПОГРОМ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА 2 н. с. ЧЕРВНЯ, ЗНИЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА

Польські джерела дуже однодушно розповідають, що Хмельницький, висилаючи наперед себе сина з козацьким військом і Татарами, остеріг Каліновского, щоб він не боронив проходу сьому-мовляв своєвільному і від нього незалежному війську, за яке він не бере відповідальности, і не радить з ним зачіпатись, аби не вийшло якоїсь біди. В листі з 12 червня н. с. до звісного нам Міхаловского невідомий на імя кореспондент так оповідає на підставі того що він чув від недобитків з обозу Каліновского: “Останнього дня мая писав Хмельницький до п. гетьмана нашого, оповіщаючи, що його синок Тимошко з своєвільними козаками-випищиками і з Татарською ордою йде до тебе-будь обережний, бо певно завтра матимеш гостей! Не довіряючи тому вислано під'їзд; але реєстрові козаки позаступали всі дороги і нашим під'їздам було трудно пройти за ними, і так вернулися з нічим” ¹). Австрійський аґент пише з Варшави 17 червня н. с. “Всі одностайно оповідають, а особливо двоє Татар- вірних підданих сеї корони, які недавно прийшли з сеї битви, що Хмельницький вислав до гетьмана сього коронного війська листа, повідомляючи, що він висилає сина свого разом з Татарами до Молдави, щоб збройно помститися над володарем сеї країни, за те що він обіцяв віддати доньку за його сина, а потім відмовив: він приятельськи просить у згаданого гетьмана пропустити його (сина) з військом, і радить йому з своїм невеликим військом не противставати великим силам (його сина), щоб не накликати вірної погибели. Але (Каліновский) не повіривши сій звістці, заступив перехід, кудою мав іти той син” ²). Твардовский розвиваючи сей мотив представляє осторогу Хмельницького в такій формі: він запитав Каліновского, нащо той заступає йому дорогу? син його йде на Волощину, Каліновскому і королеві до сього нема діла, чи він дійде справи з володарем волоським чи ні; але він боїться, що коли Каліновский затримає його військо і Татар, то через молодість його сина може вийти яка небудь пригода. Тому радить йому відступити і дати перехід-тим більше що й позиція, ним занята, досить недогідна для його війська ³).

Досить се несподівано-в тодішніх польсько-українських відносинах, що як раз з польської сторони Хмельницький представляється таким лицарем: попереджає Каліновского про похід його сина і навіть робить йому приятельські остороги що до недогідної позиції його табору, сорозмірно малих сил та можливо прикрих наслідків зачіпки з Тимошевим військом. Поясняється се тим, що Каліновский взагалі був непопулярний в війську і поза військом, як ми то вже знаємо, а крім того на нього як на мертвого валили потім всі нещастя, що сталися через сю нещасливу зачіпку з козаками. Оден мемуарист таку його невчасну інтервенцію в волоську експедицію Хмельницького поясняє тим, що бувши вдовцем, Каліновский не вважаючи на свій старий вік сам був претендентом на руку господарівни ⁴). Очевидно, так іронізували сучасники з необережного пориву старого гетьмана.

Инші підносили нерозважну упертість, виявлену ним в виборі позиції-мовляв скритикованої самим Хмельницьким. Він вибирав гладку рівнину недалеко Бугу і Собу-таку велику, що мале польське військо не могло її опанувати: “і сто тисяч ледво б могло її оборонити”, каже участник. Каліновскому, мовляв, вказували на се і радили заняти позицію під Браславом або Райгородом, опираючись на їх укріплення; але він настоював, що мусить бути місце для тих військ, що наспівали до нього: для задніпрянських поляків, відділу воєводи браславського й инших, що так і не встигли поспіти до нього. Позиція лежала на лінії Чигрин-Умань-Могилів і справді загорожувала дорогу на Волощину. Але сили Каліновского були замалі, щоб заступити сю дорогу Татарам, так як він хотів. Хмельницький сим разом маючи під рукою досить велику орду, поспішив заатакувати його, перше ніж надійшли польські задніпрянські й инші контінґенти-не повторив торішньої помилки. А заразом досить зручно, як бачимо, прибрав свій наступ так, що вина конфлікту спала не на нього, а на польську сторону.

