МЕХАНІЧНІ ПРИЦІЛИ

Механічні прицілиявляють собою сукупність двох пристроїв, які називаються приціломтамушкою.

Приціл розміщується на казенній частині ствола і має ціли­к із прорізом чи діоптром, через який виконується прицілювання. Бу­дова прицілу дозволяє змінювати положення прорізу цілика відносно мушки і розміщувати лінію прицілювання під різними кутами відносно осі ствола.

Мушка розміщується на дуловій частині ствола, вона нерухома, і може переміщуватися тільки під час приведення зброї до нормального бою.

Принципова схема роботи механічного прицілу наведена нарис. 3.1. Для здійснення наведення пе­реміщенням цілика (прорізу прицілу) прицільній лінії надають такого положення, при якому між нею і напрямком осі каналу ствола виникає (у верти­кальній площині) потрібний кут прицілювання α, а за допомогою механізму переміщення (у горизонтальній площині) – потрібний кут бокової поправки К_б. Кут прицілювання α встановлюється зале­жно від дальності до цілі, кут бокової поправки К_б – залежно від сили бокового ві­тру або швидкості бокового руху цілі. Після встановлення на прицілі кутів α і К_б, здійснюється наведення зброї шляхом візування через середину прорізу прицілу і вершину мушки у бажану точку на цілі (пряме наведення). Тоді під час стрільби середня траєкторія буде проходити через ціль.

Рис. 3.1. Прицілювання за допомогою механічного прицілу

Приціли, в яких для наведення використовується проріз напівкруглої або прямокутної форми на гривці прицільної планки або цілика, називаються відкритими(рис. 3.2, а). Зброя з відкритим прицілом має мушку переважно прямокутної або круглої форми.

Позитивними сторонами відкритого прицілу є:

– простота будови, а тому й надійність у користуванні;

– можливість миттєво оглядати місцевість за фронтом, що дозволяє швидко знаходити ціль та коригувати стрільбу;

– зручність ведення швидкої стрільби, тому що процес прицілювання має мінімальний час.

Недолікамивідкритого прицілу є низька точність прицілювання, яка пов’язана з неможливістю людського ока одночасно чітко бачити три різновіддалені об’єкти – гривку з прорізом, мушку та ціль. Це швидко стомлює стрільця та робить неможливим одноманітне прицілювання.

Приціли, в яких для наведення використовується таріль (цілик), що має маленький круглий отвір (діоптр), називаються діоптричними (ортоптичними)(рис. 3.2, б). Мушки на зброї з такими прицілами мають кільцеву або прямокутну форму.

А б

Рис. 3.2. Типи прицілів: а – відкритий секторний та його установка; б – діоптричний;

1 – колодка прицілу; 2 – сектор; 3 – прицільна планка; 4 – хомутик;

5 – проріз у гривціприцільної планки; 6 – діоптр

Позитивними сторонамидіоптричного прицілу є:

– велика точність прицілювання, оскільки база прицілу на зброї з діоптричним прицілом значно довша, ніж на зброї з відкритим прицілом;

– при візуванні через діоптр око стрільця інстинктивно ставить мушку у центр отвору і фіксує лише дві точки: вершину мушки і точку прицілювання;

– збільшення глибини різкості завдяки оптичній властивості маленького отвору (діоптру) і більш контрастне (чітке) одночасне зорове сприйняття вершини мушки і цілі, які знаходяться на різній відстані від ока стрільця.

Недолікамидіоптричного прицілу є:

– чутливість отвору до забруднення;

– обмеженість поля зору, тому що стрілець через діоптр бачить тільки ціль та невелику частину місцевості, а це знижує точність наведення зброї, особливо на цілі, що рухаються або з’являються на обмежений час;

– важко, а підчас й неможливо вести стрільбу при слабкому освітленні та обмеженій видимості.

Ці особливості діоптричного прицілу визначають його широке використання у спортивній зброї і різко знижують у бойовій.

У залежності від будови механізму для переміщення лінії прицілювання приціли поділяються на: рамкові;східчасто-рамкові; стоякові; відкидні; секторні; з ціликом, що обертається; та постійні (рис. 3.3).

Основоюрамкових прицілів(рис. 3.3, а) єрамка прямокутної форми з нанесеними на неї поділками. По рамці пересувається і фіксується хомутик, який для прицілювання має отвір (діоптр). Рамка шарнірно прикріплена до основи прицілу і при стрільбі встановлюється перпендикулярно осі каналу ствола, а при перенесенні чи зберіганні зброї опускається. Широкого застосування ці приціли (рис. 3.3, б) набули у гранатометах.

