Смерть як природне явище

За давньою легендою Смерть сплодив злий дух Самаель. А вона у свою чергу, сплодила сімох синів, і так з’явилися 49 демонів, серед яких Гнів, Плач і Заздрість. У християнській релігії смерть уважають наслідком гріхопадіння, розплатою за порушення заповідей, за зневажання моральних норм. Протилежної думки дотримується індійська релігія. Смерть сприймається як необхідне, корисне явище, що створив Бог Брахма на прохання Землі, яка переповнилися безсмертними людьми.

З часів середньовіччя існує легенда про Агасфера – Вічного Жида. За цією легендою Христос, знемагаючи під тягарем хреста ідучи на Голгофу, зупинився щоб перепочити. Агасфер, який стояв серед натовпу, почав викрикувати: ”Іди. Іди!”, і був покараний за свою жорстокість – йому було відмовлено назавжди у спокою могили. Довіку приречений мандрувати Агасфер світом, чекає на друге пришестя Христа, щоб позбавитися від осоружного безсмертя.

Аргентинський письменник Хорхе Луїс Боргес пише: “Життя Безсмертного пусте... Смерть наповнює людей високим почуттям і надає ціни життю. Відчуваючи себе істотами недовговічними, люди і поводяться відповідно: кожне вчинене діяння може бути останнім”.

Аналізуючи ставлення суспільства, народу до смерті можна судити про їх гуманність, цивілізованість. У колективному несвідомому вмирання не є остаточним припиненням існування, це скоріш набуття нового стану, перевтілення. Душа людини – її доля, її слід, на який не можна ступати. Нашу залежність від культурних традицій, народної міфології ще тільки починають вивчати, і вже перші наслідки свідчать про величезний вплив традиційних міфів про смерть та вмирання на ставлення особистості до власного життя.

Народна традиція стверджує, що між світами відсутні непроникні кордони. Так, Бог тричі на рік відпускає мерців з того світу: у чистий четвер, коли квітують жита і на Спаса. Смерть не може миттєво позбавити людину життя: на третій день тане образ та зникає ім’я, не дев’ятий день зникає дух і лише на сороковий людина остаточно розлучається зі світом. Усе це стадії поступового перетворення померлого на духовну субстанцію, етапи переходу від однієї форми буття до іншої, досконалішої, складнішої.

За народними віруваннями, небіжчики беруть участь у повсякденному житті, активно впливають на нього. Смерть сприймається не як припинення існування, а як перехід в інший стан, метаморфоза.

З психологічної точки зору описати фінальний період життя людини дуже складно, тому що по-перше, в деякій мірі ця тема є “табу”, а по-друге, дуже мало досліджена. Крім того, сприймання смерті є особистісним, індивідуалізованим, інтимним процесом, який залежить від багатьох суб’єктивних факторів. Люди різного віку по-різному сприймають смерть і по-різному ставляться до неї. Так, згідно досліджень Джеферса та Вервойдта, люди похилого віку мають меншу тривогу, коли думають про смерть, ніж молоді дорослі. Під час опитування великої кількості старих людей, тільки 10 % на питання “Чи боїтесь ви смерті?” відповіли “так”. При цьому старі люди думають про смерть частіше, але більш спокійно (Г.Крайг, 2000р.) З іншого боку, встановлено, що людям, які мають значиму мету, плани на майбутнє, психічно та фізично здоровим і адаптованим, дуже важко сприймати ймовірність смерті. А.Шопенгауер вважав, що страх померти – це зворотній бік волі до життя.

Елізабет Кюблер-Росс здійснила системне дослідження смерті і процесу помирання. Вона проводила багато часу біля ліжка смертельно-хворих людей і виділила п’ять етапів емоційного переживання процесу прийняття смерті:

Відмова. Людина відмовляється прийняти можливість своєї смерті. Коли вона дізнається про смертельний діагноз, то запевняє себе, що це помилка.

Гнів. Усвідомлення того, що людина дійсно помирає призводить до виникнення почуття гніву, образи та заздрості до оточуючих. Вона ставить питання: ”Чому саме я?”. Фрустрація актуалізує звинувачувальні реакції, звернення до лікарів, інших людей, до долі взагалі.

Торг. Людина шукає способи подовження життя та обіцяє за це все, що завгодно. Одні обіцяють лікарям кинути пити або палити, звертаються до Бога, обіцяють почати праведне життя.

Депресія. Помираючий втрачає інтерес до життя, його повністю охоплює почуття безнадії, розпач. Він відчуває горе, майбутню розлуку з рідними.

Прийняття. На останній стадії людина стає упокореною долі та неминучості смерті. І хоча людина не стає радісною, у неї в душі править мир та спокійне очікування на смерть.

Р.Нойєс виділяє три стадії переживань стану близької смерті: опору, огляд життя, трансцендентність. Дослідження Р.Нойєса стосується не помирання як тривалого процесу, а безпосередньо самої смерті. В тому числі, в результаті екстремальної, критичної ситуації.

На першій стадії – стадії опору – відбувається усвідомлення загрози, з’являється відчуття страху, спрямованість на боротьбу з небезпекою. Як правило, поки зберігаються шанси на виживання, у людини чітко виражене усвідомлення небезпечної ситуації і активна протидія їй. В момент усвідомлення марності своїх спроб вижити, страх зникає і людина починає відчувати спокій і безтурботність.

Друга стадія – огляд життя – відбувається у формі панорами спогадів, які швидко змінюють один одного і охоплюють минуле життя людини. Частіше цей процес супроводжується позитивними емоціями, а в деяких випадках – негативними переживаннями.

Третя стадія трансцендентності є логічним наслідком минулого огляду життя. Люди сприймають минуле з більшим віддаленням і здатні досягти такого стану, коли все життя уявляється як єдине ціле, і разом з тим, можна побачити кожну деталь окремо. Долаючи цей рівень, людина, що помирає, ніби виходить за межі себе самої, відчуває трансцендентний стан, який іноді називають космічною свідомістю.