Коли показався передовий татарський полк, сорозмірно невеликий, польська кіннота, не зібравши відомостей про неприятельські сили, відважно кинулась на сих передовців і завязала з ними битву, яка зайняла перший день, 1 червня н. с. Спочатку Поляки жвавим натиском збили Татар з поля, і трохи їх порубали. Потім, коли наспіли більші татарські сили, вони збили з поля Поляків і змусили їх відступити до своїх позицій. Але поки йшла ся кавалєрійська битва, наспіли головні сили Хмельницького і через ніч обійшли польський табор так, що Поляки не помітили! Коли на другий день татарська й козацька кіннота відновили кавалєрійську атаку, польська кіннота знову віддалася сій кавалєрійській битві. Даремно, мовляли, досвідчений в Тридцятилітній війні комендант німецької піхоти Пшіємский загодя радив не відновляти битви, тільки окопатися з пішим військом, а Каліновскому з кіннотою як найскорше відступити до Камінця і там зібрати сили для розправи з козаками й Татарами. Каліновский сеї наради не послухав, і за кілька годин побачив себе окруженим в коло козацькими й татарськими силами.

Деякі польські джерела представляють сю діспропорцію сил в гіперболічних розмірах: 12-20 тис. польського війська і кількасот тисяч Татар, козаків і доохрестної української черни. В дійсности того не могло бути. Хмельницький розпоряджав всього чотирма козацькими полками, де могло бути кільканадцять тисяч, і приблизно коло 30 тисяч Татар, судячи з тих московських вістей, що були вище наведені (так далі, як побачимо, оцінює сю армію камінецький очивидець, що мав нагоду їй добре приглядатись). Але Хмельницький видимо оперував своїми силами дуже зручно, а Каліновский по дурному.

Поки точилася кавалєрійська битва, козаки приступили до табору, і не вважаючи на завзяту оборону “Німців”, після кількагодинної стрілянини розірвали безконечну лінію табору,-довшу як на милю, і війшли до середини. Коли стало ясно, в яку халепу вскочилося, в польському війську почалась паніка, непослух, бунт: відзивались мовляв такі голоси, щоб Каліновского, як усьому винного, звязати й видати Татарам та тим купити собі вільний вихід. Каліновский з частиною війська відступив до укріплень, заложених Пшіємским; инша частина, побачивши, що козаки вже рубають піхоту в таборі, пустилися в розсипку, і з яких півтори тисячі їх втікло. Ті ж що зісталися в таборі-заложенім дійсно невдало, на безводному місці, почасти згинули, почасти попали в руки козаків і Татар. Сам Каліновский поліг; оповідали, що йому одрубано голову, прибито на жердку і так понесено на показ. Його обвинувачувано в сім нещастю з обох сторін: і з козацької і з польської; він, мовляли, піячив, по дурному розпоряжався, спровокував козаків і т. д., і був виною загибелі стількох славних лицарів. Поліг також його син, обозний коронний, згаданий Пшіємский, староста красноставський Марек Собєский-довголітній учасник війни з козаками, староста теребовельський Юрий Балабан, староста винницький Одживольский і цілий ряд инших визначних шляхтичів ⁵). Здобич Хмельницький майже всю віддав Татарам, але забрав собі певну скількість бранців, мовляв ратуючи від смерти-се оден варіянт, але поруч нього другий-більш розповсюджений: що Хмельницький викупав у Татар їх бранців умисно щоб їх убивати.

Ми зараз повернемось до сих оповідань, а тут іще спинимось на звідомленнях Хмельницького і Виговського. Маємо їх сих разом; вони короткі, однакового змісту, вислані зараз другого дня з табору під Батогом до того ж путивльського воєводи Хилкова.

(По царськім титулі) “Окольничему і воєводЂ Федору ОндрЂевичу Хилкову Стародубскому Богдан Хмельницкий гетман з войском Запорозкимъ поклонъ свой низкий отдаєт и доброго здоровя зычит. Ижъ Господь Богъ даровалъ намъ обозъ лядский розъгромить 23 дня мЂсяца мая, где и Калиновъского гетмана коронного и сына єго и товариство все побито, теды Ляхи отпустят тепер послов єго царъского величества, иншую раду взявши; однакъ им не вЂрить треба. А ваша милость рачъ причинить ся до єго царъского величества, абы нас ратовалъ. Бо вЂдаєм, же на нас знову наступовать схочуть. При том буди здоровъ и Богом храним. С табору [с] под Батогова 24 дня мЂсяца мая 1652 г. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и служити рад Богдан Хмельницький гетман войска Запороз.

