Міжнародний ринок інвестицій

ТЕМА 12. Інвестиційні операції міжнародних корпорацій

План: 12.1. Міжнародний ринок інвестицій.

12.2. Прямі іноземні інвестиції міжнародних корпорацій.

12.3. Портфельні інвестиції міжнародних корпорацій.

12.4. Міжнародні інвестиційні компанії.

 

Міжнародний ринок інвестицій

Міжнародний ринок формується і розвивається як частина світового ринку капіталу.

Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними домовленостями.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися:

§ у вигляді іноземної валюти,

§ валюти України (при реінвестиціях за умови сплати податку на прибуток);

§ будь-якої нерухомості або рухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів;

§ корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками;

§ прав інтелектуальної власності, підтвердженої згідно із законами країни-інвестора;

§ прав на здійснення господарської діяльності;

§ будь-яких інших цінностей згідно із законодавством України.

Інвестиції можуть бути здійснені у формі:

· часткової участі у підприємствах, які здійснюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючого підприємства, або діючого підприємства повністю;

· створення підприємств зі 100-відсотковим іноземним капіталом;

· придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого отримання майна та майнових прав або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

· придбання будь-яких майнових прав.

Для залучення інвесторів, а разом з ними й інвестиційних коштів до України держава дає деякі гарантії іноземним інвесторам:

а) у разі, якщо законодавство щодо іноземних інвестицій зазнає змін і змінюються гарантії їх захисту, то протягом 10 років з дня набрання цим законодавством чинності за іноземного інвестора встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені в Законі України від 19 березня 1996 року;

б) оскільки іноземні інвестиції не підлягають націоналізації, державні органи не мають права реквізувати їх, окрім випадків форс-мажорних обставин і лише на основі рішення уповноважених Кабінетом Міністрів органів;

втрачену вигоду та моральні збитки, повинні швидко й ефективно компенсуватися. Компенсація визначається на час фактичного здійснення рішення про компенсацію. З моменту виникнення права на компенсацію й до моменту її виплати нараховуються відсотки згідно із середньою процентною ставкою, за якою лондонські банки дають кредити першокласним банкам на ринку євровалют (ставка ЛІБОР);

г) у разі припинення інвестиційної діяльності інвестор має право не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності на повернення своїх інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати митного податку, а також доходів з цих інвестицій у грошовій або товарній формі за реальною вартістю на момент припинення діяльності. Таким чином, у разі продажу об'єкта будівництва спільного підприємства у недобудованому чи добудованому вигляді іноземний інвестор отримає та вивезе за кордон без сплати податків суму внесеної ним інвестиції;

д) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та всіх інших обов'язкових платежів гарантується безумовний і терміновий переказ за кордон їх прибутку, доходів та інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних основах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація здійснюється після фактичного внесення іноземної інвестиції шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера.

Для реєстрації іноземних інвестицій інвестор або уповноважена ним особа повинні надати такі документи:

а) інформаційне повідомлення у трьох примірниках за встановленою формою з приміткою Державної податкової інспекції про фактичне внесення інвестиції (фактом внесення інвестиції вважається надходження валюти на рахунок підприємства - об'єкта інвестування або постановка на баланс цього підприємства майна, внесеного в якості інвестиції);

б) документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (статутні документи у разі внесення інвестицій до статутного фонду, договори, контракти про спільну діяльність, концесійні договори та ін.);

в) документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

г) документ, що підтверджує внесення подавачем плати за реєстрацію.

Саме у разі державної реєстрації інвестиції набувають чинності умови державних гарантій її повернення, про які йшлося вище.

Незважаючи на зазначені вище фактори, повільний темп розвитку ринкової економіки та невигідний режим іноземного інвестування, Україна з різних причин все одно привертає до себе увагу зарубіжних бізнесменів та політиків. Українські ж економісти та фінансисти дійшли висновків, що Україна не зможе обійтися без додаткових фінансових ресурсів, оскільки власних у неї недостатньо.

Найбільша кількість іноземних інвестицій в Україні здійснюється шляхом створення спільних підприємств.

У західній літературі термін "джойнт-венчур"("joint venture*) виник у Великобританії для визначення спілок "Мерчант Венчерс" або "Джентльмен Адвенчерс", які займалися заморською торгівлею в XVI та XVII ст. Саме з таких форм домовленостей пізніше виникли так звані "joint stock companies* (об'єднані біржові компанії), що стали передумовою виникнення юридичних осіб з обмеженою відповідальністю.