Позитивною стороною рамкових прицілів є можливість при компактній конструкції забезпечити встановлення великих кутів прицілювання (при стрільбі на великі відстані).

Недоліком є нерівномірність поділу шкали: перші риски розміщуються близько одна від одної, а решта – на значній відстані. Також негативно впливає звуження поля зору при спостереженні через проріз рамки.

Рис. 3.3. Види прицілів:

а – рамковий; б –рамковий з відкидною мушкою (РПГ-7); в – східчасто-рамковий;

г – стояковий; д – відкидний; е – секторний; ж – секторний барабанного типу; и – постійний

Східчасто-рамкові приціли(рис. 3.3, в) за конструкцією подібні до рамкових. Різниця між ними полягає у тому, що у східчасто-рамкових прицілів є ряд сходинок, на які встановлюється хомутик при переміщенні по рамці. При встановленні хомутика на різні сходинки рамка із проріззю прицілу займає різні висоти, наприклад, приціл Коновалова встановлений на гвинтівку Мосіна зр. 1891 р. У сучасній зброї ці приціли не використовують.

Стоякові приціли (рис. 3.3, г) за конструкцією також подібні до рамкових, але у них замість рамки є стійка, яка виконує ті ж самі функції. Прикладом є приціл станкового кулемета “Максим” зр. 1910 р.

Відкидні приціли (рис. 3.3, д) є різновидом стоякових прицілів. Вони складаються з декількох шарнірно скріплених між собою стійок із прорізами (діоптрами), що повертаються перпендикулярно осі каналу ствола до 90º в залежності від дальності стрільби. Наприклад, у пістолета-кулемета ППШ відкидний цілик має дві стійки з цифрами 10 і 20, що відповідає дальності стрільби на 100 і 200 м. У сучасній зброї ці приціли не використовують.

Приціли з ціликом, що обертається (перекидні),також є різновидом стоякових. Вони мають два щитки, при цьому кожний щиток має проріз (діоптр) для стрільби на визначену відстань. Щитки розміщені під прямим кутом один до одного і можуть повертатися на поперечній осі, яка фіксується пружиною. У залежності від дальності стрільби один із щитків, з нанесеними на ньому цифрами, встановлюється перпендикулярно осі каналу ствола.

Ці приціли застосовуються у пістолетах-кулеметах та зразках зброї з невеликою дальністю стрільби. Прикладом може служити цілик 5,45-мм АКС74У (укороченого), у якого на L-подібному цілику нанесені буква “П” і цифра “5”, відповідно для стрільби на відстані до 350 і 500 м.

Секторніприціли (рис. 3.2, а) найбільш поширені у стрілецькій зброї. Вони складаються з: колодки прицілу; сектора; прицільної планки з прорізом (ціликом), що шарнірно зв’язана з колодкою прицілу; хомутика з защіпкою та пружиною; пластинчатої пружини, яка призначена для утримання прицільної планки у заданих положеннях.

При установці прицілу на необхідну дальність (шкала дальності нанесена на прицільній планці у сотнях метрів) вздовж прицільної планки пересувається хомутик, який одночасно опирається на фігурні виступи (сектори) колодки прицілу і описує деяку криву, за рахунок чого проріз прицілу змінюється по висоті (рис. 3.3, е).

У АК74 (РКК74) використовується стрілецький механічний неавтоматичний відкритий секторний приціл.

Третім різновидомсекторних прицілів є приціли барабанного типу. Наприклад: приціл 9-мм автоматичного пістолета Стєчкіна (рис. 3.3, ж), який складається з барабанчика, що обертається, прицільної планки з пружиною та постійної мушки. Ексцентричний барабанчик, за допомогою якого змінюється положення прорізу прицільної планки, має насічки і цифри 25, 50, 100, 200, які означають дальність у метрах. Прицільна планка фіксує встановлення барабанчика у різних положеннях.

Позитивним у секторних прицілів є те, що вони не обмежують поле зору, сприяють швидкому знаходженню цілі і дозволяють коригувати дальність стрільби, а також прості за будовою і надійні у користуванні. Приціли з прямолінійною прицільною планкою (першого типу) застосовують у більшості гвинтівок, автоматів та ручних кулеметів.

До недоліківсекторних прицілів слід віднести те, що при наданні зброї великих кутів прицілювання необхідно збільшувати довжину прицільної планки, а низька точність цих прицілів пов’язана з побудовою людського ока.

Постійні приціли(рис. 3.3, и) забезпечують стрільбу тільки на малу дальність і складаються з нерухомого цілика і мушки, взаємне положення яких дозволяє вести стрільбу на невелику дальність – зазвичай до 50 метрів, наприклад, пістолет Макарова (ПМ).