Той же титул. “Іоанъ Вытовъский писаръ войска Запорозкого поклонъ свой низкий отдаєтъ и доброго здоровя от Господа Бога зычитъ. По прямой службЂ моєй єго царъскому величеству ознаймую, же панъ гетманъ з войсками Ляховъ погромивъ и Калиновъского забито и сына єго, и все товариство войска кварцяного погинуло. Що дЂлать ся будет далЂй, ознаймовать буду єго царъскому величеству. А тепер войско под Каменецъ тягнет, слышачи там о другом войску лядскомъ. Маєт тыжъ панъ гетманъ писать и до єго царъского величества о всюмъ и посланцовъ слать. При сем буди здоровъ и Богомъ хранимъ. С табору 24 д. мая 1652. Вашей милости во всем зычливый приятель зычливый (!) Іоанъ Выговский писар ⁶).

В польських кругах обертався такий універсал, ніби то випущений Хмельницьким після Батозького погрому-неймовірність його била в очі самим Полякам, але тим не менше його переписували як курйоз-як сатиру на козацьке повстаннє, на політичні аспірації Руси, а заразом-і на свої польські порядки. Мова-лихо під українське підроблена польщена (я дещо з неї затримую в перекладі):

Богдан Хмельницький милостивого Бога король галицький, великий князь руський, сіверський, київський, подільський, браславський, волинський, белзький, великий стражник Отоманської Порти, праводавець Ляхів, гетьман запорозький, заступник свобід миру християнського. Всім взагалі і кождому зокрема з Ляхів, кому то відати належало, а меновите землякам, аби сьте ведлуг оного справовалися і від лихих поступків своїх відвернулися, аби милостивий Бог наш перестав вас карати за такі збитки і пихи війною, голодом, повітрєм і ріжною неміччю. Аби жаден Лях не важився до Німців збіжа посилати і мужиків повозами аби не мучив, але щоб дома сам жив. З перцем, шафраном і калґаном їсти не важився тільки з часником і хріном. Вина, меду аби не пили, тільки простую горілку. В сукманах, кафтанах красних аби не ходили, тільки в каразійових. Також жінки ваші аби голів собі не вязали богато, тільки в сор(очк)ах конопляних. Жиди аби тільки до сьомого року до школи ходили-бо вже дуже перемудріли, і щоб тільки лоєм та шкірами купчили. Лядські владики й священики або нехай женяться, або нехай чужим (жінкам) дадуть спокій. Старші Ляхи аби в скринках з шкляними окнами не їздили, а тільки одним конем, хомутом. Ті артикули винні будуть старші Ляхове тримати під кнутованнєм, а молодці під горлом. А ті артикули аби сказали обволати по городах і містах, в містах короля й. м., пана нашого милостивого і добродія ⁷).

Заднім числом стали пригадувати ріжні зловіщі знаки, пророцтва і ніким перед тим не завважені небезпечні гороскопи, що віщували велике нещастє; їх позбирав в своїй історії Коховский і повторив в своїм “Б. Хмельницькім” наш покійник Костомаров, страшенний аматор всяких таких страшних історій. З-поміж них особливо ефектна історія про таємничий голос, що відзивався в скалі під Ладижиним і велів перед битвою остерігти Каліновского, бо йде сюди той навіжений пяниця, що стригтиме йому бороду-небезпечно, аби не обстриг з бородою й голову. Покійний історик наводить се як оповіданнє “українського літописця”, але воно походить від польського лявреата, що запевняє, мовляв бувши в Ладижині три роки потім, він сам на власні уха чув сей таємничий голос ⁸). Пок. Кубаля з свого боку постарався теж нагнати можливої містики в оповіданнє про се страшне побойовище, цитуючи старого мемуариста, що мовляв “поки Польща Польщею не було для неї страшнішого удару”. “Ніколи не проливалося стільки крови на однім місці, злочин кричав про пімсту до Бога, і коли де злий учинок зрушив народню уяву-коли його сумліннє творить примари на місцях злочину, то найвідповіднішим місцем для того був Батіг”. І він цитує нібито оповідання Єрлича про страшні громи, що вдарили в труну Золотаренка й Тимоша, як доказ того, що головні учасники батогської різні вважалися засудженими Богом.

Єрлич до того не договорився в своїм оповіданню XVII в., за нього договорив небіжчик в XIX в.