Щодо визначення поняття "спільне підприємство", то в юридичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень "змішане товариство", "змішана компанія", "спільне виробництво" або "підприємство за участі іноземного капіталу".

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того, де, з ким, з якою долею участі партнерів і з якою метою вони створені.

За долею участі партнерів розрізняють такі типи спільних підприємств:

а) участь на паритетних засадах;

б) більша частка іноземного капіталу;

в) менша частка іноземного капіталу. За видом діяльності:

а) науково-дослідницького характеру;

б) виробничого характеру;

в) ті, що мають на меті імпорт продукції;

г) ті, що орієнтуються на експорт продукції;

д) комплексні спільні підприємства.

Для визначення форми та змісту договору потрібні глибокі знання міжнародного права, а також особливостей країн, які є засновниками спільного підприємства.

У разі промислової кооперації відбувається об'єднання економічно та юридично самостійних підприємств (або частин підприємств) з метою:

o спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном і

o спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для використання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або

o створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.

Вітчизняне підприємство спільно з іноземним засновує дочірню фірму за кордоном, офіційним місцезнаходженням якої, як правило, є країна одного із партнерів і керівництво якою здійснюється двома партнерами спільно. Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропейських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все у:

o дешевій робочій силі в одній із двох країн;

o підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом використання ноу-хау або капіталу із другої країни;

o полегшенні доступу на зарубіжний ринок або освоєнні внутрішнього ринку іноземним підприємством-партнером;

o кооперації на ринках третіх країн;

o зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;

o зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до уваги наявність статусу вітчизняного підприємства.

В більшості країн розроблені спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох з них існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма "Joint-Ventura-Phare-Program JVPP Європейського Союзу.

 

Ринок міжнародних капіталів - це ринок, на якому власники фінансових ресурсів пропонують їх на термін користування більше одного року. Класичними операціями ринку міжнародних капіталів є операції з акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгостроковими депозитами, позиками комерційних банків, операції з фінансовими активами спеціалізованих інвестиційних компаній тощо. В сучасних умовах розвитку світового господарства переміщення інвестиційних ресурсів між країнами відбувається відповідно до принципу економічної доцільності. Концентрація таких інвестицій, в основному, відбувається у регіонах, де можна досягти найвищої економічної ефективності. Приплив іноземних інвестицій сьогодні є одним із ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення у світове господарство. Іноземні інвестиції - це сукупність усіх видів фінансових ресурсів, що вкладаються в об'єкти інвестування іноземними інвесторами з метою отримання прибутку. До іноземних інвестицій належать валюта у готівковому вигляді, цільові банківські депозити, цінні папери, майнові права тощо. Іноземні інвестиції здійснюються як з боку приватних фізичних та юридичних осіб, так і держав, але частка державних інвестицій в загальній структурі вкладень є дуже низькою. За статистикою Міжнародного валютного фонду іноземні інвестиції поділяють на: - прямі інвестиції; - портфельні інвестиції; - інші інвестиції. Прямі інвестиції - це тривале вкладення фінансових ресурсів з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), причому інвестор, як правило, вкладає достатньо коштів, щоб забезпечити собі контроль над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції - це диверсифіковане вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу, у цьому разі завдання отримання реального контролю над об'єктами інвестування не ставиться. До складу інших інвестицій входять торговельні кредити, банківські позики, лізинг, придбання валюти та розміщення цих коштів на депозитах тощо. На ринку іноземних інвестицій виділяються такі структурні сегменти: - міжнародний ринок акцій; - міжнародний ринок облігацій; - міжнародний ринок векселів. Міжнародний ринок акцій включає два основні сегменти: ринок євроакцій та ринки акцій країн "третього світу". На ринку євроакцій представлені цінні папери, які продаються за межами країни розміщення компанії, яка їх випустила. Такі акції розміщуються на євроринку і котируються у якому-небудь міжнародному фінансовому центрі або офшорі (переважно у Лондоні, меншою мірою - у Люксембурзі та Сінгапурі). Реалізація таких цінних паперів відбувається міжнародними банківськими синдикатами, переважно за евровалюту. Ринки акцій країн, що розвиваються, є ринками обігу довгострокових позичкових коштів, на цих ринках наявні вищий ризик та досить велика кількість перешкод для іноземних портфельних інвестицій, що пов'язано з існуванням специфічних державних умов (політична та економічна нестабільність, несприятлива грошово-кредитна та фінансово-бюджетна політика, максимальний рівень процентних ставок за позиками та банківськими депозитами, недоліки інституціональної інфраструктури ринку та ін.). Результатом є те, що курс цінних паперів на цих ринках не завжди відображає економічні реалії. Але, поряд з тим, результатом операцій на цих ринках може стати отримання учасниками значно вищого за середній рівень прибутку. Міжнародний ринок облігацій характеризується наявністю двох видів цінних паперів: іноземних облігацій та єврооблігацій. Перший вид облігацій випускається нерезидентами у національних фінансових центрах у національній валюті, з обов'язковою умовою обігу на біржовому ринку. Єврооблігації, в свою чергу, є борговими зобов'язаннями, що випускаються в іноземній валюті позичальником для отримання довгострокової позики на євроринку, і розміщуються одночасно на фінансових ринках декількох країн. Міжнародний ринок векселів представлений обігом єврокомерційних паперів (векселів) - короткострокових зобов'язань промислових і торговельних компаній, що розміщуються на євроринку за допомогою інвестиційних банків. Єврокомерційні векселі не мають стандартних термінів обігу - зазвичай вони розміщуються на період від 3 до 6 місяців. Інвестиційні банки, як правило, не несуть відповідальності за цими цінними паперами, а виконують суто технічну роль, здійснюючи негарантоване їх розміщення. Гарантом єврокомерційних векселів та засобом залучення покупців виступає тільки авторитет (рейтинг) компанії, що їх виписала. Основними перевагами випуску таких цінних паперів є розвиненість їх вторинного ринку, а також відносно низький обсяг витрат на розміщення. Розширення сфери міжнародного інвестування невід'ємне від інтернаціоналізації діяльності підприємств, збільшення кількості транснаціональних корпорацій, зміцнення економічної потужності кожної з них. Сьогодні в багатьох галузях народного господарства жодна велика промислова група не може навіть уявити розвиток своєї діяльності у суто національних межах. Стратегія розвитку багатонаціональних фірм у частині їх закордонних підрозділів досить швидко стає незалежною від національних умов у їх рідних країнах.  

 

 

Для конкретнішого розуміння цього положення можна скористатись наведеною нижче табл. 12.1.

Таблиця 12.1

Джерела фінансування міжнародної корпорації

Країни Внутрішні джерела Зовнішні джерела
Материнська країна
Іноземні країни

 

Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінансування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов'язані з рухом капіталу в материнській країні, а 3 і 4 — в зарубіжних країнах. Вибір І потребує реінвестування прибутку, а 2 — випуску цінних паперів. Для того щоб скористатись джерелом 3 для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з нерозподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнародний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвестування. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.

Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвитку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій залежить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточнити співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент». Для цього запропонуємо деякі формули. Формула 1=>1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнародним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Формули 1 => 3 та 3=> 1 означають рух інвестицій між материнською компанією та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валютних обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1=> 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов'язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки. Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «X» інвестиційних ресурсів у країну «У». Тоді формула інвестиційного потоку матиме вигляд 3у=>3х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку. Міжнародний характер мають і потоки 2=> 3 і 3=> 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3=>2 є малоймовірним і складним, а варіант 2=> 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових потоків у різних валютах. Потоки 3=> 4 та 4=> 3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначені варіанти Зх=>4у чи 4у=>Зх вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хеджфонду «Квантум» у серпні-вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Західної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд. дол. США.

Табл. 12.1 дає можливість проілюструвати важливий для розуміння теми парадокс Фельдстейна-Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, його власники і менеджери транснаціональних корпорацій утримують більшу його частину вдома. На думку автора цієї концепції, гарвардського економіста Мартіна Фельдстейна, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші». Інший тип капіталу «терплячі гроші» підтримують міжнародні переміщення довгострокових інвестицій. Це положення підтверджується статистичними даними.

Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв'язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інтересами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій Для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва 1 створенні робочих місць, айв імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін. Для прийняття конкретних рішень у цьому зв’язку розроблені відповідні моделі, з якими студент може ознайомитись у підручнику Ф. Рута і А. Філіпенка.

Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії.

Нарешті, під час самостійного вивчення першого питання теми важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов'язані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів і цін на фондових ринках.

 








Дата добавления: 2015-07-22; просмотров: 1469;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.012 сек.